 ƒан Ѕерест  "’ристи¤нство Ц “ро¤нський ≥нь ≤удањзму" Ћегенда про “ро¤нського он¤ | ѕогонич “ро¤нського он¤ | “ро¤нський ¬≥з | «авершальна м≥с≥¤ (≈кумен≥зм) —татт¤ викриваЇ змову христи¤нства з≥ старозав≥тним ≥удањзмом (с≥он≥стською рел≥г≥Їю ≤зраел¤) насадити жид≥вську ≥деолог≥ю та в≥ддати увесь христи¤нський св≥т на закланн¤ жид≥вським ол≥гархам. „исленн≥ вит¤ги з друкованих видань унеможливл¤ть спробу христи¤нськоњ брат≥њ знец≥нити виклад до р≥вн¤ несуттЇвого, суто субТЇктивного баченн¤ ≥стор≥њ, на зразок особистоњ думки окремого автора. Ќаведен≥ цитати засв≥дчують ≥стину, ¤ку приховували уподовж тис¤чол≥ть лицем≥рн≥ церковники ≥ ус≥ма правдами й неправдами намагаютьс¤ приховати надал≥. ↓  |
ѕ – » — “ ” ѕ
ожен христи¤нин св≥домо чи несв≥домо
торуЇ шл¤х ≥уде¤м до всесв≥тнього пануванн¤...
¬ роздумах про чужинську рел≥г≥ю п≥д назвою христи¤нство, кожна сумл≥нна людина д≥йде висновку, що розповсюдженн¤ ц≥Їњ рел≥г≥њ сталос¤ внасл≥док њњ неозначеност≥, що дос≥ спри¤Ї њњ неусв≥домленому сприйн¤ттю. “ому потр≥бно означувати христи¤нство ¤к жид≥вську рел≥г≥ю, щоби люди почали усв≥домлювати, ¤кому богу вони мол¤тьс¤ Ц чиЇ царство утверджують на земл≥? ожен христи¤нин св≥домо чи несв≥домо прокладаЇ дорогу жидам до всесв≥тнього пануванн¤ за настановами юдейськоњ б≥бл≥њ. “ож почнемо нарешт≥ усв≥домлювати ≥стинне призначенн¤ христи¤нства ≥ замислюватись Ц потр≥бно це нам чи н≥?
ѕ ≈ – ≈ ƒ ћ ќ ¬ ј ƒл¤ в≥рного та об'Їктивного розум≥нн¤ призначенн¤ будь-¤коњ рел≥г≥њ, треба з'¤сувати п≥дгрунт¤ њњ виникненн¤. “обто на ¤к≥й царин≥ ≥ ¤ка первинна сусп≥льна формац≥¤ започаткувала т≥ чи ≥нш≥ рел≥г≥йн≥ засади будь-¤коњ в≥ри. ћабуть, не потребуЇ по¤снень той факт, що рел≥г≥¤ ос≥лого народу докор≥нно в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д рел≥г≥њ кочових племен, адже останн≥ за родом своЇњ д≥¤льност≥ мають ознаки войовничост≥ та загарбництва, зокрема, захопленн¤ чужих земель, на ¤ких живуть землероби. √омер≥вська легенда про “ро¤нського он¤ Ќапевне, кожен чув про “ро¤нську в≥йну, де 100-тис¤чне в≥йсько грек≥в вподовж 10-ти рок≥в було неспроможне подолати оп≥р одного стародавнього м≥ста, що звалось “ро¤ (воно ж ≤л≥он). Ќатом≥сть греки вдалис¤ до хитрощ≥в: подарували тро¤нц¤м змайстрованого дерев'¤ного кон¤, в котрому сховавс¤ заг≥н воњн≥в на чол≥ з ќд≥ссеЇм. ўиросердн≥ тро¤нц≥ вт¤гли в≥роломний дарунок у своЇ м≥сто, а вноч≥ грецький заг≥н вил≥з ≥з черева оманливого кон¤, в≥дчинив ворота м≥ста ≥ разом з нахлинувшою лавою грецькою в≥йська розтрощили “рою ущент. {јвтор далекий в≥д думки, що вс≥ жиди Ц с≥он≥сти; тому у статт≥ вживаютьс¤ р≥зн≥ назви сем≥тського племен≥: жид Ц ознака етн≥чна, ≥удей Ц рел≥г≥йна, с≥он≥ст Ц пол≥тична (прим. автора)} „и замислювались ми над тим, чому наша ≥стор≥¤ збереглась аж... в ≤нд≥њ?! “ому що христи¤нська рел≥г≥¤ не дот¤гнулась туди своњми хижими пазурами ≥ не спромоглас¤ знищити усе нев≥дпов≥дне соб≥. јдже ус≥м ≥ншим народам, де панувало засилл¤ жид≥вського бога, церква ≤.’риста заборон¤ла знати свою ≥сторичну спадщину ≥ примушувала вивчати куцу ≥стор≥ю жид≥вського племен≥, що дос≥ нахабно поширюЇтьс¤ по замовленню ≥удо-христи¤нських фонд≥в, орган≥зац≥й, громад ≥ насаджуЇтьс¤ ус≥ма засобами пропаганди Ц церковними пропов≥д¤ми, образотворчим мистецтвом, друкованими виданн¤ми, рад≥о-теле-передачами, к≥нематографом, тощо. ќднак ≥удо-христи¤нська пропаганда висв≥тлюЇ далеко не вс≥ стор≥нки ≥удейськоњ ≥стор≥њ, що прихован≥ у жид≥вськ≥й б≥бл≥њ. “ож розгл¤немо де¤к≥ незаперечн≥ факти, ¤к≥ не потрапили до широкого розголосу. “ро¤нський ¬≥з «наменно, що христи¤нство п≥шло по св≥ту з ¬≥зант≥њ. Ќа той час б≥льш н≥кчемного зб≥говиська нег≥дник≥в год≥ було й спод≥ватись. "—еред ≥мператор≥в ¬≥зант≥њ було так багато н≥кчемних, нег≥дних... до к≥нц¤ ≥мпер≥њ њх було п'¤тдес¤т дев'¤ть... Ѕ≥льш≥сть з них Ц розпусники й п'¤ниц≥, бездари або зв≥р≥ в людськ≥й подоб≥: вони вбивали один одного, р≥зали, труњли, топили" (——— с.137). "јле сам≥ в≥зант≥йц≥ не вбачали у в≥роломств≥ ≥мператора... н≥чого особливого, тим б≥льш осудного. ¬≥роломство та вишукана брехн¤ вже давно були п≥днесен≥ ≥мпер≥Їю в ранг державноњ пол≥тики" (—¬ с.170). «авершальна м≥с≥¤ "“ро¤нського он¤" ¬ сучасному вигл¤д≥ жид≥вська рел≥г≥¤ под≥л¤Їтьс¤ на дв≥ складов≥: ≤удањзм (“ора) Ц с≥он≥стська рел≥г≥¤ дл¤ чистокровних жид≥в, та ’ристи¤нство (рел≥г≥¤ ≤.’риста) Ц шов≥н≥стична рел≥г≥¤ дл¤ м≥шаних (нечистокровних) жид≥в, поЇднаних шлюбними зв'¤зками з нежид≥вськими нац≥¤ми.
↓ «г≥дно жид≥вськоњ рел≥г≥њ, увесь св≥т мусить бути п≥дпор¤дкований жид≥вському богу, перед ¤ким перш≥ сто¤ть жиди. як бачимо, м≥сце христи¤н не вельми привабливе в св≥тогл¤д≥ "¤гво-обранц≥в": вс≥ христи¤ни сто¤ть на нижчому щабл≥, ¤к раби ≤.’риста та дв≥ч≥ раби ягве-™гови. ’ристи¤ни нав≥ть не мають права звертатис¤ у своњх молитвах до головного жид≥вського бога, бо њм поставлено пром≥жну не≥снуючу ≥нстанц≥ю п≥д найменн¤м ≤.’риста. ћожливо в майбутньому, коли за ≤.’риста не лишитьс¤ спомину, його творц≥ (с≥он≥сти) змилостивл¤тьс¤ на вихристами ≥ стануть посередниками м≥ж христи¤нами ≥ ягве-™говою, зрозум≥ло небезкорисно. ÷е нав≥ть проголосив жид≥вський бог, кажучи жидам: "ви станете мен≥ царством св¤щеник≥в ≥ народом св¤тим" (2ћ 19/6); "Ѕо ¤кщо будете виконувати вс≥ запов≥д≥, що ¤ наказав вам чинити... Ц то ви пос¤дете народи б≥льш≥ й м≥цн≥ш≥ за вас. ожне м≥сце, куди ступить ваша нога, буде ваше" (5ћ 11/22). ѕ'¤тикнижж¤ ћойсе¤ (жид≥вська “ора) навчаЇ жид≥в ¤к "по-легко ≥ по-трохи" вигубити вс≥ околишн≥ народи, а головною передумовою вигубленн¤ народ≥в Ц це знищенн¤ рел≥г≥њ: знищивши рел≥г≥ю будь-¤кого народу Ц знищиш ≥ народ.
≈ ” ћ ≈ Ќ ≤ « ћ
≈кумен≥чний рух виник не сам по соб≥, а внасл≥док ц≥леспр¤мованоњ ≥удейськоњ ≥деолог≥њ за спри¤нн¤м чисельного штату теолог≥в, пол≥толог≥в, ≥деолог≥в, церковник≥в, ≥сторик≥в, державних д≥¤ч≥в, пол≥тик≥в, д≥¤ч≥в науки, культури тощо, залучених по усьому св≥ту (зокрема й на ”крањн≥) до вт≥ленн¤ в житт¤ ≥деологеми жид≥вськоњ рел≥г≥њ. «ауважимо, що вона маЇ оф≥ц≥йну частину, приск≥пливо редаговану та викладену в жид≥вськ≥й б≥бл≥њ дл¤ ознайомленн¤, але Ї неоф≥ц≥йна частина, що маЇ назву "св¤те переданн¤", Ц тобто приховане в≥д розголосу. Ђ¬с≥ разом св¤т≥ ниги —тарого й Ќового «ав≥т≥в звутьс¤ б≥бл≥Їю. ј та Ѕожественна наука, котру јпостоли не записали, але переказали на словах, зветьс¤ —в¤тими ѕереказамиї (—√). “ож розгл¤немо посл≥довно неоф≥ц≥йну сторону ухваленоњ злуки жид≥вських рел≥г≥й.
ѕ ≤ — Ћ я ћ ќ ¬ ј якщо розгл¤дати христи¤нство у класичному контекст≥ Ц ¤к рел≥г≥ю нечистокровних жид≥в, то вона ц≥лком в≥дпов≥даЇ своЇму призначенню: знищенн¤ народ≥в не≥удейського походженн¤ ≥ вив≥льненн¤ м≥сц¤ дл¤ жид≥в. « огл¤ду на це, ц≥лком зрозум≥ле вимиранн¤ населенн¤ на ”крањн≥ за часи Ќезалежност≥, завважте Ц з благословенн¤ церкви ≤.’риста, ¤ка розгорнула напрочуд активну д≥¤льн≥сть у цей 13-р≥чний пер≥од. Ќа необх≥дност≥ знищенн¤ украњнц≥в нав≥ть наголошував наш 10-р≥чний горе-президент, кажучи, що украњнц≥в занадто багато на ”крањн≥. ≤ це не просто слова: за часи його антилюд¤ного правл≥нн¤ вимерло 7 м≥льйон≥в украњнц≥в, за той час ¤к його особисте збагаченн¤ за п≥драхунками журнал≥ст≥в зросло на 7 м≥ль¤рд≥в. «розум≥ло, що саме за його спри¤нн¤м жид≥вська рел≥г≥¤ нарадилась так свав≥льно запроваджувати своЇ прагненн¤ перетворити ”крањну на "б≥бл≥йний рай", себто збагаченн¤ правл¤чоњ верх≥вки сусп≥льства за рахунок тотального зубож≥нн¤ населенн¤.
© ƒан Ѕерест, 2005р.
ƒл¤ з'¤суванн¤ свого ≥стинного в≥роспов≥данн¤ та самовизначенн¤ своЇњ причетност≥ до христи¤нства Ц зв≥рте своњ погл¤ди з христи¤нськими канонами, Ц дайте в≥дпов≥дь на три запитанн¤ (соб≥ особисто):
1) ¬изнаЇте себе рабом (рабою) жид≥вського бога?
2) ¬изнаЇте верховенство жид≥в (≥удењв) над собою?
3) ¬изнаЇте право жид≥в (≥удењв) волод≥ти землею, на ¤к≥й ви живете ≥ на ¤к≥й будуть жити ваш≥ д≥ти й онуки?
якщо ви не дасте схвальну в≥дпов≥дь хоч на одне запитанн¤ Ц ви не христи¤н (не христи¤нка). ≤ чим швидше ви це усв≥домите й в≥д≥йдете в≥д христи¤нства, тим вагом≥ше буде ваш особистий внесок до покращанн¤ власного добробуту ≥ незалежност≥ Ѕатьк≥вщини (див. "¬изволенн¤").
÷¤ статт¤ ≥нформуЇ раб≥в жид≥вського бога про вготовану њм долю, ¤ку накидаЇ жид≥вський ≥удањзм за допомогою жид≥вського христи¤нства ус≥м народам, що спов≥дують рел≥г≥ю ≤.’риста. јдже христи¤нська рел≥г≥¤ несамост≥йна ≥ завжди перебувала п≥д п'¤тою ≥удањзму. «авданн¤ христи¤нства пол¤гало у тому, щоби прот¤гти по св≥ту ≥удейський в≥з, на ¤кому сид≥ла хизуючись, мов панна, куца ≥стор≥¤ жид≥вського племен≥ та самовдоволено слухала хвалебн≥ п≥сн≥ поборник≥в церкви ≤.’риста, примушуючи в≥руючих раб≥в шанобливо вклон¤тис¤ њй ≥ визнавати њњ ¤к св¤щенну, Їдино правильну й ≥стину, пошановану понад усе Ц нав≥ть понад власне бутт¤ на цьому св≥т≥.
“ой ≥удейський в≥з рухавс¤ не сам по соб≥, ним керував меткий погонич, що накинув ¤рмо на шињ раб≥в ≥ пильно стежив, щоби вони т¤гли воза ¤к сл≥д, та щоби вс≥ народи довкола сприймали свою рабську долю ¤к рад≥сть невимовну, прославл¤ючи жид≥вського бога вс≥ма мовами та ¤зиками.
уди ж пр¤муЇ той в≥з? уди завертаЇ? Ќа що спод≥ватись, коли той в≥з д≥станетьс¤ к≥нцевоњ мети? Ц про це ≥ йтиметьс¤ у цьому виклад≥.
¬иправдовуючи своњ загарбницьк≥ напади, кочовики винайшли соб≥ войовничу рел≥г≥ю, ¤ка приховувала њх хижу вдачу за оманливими по¤сненн¤ми. ¬ той же час, землероби (ос≥л≥ народи) спов≥дували миротворчу рел≥г≥ю, адже натод≥ (тис¤чол≥тт¤ми до н.д.) земл≥ дл¤ землеробства вистачало вс≥м, т≥льки бракувало працелюбства та чемного ставленн¤ до земл≥ й природи, ¤к джерела доброту землероб≥в та врешт≥ й всього людства.
«'¤сувавши р≥зницю м≥ж св≥тогл¤дом кочовик≥в ≥ ос≥лих народ≥в, з'¤совуЇтьс¤ ≥ нар≥жний кам≥нь в≥дпов≥дноњ рел≥г≥њ Ц власне п≥дгрунт¤, на ¤кому рел≥г≥¤ зросла ≥ викохалась. «ауважимо, що вз¤вши до рук будь-¤ку книгу чи статтю, ¤к сучасну так ≥ стародавню, треба насамперед з'¤сувати нац≥ональн≥сть та в≥роспов≥данн¤ автора (чи автор≥в) тексту. јдже кожна людина умисно чи неумисно викладаЇ факти п≥д кутом власних погл¤д≥в та уподобань, ¤к≥ залежать в≥д ступен¤ патр≥отизму та рел≥г≥њ. „имдал≥ в минуле с¤гаЇ датуванн¤ опов≥д≥, тим б≥льш вагомий зазначений вплив на все опов≥дане. Ѕездоганних ≥сторик≥в, л≥тописц≥в, митц≥в взагал≥ немаЇ ≥ н≥коли не було. « огл¤ду на це потр≥бно розум≥ти, що ≥стор≥¤ ”крањни-–ус≥, ¤ку писали христи¤ни-л≥тописц≥, не ц≥лком достов≥рна. ” л≥тописних викладах ≥сторичних под≥й ≥стинно лише те, що не суперечило концепц≥њ жид≥вськоњ рел≥г≥њ; ≥ншими словами, в христи¤нських л≥тописах присутн¤ брехн¤.
Ќе зайве нагадати, що перебр≥хуванн¤ ≥сторичних факт≥в јнт≥њ-–ус≥-”крањни не зак≥нчилос¤ по доб≥ л≥тописц≥в-церковник≥в Ц воно продовжуЇтьс¤ дос≥, бо сучасн≥ ≥сторики, громадськ≥ д≥¤ч≥, члени-кореспонденти јкадем≥њ Ќаук Ї т≥ ж таки христи¤ни, тобто раби жид≥вського бога, що продовжують справу л≥тописц≥в-цековник≥в, зат¤тих фальсиф≥катор≥в нашоњ ≥стор≥њ. —учасн≥ науковц≥, письменники, громадськ≥ д≥¤ч≥ не посп≥шають на слов≥, що суперечить пануюч≥й ≥деолог≥њ, щоби не позбутись роботи, званн¤ ≥ засоб≥в до ≥снуванн¤ за спробу висв≥тити ≥сторичне минуле украњнського народу без намулу чужинськоњ ≥деолог≥њ, що поневолюЇ сучасну ”крањну та примушуЇ зубож≥ти в рам'¤х христи¤нсько-с≥он≥стського св≥тобаченн¤, де дол¤ украњнського народу взагал≥ не беретьс¤ до уваги. ” таким спос≥б забезпечують св≥й добробут та упор¤джають безтурботне житт¤ нов≥тн≥ запроданц≥, що похопились жнивувати на христи¤нськ≥й нив≥.
«алишимо л≥тописн≥ байки на сов≥ст≥ в≥зант≥йський прихвосн≥в Ц христи¤нських л≥тописц≥в. јле нав≥що перепов≥дати л≥тописн≥ вигадки у сучасних публ≥цистичних виданн¤х? Ќехай њх досл≥джують фах≥вц≥ при захист≥ своњх наукових дисертац≥й, ¤к≥ н≥коли не читали й не будуть читати прост≥ люди, Ц ≥ не тому, що вони не здатн≥ усв≥домити науков≥ прац≥, а через те, що люди добре розум≥ють Ц кожен заробл¤Ї на житт¤ ¤к може. “ож дл¤ широкого кола читач≥в варто виносити лише г≥дн≥ уваги достов≥рн≥ св≥дченн¤ нашоњ найстародавн≥шоњ в св≥т≥ украњнськоњ ≥стор≥њ. ўоби наш≥ нащадки не засм≥чували соб≥ голови сумн≥вними опов≥дками, що принижують честь ≥ г≥дн≥сть людини у власн≥й незалежн≥й держав≥ на св¤т≥й земл≥ своњх праотц≥в, чињ ≥мена не т≥льки не в≥дроджуютьс¤ за часи Ќезалежност≥, але нав≥ть немаЇ мови за њх в≥дродженн¤.
ѕо¤сненн¤ такого "традиц≥йного" ставленн¤ украњнських вчених до ≥стор≥њ своЇњ Ѕатьк≥вщини напрочуд просте. —права в тому, що "традиц≥йними" погл¤дами на ≥стор≥ю јнт≥њ-–ус≥-”крањни вважаютьс¤ т≥, що були затверджен≥ в ћоскв≥. ¬≥дтак сучасним науковц¤м не до вподоби зр≥катис¤ власних сл≥в, що нещодавно паплюжили украњнську ≥стор≥њ на догоду –ос≥њ, ¤ка замовчувала архањчну древн≥сть ”крањни-–ус≥, щоби зр≥вн¤ти њњ з малом≥рною ≥стор≥Їю ћосков≥њ. “ому й маЇмо суц≥льний морок у св≥домост≥ сп≥вв≥тчизник≥в зам≥сть належного знанн¤ свого ≥сторичного минулого.
ѕроте мало-помалу ми починаЇмо усв≥домлювати своЇ минуле. ќдн≥Їю з стор≥нок нашоњ минувшини Ї стародавн¤ “ро¤. ÷е м≥сто було засновано вих≥дц¤ми з јнт≥њ-–ус≥-”крањни на честь бога “ро¤на: "ѕереселенн¤ очолив старотець ћан, вед≥йний "ћуж, „олов≥к" Ц в≥дпов≥дн≥сть ¤кого ви¤влена в похованн≥ ≤≤≤ тис¤ч. до н.д., ¬исока ћогила, п≥д —тароселл¤м (межир≥чч¤ ≤нгульц¤ й ƒн≥пра). ќнуком ћана був јтис ('ќтець'), а сином останнього Ц Ћ≥д" (Ќ÷ с.267). Ќа думку сучасних етнолог≥в, Ћ≥д, отож ≥ його прад≥д ћан, походили з пелазг≥в Ц переселенц≥в з-понад –ос≥, сучасноњ „еркащини. "™ припущенн¤, що Ћ≥д Ц один ≥з засновник≥в ≈трун≥њ.., з ¤коњ постали держави √рец≥¤ й –им" (—ѕ с.24). ¬≥дносно праотц¤ ћана, ¤кого заступив ≥удейський Ќой, маЇмо св≥дченн¤ в "≤стор≥њ св≥товоњ культури": "ѕравового закр≥пленн¤ ≥деолог≥¤ брахман≥зму (св¤щеннослужител≥в древньо-украњнськоњ рел≥г≥њ) набула в V≤ ст. до н.е. в "«аконах ћану" Ц першому пол≥тико-правовому кодекс≥ ≥нд≥йськоњ культурноњ Їдност≥... ћан, за ведичною м≥фолог≥Їю, був прабатьком ус≥х людей, лише в≥н один вижив п≥сл¤ потопу на земл≥. ¬≥д призначеноњ йому богами дружини ≤ди й походить р≥д людський" (≤— с.138). "«акони ћана" були й правовим закр≥пленн¤м варновоњ системи брахман≥стськоњ ≤нд≥њ. "“ак, у г≥мнах "–≥гведи" варна брахман≥в асоц≥юЇтьс¤ з б≥лим кольором ¤к символ моральноњ чистоти ≥ доброчинност≥, варна кшатр≥њв (цар≥в) Ц ≥з червоним кольором сили, енерг≥њ та р≥шучост≥, варна вайш≥њв (рем≥сник≥в, торговц≥в) Ц ≥з жовтим кольором сум≥ш≥ перших ≥ других ¤костей, варна шудр (найнижча) Ц ≥з чорним кольором ¤к символом пороку й темноти" (≤— с.132). ƒо сьогодн≥ в ≤нд≥њ збережена одна з найсв¤щенних книг Ц "ћанусмр≥т≥", Ц досл≥вно "«акони ћана" (—Ќ с.259).
ўодо "земл≥ об≥тованоњ" Ц ѕалестини, де наш≥ пращури пелазги (досл≥вно "лелеки") розбудували “рою, нагадаЇмо, що "¬ ѕалестин≥ за 5 стол≥ть до нашест¤ племен≥ ћойсе¤ пелазги збудували велике м≥сто –усасалем Ц "–ус≥в пост≥й" (за ƒж. ¬≥льсоном), за ≥ншими джерелами (ќ. ѕартицький) це м≥сто звалось –уса-Ћель Ц на честь "русинського" бога Ћел¤, а з часом назву м≥ста було перекручено на ™русалим (—ѕ с.42). “ак з розпов≥д≥ про те, що в —≥р≥њ Ї-–уса-Ћель, виник "™-–уса-Ћим". ≤нш≥ м≥ста русич≥в на чужин≥: “реба, ћана, ума, ур≥нь, ѕорус≥¤, оса, Ћука, ќратан≥¤, ќр≥ана, –усал≥¤, ћилан, тощо.
“ак розпов≥даЇ легенда, викладена омиром Ц тобто поетом стародавнього св≥ту, пелазгом-тро¤нцем √омером у славнозв≥сн≥й поем≥ "≤л≥ада". ¬арто внести по¤сненн¤ щодо терм≥ну "пелазг", бо це маЇ пр¤ме в≥дношенн¤ до ≥стор≥њ јнт≥њ-–ус≥-”крањни.
"ћаютьс¤ вагом≥ п≥дстави починати античну ≥стор≥ю ™вропи не з описаноњ √омером “ро¤нськоњ в≥йни к≥нц¤ ≤≤ тис¤чол≥тт¤ до н.д., а на тис¤чол≥тт¤ ран≥ше Ц з ќг≥госова потопу; бо ц≥лком виправдане заглибленн¤ вищезазначеноњ ≥стор≥њ до середини ≤≤≤ тис¤чол≥тт¤ до н.д. Ц на часи патр≥арха ѕелазга... —уд¤чи з досконало вивченоњ генеалог≥њ протогрецьких, догрецьких та давньогрецьких ≥мен ≥ племен, Ѕорисфенос уперше з'¤вл¤Їтьс¤ в оточенн≥ патр≥арха-г≥перборейц¤ ѕелазга. « погл¤ду генеалог≥њ пелазг≥йських ≥мен, Ѕорисфенос був кам'¤ним вартовим життЇвих сил. –одов≥д Ѕорисфеноса йде опл≥ч з не менш м≥фолог≥чним јхелоосом Ц людиною-биком, праобразом ≥ пращуром тро¤нського геро¤ јх≥лла. “ак вони й сус≥дили в античн≥й географ≥њ: Ѕорисфен Ц понизз¤ ƒн≥пра, та јх≥лл≥в Ѕ≥г Ц сучасна “ендр≥вська коса близь уст¤ ƒн≥стра. ј дал≥, по маршруту мореплавства до о. ƒелос ≥ “роњ, м≥ститьс¤ ун≥кальний остр≥в Ћевка(да) Ц сучасний о.«м≥њний... ¬важалось, що саме на цьому остров≥ перебувають душ≥ в≥домих героњв “ро¤нськоњ в≥йни: јх≥лла, ѕатрокла, ≈лени... р≥м того, пелазг≥йсько-г≥перборейський Ѕорисфенос сус≥дить з легендарним своњм сп≥вв≥тчизником царем ќг≥госом Ц за правл≥нн¤ ¤кого в≥дбувс¤ вже згаданий ќг≥гос≥в потоп у ’’≤≤ст. до н.д... ѕелазг≥¤ тотожн¤ √≥перборењ, бо кр≥м г≥перборейц¤ ѕелазга њх об'ЇднуЇ Ѕорисфенос Ц Ѕорисфен Ц Ѕерестень. ¬≥дтак, витоки Ївропейськоњ античноњ ≥стор≥њ в≥дшукуютьс¤ не в Ѕалканськ≥й ≈ллад≥ чи малоаз≥атськ≥й “роњ, а в сх≥дноЇвропейському ѕодн≥пров'њ...
¬же б≥льше двох тис¤чол≥ть Ївропейц≥ вважають, що њх ≥стор≥¤ розпочалас¤ з √рец≥њ Ц точн≥ше, з облоги й вз¤тт¤ наприк≥нц≥ ≤≤ тис. до н.д. малоаз≥атськоњ “роњ. ћежи тим сам≥ греки (за св≥дченн¤м √еродота) не забували, що њх цив≥л≥зац≥¤ п≥дн¤лас¤ з уламк≥в декотроњ ѕелазг≥њ, заснованоњ нап≥вм≥ф≥чним г≥перборейцем ѕелазгом. “акож вважаЇтьс¤, що Ївропейська мудр≥сть маЇ витоки знов таки з √рец≥њ, хоча в д≥йсност≥ греки нав≥ть не знали походженн¤ свого «евса, јполлона та ≥нших бог≥в, покладаючись на перекази пелазга-тро¤нц¤ √омера, котрого вони бажали визнавати за грека, однак н≥ м≥сц¤ його народженн¤, н≥ роки житт¤ назвати не могли" (Ќ÷ с.259).
ўодо поем √омера, творц¤ безсмертноњ "≤л≥ади" та "ќд≥ссењ" у V≤≤≤ст. до н.д., "особливо бентежили вчених суперечност≥, ¤к≥ не можна по¤снити, а саме: за житт¤ √омера цив≥л≥зац≥¤ √рец≥њ перебувала на досить низькому р≥вн≥, а у поемах в≥дображаЇтьс¤ побут ≥ культура значно вищ≥. ¬≥дтак можна припустити, що описи поета Ц лише пл≥д його у¤ви, або ж визнати, що розвиток стародавнього сусп≥льства п≥шов назад ≥ розкв≥т ¤коњсь таЇмничоњ цив≥л≥зац≥њ зм≥нивс¤ занепадом Ц таким р≥зким ≥ глибоким, що в≥д њњ колишн≥х дос¤гнень не залишилось ≥ сл≥ду. ѕов≥рити в це було важко, ≥ все-таки знайшлась людина, в≥ра ¤коњ повстала проти науковоњ пом≥ркованост≥. «вали цього ентуз≥аста √енр≥х Ўл≥ман" (‘ј). ћ≥сце знаходженн¤ “роњ по опису √омера установив н≥мецький археолог √.Ўл≥ман у 1871р. Ц пагорб √≥ссарлик в јнатол≥њ, п-з узбережж¤ ћалоњ јз≥њ (—јћ).
¬арто зауважити, що “ро¤нська в≥йна, напевне, в≥дбувалась не в такий спос≥б, ¤к описав √омер, а “ро¤нський ≥нь Ц це алегор≥¤, ¤ка маЇ ц≥лком грунтовне по¤сненн¤. “ой гомер≥вський змайстрований к≥нь, ¤кого тро¤нц≥ вз¤ли у своњ м≥сто Ц завбачте, з власноњ вол≥ Ц н≥ що ≥нше, ¤к нова рел≥г≥њ, новий св≥тогл¤д, нове л≥точисленн¤, де головуЇ вже —онце-бог, ¤кого греки вр¤ди-годи ототожнюють з јполлоном. ј що —онце-бог (ƒажбог) ≥ той таки јполлон примандрував у —ередземномор'¤ з ”крањни, по¤снюють сам≥ греки, кажучи, що ¬≥н час в≥д часу подаЇтьс¤ до себе на батьк≥вщину, де "росте жито ≥ л≥тають б≥л≥ мухи". Ќав≥ть славнозв≥сний оракул храму јполлона в ƒельфах, жерцем ¤кого був ѕлутарх, викладав пророцтва дев'¤ть м≥с¤ц≥в на р≥к, бо јполлон в≥дправл¤вс¤ на три м≥с¤ц≥ додому на п≥вн≥ч (на ”крањну).
“а повернемось до “ро¤нськоњ в≥йни, датованоњ приблизно 1260-1250рр. до н.д., ¤ка через 500 рок≥в осп≥вана √омером ≥ за переказами тривала 10 рок≥в, Ц саме ст≥льки, за переконанн¤м √омера, потр≥бно було часу тро¤нц¤ми дл¤ переосмисленн¤ своњх рел≥г≥йних погл¤д≥в. Ќа користь цього твердженн¤ зверн≥мос¤ до факт≥в: греки мали величезну арм≥ю, що нал≥чувала 100 тис¤ч воњн≥в ≥ 1186 корабл≥в. ÷≥лком зрозум≥ло, що облога “роњ не була безперервною хоча б тому, що воњнам потр≥бно харчуватись, а стотис¤чний гурт чолов≥к≥в винищив би усю живу птицю, худобу ≥ зв≥рину довкола м≥ста за к≥лька тижн≥в! Ќатом≥сть харчуючись лише круп'¤ними стравами, воњни швидко знесил¤тьс¤ до неспромоги тримати в руках тод≥шню важку зброю. “а й тро¤нц≥ у замкненому м≥ст≥ вимерли б задовго до необачно вз¤того до себе "“ро¤нського кон¤" Ц подарунку грек≥в. ¬≥дтак, на думку автора, йдетьс¤ не про суто в≥йськов≥ д≥њ, хоча нетривал≥ напади на м≥сто в≥дбувались поза сумн≥вом. ” протисто¤нн≥ тро¤нц≥в ≥ грек≥в йдетьс¤ про протисто¤нн¤ рел≥г≥й, що панували по об≥ч ƒарданелл. ” такому вигл¤д≥ "дес¤тир≥чна в≥йна" ц≥лком ймов≥рна ≥ зрозум≥ла, ¤к ц≥лком ймов≥рна ≥ зрозум≥ла та руйн≥вна сила навоњ грецькоњ рел≥г≥њ бог≥в-ол≥мп≥йц≥в, що просочилась у “рою в подоб≥ "“ро¤нського кон¤" ≥ призвела до занепаду.
¬ласне тро¤нц≥ усв≥домили себе наодинц≥ в чужому рел≥г≥йному оточен≥ ≥ почали залишати м≥сто. як ≥ амазонки, захисниц≥ “роњ, вони почали розсел¤тись по —ередземномор'ю та повертатись назад на ”крањну, зв≥дки прийшли ≥ де р≥дна рел≥г≥¤ не зазнала тл≥нного грецького впливу. « поверненн¤м на батьк≥вщину тро¤нц≥ звели м≥сто √елон на ¬орскол≥ Ц гранд≥озне укр≥пленн¤ площею 40 км2, з будинками ≥ храмами; периметр вал≥в м≥ста-фортец≥ с¤гав 30 км (городище край сучасного м. Ѕ≥льськ на ѕолтавщин≥). «авважте, площа древньо-украњнського м≥ста три тис¤чол≥тт¤ тому с¤гаЇ площ≥ сучасного м≥ста-держави Ц ¬атикан. "¬еличезне Ѕ≥льське городище на ¬орскл≥, розм≥ри ¤кого майже повн≥стю зб≥гаютьс¤ з описом √еродота" (≤” с.37). "“аким чином, з'¤совуЇтьс¤ м≥фо-≥сторичний зв'¤зок м≥ж гомер≥вським ≤л≥оном ≥ √елоном (√олунью за "¬елесовою книгою"). якщо з'¤суЇтьс¤ на¤вн≥сть у “роњ трьох етнос≥в (атичного, кр≥тського та етруського), це означатиме, що в “роаду прийшли з п≥вноч≥ (з ”крањни) три племен≥, започаткувавши три ф≥л≥њ в јтику (јркад≥ю), р≥т та ≈трун≥ю. «воротне припущенн¤ неможливе" (Ќ÷ с.291).
¬арто зауважити, що п≥днесенн¤ й занепад стародавн≥х держав, а також м≥грац≥йн≥ процеси, зумовлювались не лише демограф≥чними чинниками, ¤к то перенаселенн¤-ми того чи ≥ншого рег≥ону, але й геокосм≥чними катастрофами 1700-1250 рок≥в. «анепад цив≥л≥зац≥њ на о. р≥т був спричинений страшними землетрусами, ¤к≥, до реч≥, зруйнували й “рою (за визначенн¤м √. Ўл≥мана).
ўо ж до новоњ рел≥г≥њ марнославних грецьких бог≥в-ол≥мп≥йц≥в, за переказами тих таки грек≥в, вона постала завд¤ки «евсу, ¤кий, завважте, вир≥с ≥ змужн≥в на остров≥ р≥т, а пот≥м у п≥дступний спос≥б узурпував владу, скинувши свого батька-бога з престолу, ≥ привласнив чуж≥ надбанн¤, на ¤ких розкошував у марнославств≥, ¤к притаманне варвару. ≤ншими словами, грецька рел≥г≥¤ постала на паплюженн≥ попередньоњ б≥льш гуманноњ, життЇдайноњ ≥ миротворчоњ рел≥г≥њ ¬елетн≥в Ц “итан≥в, тобто јтлант≥в-јнт≥в, серед ¤ких, до реч≥, в≥домий всьому людству ѕрометей та јтлант (чи јтлас Ц зв≥дки назва г≥рського масиву в јфриц≥), ¤кий утримував небо, тобто надавав доступ давньоукрањнськ≥й рел≥г≥њ в —ередземномор'¤ та јфрику. ƒоречно нагадати, що "≥мена грецьких бог≥в всього лиш перемовлен≥ на грецький лад, ¤к наприклад: «евс-ƒзеус-ƒ≥й. ≤м'¤ його дружини Ц √ера, виводитьс¤ з ≥ндоЇвропейського "√ода", а уславлений нею √еракл зд≥йснюЇ 12 подвиг≥в, ¤к ≥ належно вести себе з 12-м≥с¤чний "√одом". ≤нша «евсова дружина Ћатона-Ћато-Ћада. јхил Ц в≥н же јхелоос, людина-бик, (јхелоос≥в Ѕ≥г Ц сучасна “ендр≥вська коса). јртем≥да Ц јрти-м(ат≥р)-≤ду, ц¤ богин¤ жертвопринесень ≤да неодноразово згадуЇтьс¤ в ≥ндо-ор≥йськ≥й –≥гвед≥. р≥м цього пор≥днен≥ м≥ж собою ѕелазг, јртем≥да, јполлон та њх мат≥р Ћато часто-густо звутьс¤ в давньогрецьких м≥фах √≥перборейц¤ми" (Ќ÷ с.260-4). ¬и¤влен≥ також специф≥чн≥ в≥дпов≥дност≥ образам: грецькоњ ƒеметри Ц ор≥йськ≥й јд≥т≥, матер≥ ≤нтри ≥ його брат≥в, серед ¤ких Ц ƒакша, ћитра ≥ ¬аруна, ћанус ≥ яма... (там же с.252).
ѕро давне походженн¤ нашого роду в≥дали й за час≥в козаччини, про що св≥дчать вислови з "≤стор≥њ рус≥в": "√реки ≥ √енуезц≥, ¤к≥ вважались мешканц¤ми над „орним ≥ јзовським морем, були не чимсь ≥ншим, ¤к купц¤ми, ¤к≥ оселились за згодою —лов'¤н на њхн≥х приморських земл¤х заради обоп≥льноњ торг≥вельноњ вигоди... ≤сторики сум≥жних з≥ —лов'¤нами народ≥в: ѕтоломей, √еродот, —трабон, ƒ≥одор та ≥нш≥ Ц приписували —лов'¤нам давн≥сть сиву, за 1610 рок≥в до –≥здва ’ристового в≥дому, мовл¤вЕ переселили колон≥њ своњ за р≥ку ƒунай, до мор¤ јдр≥атичного в ≤лл≥р≥ю ≥ в≥д г≥р арпатських до р≥ки ќдра: а на зах≥дних берегах Ѕалт≥йського мор¤ оселили всю ѕомеран≥ю, њхн≥м нар≥чч¤м так пойменовану" (≤– с37).
ЌагадаЇмо, що за час≥в √омера розпочалась грецька колон≥зац≥¤ Ќадчорномор'¤, про що опов≥даЇтьс¤ в украњнськ≥й б≥бл≥њ Ц "¬елесов≥й книз≥": " оли наш≥ пращури —урож (сучасний —удак) творити починали, греки приходили купц¤ми до наших торжищ, прибутки шукали, ≥ землю нашу розгл¤даючи... ≤ ось одного разу побачили воњн≥в њхн≥х при мечах, озброЇних. ≤ скоро нашу землю прибрали до рук своњх" (¬ д.8/3). ÷е також зазначено у ц≥лком сучасн≥й "≤стор≥њ ”крањни": "√рецьк≥ м≥ста ≥ селища в Ќадчорномор'њ виникли п≥д час ¬еликоњ грецькоњ колон≥зац≥њ в V≤≤≤-V≤≤ ст. до н.д., коли елл≥нськ≥ колон≥њ засновувались навколо всього —ередземного мор¤... олон≥зац≥¤ в≥дбувалась в к≥лька етап≥в: виб≥р м≥сц¤, наб≥р колон≥ст≥в, призначенн¤ кер≥вника, переселенн¤, заснуванн¤ поселенн¤... ≈кспедиц≥њ очолював ойк≥ст (архагет), ¤кий призначавс¤ державою" (≤” с.42-43).
як бачимо, за час≥в √омера все ширше розповсюджувавс¤ вплив √рец≥њ на ™вропейську цив≥л≥зац≥ю. ќтож √омер, пелазг-тро¤нець за походженн¤м, добре розум≥в, що без хвалебного слова на користь √рец≥њ не варто спод≥ватись на безсмерт¤ своЇњ поеми. “ому в≥н винайшов св≥й власний гомер≥вський спос≥б викладу под≥й задл¤ ув≥ков≥ченн¤ пам'¤т≥ своЇњ прабатьк≥вщини ≥ њњ рел≥г≥йноњ спадщини. …ого еп≥чн≥ пам'¤тки ≥ дос≥ слугують джерелом дл¤ досл≥дженн¤ стародавньоњ ≥стор≥њ. «окрема, гомер≥вськ≥ перекази за цар¤ ћ≥носа ≥ т≥Їњ таЇмничоњ цив≥л≥зац≥њ, з уламк≥в ¤коњ постала грецька рел≥г≥¤ ≥ культура. «а переказами, саме дл¤ цар¤ ћ≥носа Ц правител¤ о. р≥т Ц прославлений майстер ƒедал (батько ≤кара) збудував Ћаб≥ринт, де мешкав ћ≥нотавр нап≥влюдина-нап≥вбик, ¤кого народила за помстою ѕосейдона дружина ћ≥носа в≥д жертовного бика. √омер визнавав цар¤ ћ≥носа реальною ≥сторичною особою, правителем р≥ту, де нал≥чувалось 90 м≥ст. ÷ар ћ≥нос вважавс¤ могутн≥м правителем; мав царський палац на остров≥ р≥т у м≥ст≥ носс. √еродот каже, що ћ≥нос був також могутн≥м морським володарем, п≥дкорив багато земель й прославивс¤ в≥йськовими усп≥хами, зокрема п≥дкорив јф≥ни. ƒонедавна збер≥галис¤ назви поселень "ћ≥но¤" на р≥т≥, в —ир≥њ, —ицил≥њ, ѕелопоннес≥, на о. ƒелос, з мешканц¤ми ¤кого наш≥ прад≥ди-украњнц≥ п≥дтримували т≥сн≥ стосунки (збереглись грецьк≥ л≥тописи, де розпов≥даЇтьс¤ про "дари рус≥в, загорнут≥ в пшеничну солому", на остр≥в ƒелос в ≈гейському мор≥).
р≥м того, ћ≥нос був видатним пол≥тичним д≥¤чем, в≥н зв≥в законодавство, що ≥снувало до нього, до певноњ системи, ¤ку поц≥нував јристотель, ретельно вивчаючи державн≥ устроњ р≥зних народ≥в. «алишаЇтьс¤ таЇмницею передчасний розкв≥т його держави серед тогочасного зубож≥лого св≥ту. Ќезрозум≥ло, що трапилось з могутньою державою цар¤ ћ≥носа, ≥м'¤м ¤кого названа стародавн¤ культура р≥ту Ц м≥нойська. ¬ 1900р. англ≥йський археолог ј. ≈ванс п≥д час розкопок на р≥т≥ в≥дкрив величезний палац середини ≤≤ тис. до н.д.; предмети домашнього вжитку, знар¤дд¤ прац≥, малюнки на вазах, а особливо фресковий живопис парадних зал≥в палацу безумовно перевершувало твори художник≥в ус≥х ≥нших крањн тогочасного —ередземномор'¤. «а висновками вчених, р≥тська держава у ’≤V-’V ст. до н.д. пережила надзвичайний розкв≥т. ѕор≥вн¤льне до √рец≥њ, то нав≥ть в пер≥од "золотого в≥ку" јф≥н, тобто через тис¤чу рок≥в греки не знали н≥ водогону, н≥ канал≥зац≥њ, н≥ ванн. ƒо того ж в≥дсутн≥сть оборонних укр≥плень ≥ фортечних мур≥в св≥дчила, що кр≥тськ≥ м≥ста не бо¤лись нападу ззовн≥. «араз достеменно встановлено, що кор≥нн≥ жител≥ р≥тськоњ держави були не греки, а зовс≥м ≥нший народ. р≥тську писемн≥сть врешт≥ решт розшифрували в 1953р., ≥ кр≥тська (м≥нойська) культура Ц аж н≥¤к не грецька!
” ’≤≤ст. до н.д. на зм≥ну ахейським завойовникам (грекам) прийшли варварськ≥ дор≥йськ≥ племена (цар¤ ƒар≥¤); настав загальний занепад найстародавн≥шоњ культури св≥ту. –озвиток всесв≥тньоњ цив≥л≥зац≥њ було зупинено ≥ культуру в≥дкинуто набагато стол≥ть назад.
ѕ≥дсумовуючи сказане, зазначимо, що рел≥г≥¤ —ередземномор'¤, (¤к грецька так ≥ римська, адже ц≥ держави постали з загарбанн¤ ≈трун≥њ, столицю ¤коњ Ц ¬≥ю Ц розгромили лише п≥сл¤ 10-р≥чноњ облоги), зазнала духовного краху на час виникненн¤ христи¤нства, тому й визнала христи¤нство державною рел≥г≥Їю. ўо ж до ”крањни-–ус≥, то тогочасне ÷арство јнт≥в не зазнало суттЇвих зм≥н у рел≥г≥њ, в≥дтак не зазнало й духовного краху, тому христи¤нство тривалий час було неспроможне просочитис¤ на –усь ≥ запод≥¤ти свою тл≥нну д≥ю. јле врешт≥ решт ц¤ варварська рел≥г≥њ спромоглась зруйнувати могутн≥сть стародавньоњ ”крањни ≥ з варварським завз¤тт¤м почала нещадно затоптувати нашу найстародавн≥шу в св≥т≥ культуру, ≥стор≥ю та рел≥г≥ю. ÷¤ варварська м≥с≥¤ христи¤нства продовжуЇтьс¤ дос≥, хоча вже не так свав≥льно, ¤к за минулих час≥в.
—пр¤мовуючи погл¤д вглиб в≥к≥в, усв≥домимо повчальн≥ висновки з урок≥в ≥стор≥њ ≥, зокрема, з “ро¤нськоњ в≥йни: що не вдаЇтьс¤ зд≥йснити чесним шл¤хом, дос¤гаЇтьс¤ у п≥дступний спос≥б Ц хитр≥стю та в≥роломством. ÷ей принцип у 1513р. сформулював ћак≥авелл≥: "ћета виправдовуЇ засоби". ћаЇтьс¤ на уваз≥, що нег≥дна мета запроваджуЇтьс¤ нег≥дними засобами. ј головною передумовою Ї галасливе розповсюдженн¤ омани, що торуЇ шл¤х дл¤ њњ сприйн¤тт¤ ¤к непорушноњ ≥стини. —аме так стверджувались вс≥ антилюд¤н≥ ≥дењ, зокрема фашизм.
"ѕро плани √≥тлера щодо масового знищенн¤ частини людства, зокрема жид≥в, пост≥йно нагадують комун≥стична ≥ с≥он≥стична (юдейська) пропаганда, називаючи це масове винищенн¤ людей словом "фашизм". јле, чому г≥тлер≥вську програму винищенн¤ народ≥в можна називати фашизмом, а б≥бл≥йну програму винищенн¤ ус≥х неюдейських народ≥в не можна? —аме б≥бл≥йними запов≥д¤ми ≥ наказами скористалис¤ п≥зн≥ше христи¤нськ≥ завойовники, ¤к≥ к≥лька стол≥ть п≥др¤д орган≥зовували винищувальн≥ ≥ каральн≥ "походи ’риста" (христов≥ походи) на нехристи¤нськ≥ земл≥. „ому слово "винищити" в прац≥ ј.√≥тлера "ћайн амф" (ћо¤ боротьба) ≥ в христи¤нськ≥й Ѕ≥бл≥њ намагаютьс¤ читати ≥ розум≥ти по-р≥зному? уди зникаЇ звичайна пор¤дн≥сть ≥ люд¤н≥сть?.. Ѕ≥бл≥йн≥ запов≥д≥ довод¤ть, що н≥ Ћен≥н, н≥ √≥тлер н≥чого нового не вигадували, а вз¤ли за зразок лише де¤к≥ б≥бл≥йн≥ запов≥д≥ й настанови ≥ загарбницьк≥ ≥дењ та плани. јле Ѕ≥бл≥¤ м≥стить не лише страшн≥ запов≥д≥, але й факти виконанн¤ њх тим "боговибраним" народом, ¤кому ц≥ запов≥д≥ писалис¤ ≥ ¤кий нин≥ дуже активно виступаЇ проти фашизму та екстрем≥зму в св≥т≥. «амовчують "богообран≥" (¤хвообран≥), що вс≥ наведен≥ вище винищувальн≥ запов≥д≥ вход¤ть у юдейську “ору, ¤ка нин≥ Ї сучасною онституц≥Їю ≤зрањлю, а через багатом≥льйонн≥ виданн≥ христи¤нськоњ Ѕ≥бл≥њ нахабно поширюютьс¤ в усьому св≥т≥. ”с≥м в≥домо, ¤кий страшний пол≥тичний фашизм, але рел≥г≥йний фашизм одн≥Їњ нац≥њ, осв¤чений ≥ запов≥даний богом яхве, перевершуЇ будь-¤кий "фашизм" ("—варог"-5, с.23).
Ќа це зауважуЇ й Ћ. —иленко ("ћага ¬≥ра"), викриваючи фальшовану сутн≥сть жид≥вськоњ в≥ри. "ћойсей, пише —иленко, на словах пропов≥дуЇ запов≥дь "Ќе вбий!", а сам вбив Їгипт¤нина ≥ суворо запитуЇ в своњх п≥длеглих, ¤к≥ знищують н≥ в чому невинне населенн¤ п≥дступно захопленого м≥ста: "ѕощо ¬и зоставили живими все ж≥ноцтво?" “ут автор справедливо мовить про сутн≥сть Ѕ≥бл≥њ ≥ ћойсе¤: "ћойсей не був кращий за хана Ѕати¤, јдольфа √≥тлера чи …осифа —тал≥на... ритикуЇ —иленко ≥ христи¤нську запов≥дь "не противс¤ злу": оли ти не противишс¤ злому, значить, ти допомагаЇш, аби ширилось зло".
’ристи¤нство надало поштовх потужним силам зла, але, ¤к ми вже знаЇмо, христи¤нство й творилос¤ з≥ зла й антилюд¤ност≥, тому використовувало в≥дом≥ на той час ≥сторичн≥ приклади, зокрема й фабулу "“ро¤нського он¤".
« невинним вигл¤дом безхитр≥сного ¤гн¤ти Їгово-обранц≥ дарують св≥ту христи¤нську рел≥г≥ю, ¤ка згодом руйнуЇ могутн≥ держави зсередини своЇю тл≥нною ≥деолог≥Їю. ћожливо, не вс≥ усв≥домлюють це, посилаючись на процв≥таюч≥ Ївропейськ≥ держави, але це процв≥танн¤ ефемерн≥ Ц бо панують антигуманн≥ ≥дењ збагаченн¤, накопиченн¤ кап≥талу Їгово-обранц¤ми за рахунок зубож≥нн¤ велелюдноњ св≥товоњ сп≥льноти. “обто провадитьс¤ запланований ≥ прописаний у жид≥вськ≥й б≥бл≥њ завершальний етап Ц становленн¤ ≥удейських клан≥в-род≥в над людством. ÷≥лком зрозум≥ло, ¤ка дол¤ чекаЇ на слав'¤н та й увесь нежид≥вський люд п≥сл¤ того, ¤к Їгово-обранц≥ встановл¤ть своЇ ф≥нансове пануванн¤ в св≥т≥, а то й викупл¤ть усю «емлю у свою власн≥сть.
ѕогонич “ро¤нського он¤
«а своЇњ хижоњ вдач≥, ¤к приманне варварам та вандалам, сем≥тськ≥ племена у 2500 рр. до н.д. вдалис¤ до загарбанн¤ влади в Ўумерськ≥й держав≥ у ћежир≥чч≥ (сем≥тська династ≥¤ јккада). «годом сем≥ти подалис¤ з шумерського м≥ста ”р до ѕалестини Ц земл≥ об≥тованоњ вих≥дц¤ми з ”крањни, ¤к св≥дчить книга ≥зрањльського археолога ≈ммануела јнат≥ "ѕалестина перед жидами" (Ќьо-…орк, 1962), де йдетьс¤ про те, що в ѕалестин≥ знайдено могили, в ¤ких керам≥чн≥ вироби тотожн≥ керам≥ц≥ “рип≥лл¤. ƒо того ж у жид≥вськ≥й б≥бл≥њ довол≥ докладно описано пох≥д ≥удењв з ћежир≥чч¤ до ѕалестини, адже юдењ, ¤к нащадки кочовик≥в сем≥т≥в, не мали власноњ територ≥њ ≥ в ѕалестину прийшли зайдами, ¤к перше зайдами прийшли в ћесопотам≥ю до шумер≥в. ќсь ¤к опов≥даЇ б≥бл≥¤ прих≥д юдењв до ѕалестини:
"≤ сталось, ¤к рушили зо —ходу вони (кочовики сем≥ти), то в Ўинеарському крањ р≥внину знайшли (себто в ћесопотам≥њ), ≥ оселились там" (1ћ 11/2). ћаЇмо на уваз≥, що це б≥бл≥йна опов≥дка про те, що в≥дбувалос¤ на земл≥ п≥сл¤ потопу, ¤кий "винищив" геть ус≥х людей на земл≥ кр≥м б≥бл≥йного жида Ќо¤ з його трьома синами (—им, ’ам, яфет), ¤к≥ "рушили з≥ —ходу" Ц з ѕерс≥њ Ц до ћесопотам≥њ. ќтож: "—им породив јрпахшада, два роки по потоп≥" (1ћ 11/10), ≥ дал≥ через 290 рок≥в у шумерському м≥ст≥ ”р (по б≥бл≥њ халдейський ”р) “ерах породив јврама (1ћ 11/26). "≤ вз¤в “ерах сина свого, јврама... ≥ —ару, нев≥стку свою, ж≥нку јврама, та вийшов з ними з ”ру, щоб п≥ти до раю ханаанського. ≤ прийшли до ’арану, та й там оселились... ≤ промовив √осподь до јврама: ¬ийди з дому батька свого до раю (ханаанського), ¤кий ¤ тоб≥ покажу. ≤ народом великим тебе вчиню" (1ћ 11/31,32; 12/1,2). "≤ јврам вз¤в ж≥нку свою... ≥ людей, що њх набули у ’аран≥, та й вийшли... ≤ до раю ханаанського вони прибули (тобто в ѕалестину)... ≤ господь ¤вивс¤ јвраму (ув≥ сн≥) й сказав: я дам оцей рай потомству твоЇму... ≤ јврам збудував там жертовника √осподев≥... ≤ подавс¤ јврам дал≥ на п≥вдень... ≤ з≥йшов јврам до ™гипту, щоб там перебути" (1ћ 12/5-10).
« ц≥Їњ коротенькоњ ≥ начебто безневинноњ б≥бл≥йноњ опов≥дки сталис¤ велик≥ насл≥дки: жиди на дурничку надбали небагато-немало Ц ƒ≈–∆ј¬”!.. ќтак, на р≥вному м≥сц≥, з об≥ц¤нки-ц¤ц¤нки б≥бл≥йного бога ягве-™гови, ¤вленого јбраму ув≥ сн≥, жиди виправили соб≥ суттЇвий здобуток Ц державу ≤зраель у 1948р, провад¤чи в житт¤ б≥бл≥йне заз≥ханн¤ ≥удењв на чужу (ханаанську) землю. ј впор¤дили це завд¤ки ≥удейському "—ину" Ц ≤.’ристу, ¤кий розповсюдив б≥бл≥йн≥ опов≥дки по всьому св≥ту.
¬≥дсутн≥сть будь-¤ких прав ≥удењв на ѕалестину вбачав нав≥ть жид≥вський бог ягве-™гова, коли казав юде¤м: " оли запитаЇ тебе син тв≥й колись, говор¤чи: ўо це за св≥доцтва...? “о скажеш синов≥: ћи були раби фараонов≥ в ™гипт≥, а √осподь вив≥в нас... зв≥дти, щоб увести та дати той рай, що прис¤гнув був в≥н нашим батькам.., щоб було добре нам (≥уде¤м) ус≥ дн≥" (5ћ 6/20-26). ќце й усв≥домлюЇмо: Ц за кого п≥клуЇтьс¤ ™гова ≥ ≤сус ’ристос! ј щодо ханаане¤н, то про це теж розпов≥даЇтьс¤ в б≥бл≥њ: " оли √осподь уведе тебе (жид≥в) до того раю, куди ти входиш, щоб заволод≥ти ним, то √осподь, Ѕог тв≥й, вижене численн≥ш≥ народи перед тобою: х≥тте¤нин... ханаане¤н... ≤ коли дасть њх √осподь, Ѕог тв≥й, тоб≥, то ти њх понищиш, Ц не складеш ≥з ними запов≥ту ≥ не будеш до них милосердний... “≥льки так будете њм робити: жертовники њхн≥ порозбиваЇте, св¤т≥ њх дерева постинаЇте, а кумир≥в њхн≥х попалите в огн≥ (5ћ 7/1-5)... ≤ розвалите њхн≥ жертовники, ≥ њхн≥ св¤т≥ дерева попалите в вогн≥... ≥ вигубите њхнЇ йменн¤ з того м≥сц¤.., щоб покласти там ≤м'¤ —воЇ... ≤ принесете туди своњ ц≥лоспаленн¤, ≥ своњ жертви, ≥ своњ дес¤тини, ≥ об≥тниц≥ своњ, ≥ дари своњ, ≥ первородних худоби своЇњ в пожертву" (5ћ 12(3-6). ”св≥домимо, що йде мова про винищенн¤ вих≥дц≥в з јнт≥њ-–ус≥-”крањни, що заселили ≥ розбудували м≥ста в ѕалестин≥, назван≥й за ними «емлею ќб≥тованою, де й дос≥ ™ –”—ј-Ћ≈Ћ№ наших прад≥д≥в, перекручене ≥уде¤ми на ™-–”—ј-Ћ»ћ.
¬≥дтак сама б≥бл≥¤ св≥дчить, що юдењ н≥коли не мали власноњ земл≥, щоби на н≥й господарювати, бо господарювати на земл≥ (тобто обробл¤ти землю) юдењ не вм≥ли та й не збирались. ёдењ бажають не господарювати на земл≥ Ц а панувати над тими, хто господарюЇ!! ј своЇ прагненн¤ панувати на чужих земл¤х, погнобивши ≥нш≥ народи, Їгово-обранц≥ заклали у своЇњ рел≥г≥њ, що отримала назву ≤удањзм. "Ќац≥ональна жид≥вська в≥ра, закр≥плена в б≥бл≥њ, Ї виразом њх нац≥онально-расовоњ програми винищенн¤ ≥ вир≥занн¤ вс≥х ≥нших народ≥в. —аме ц¤ програма закр≥плюЇ найб≥льшу "св¤т≥сть" народу Ц њх нац≥онального ƒемона ягве (™гову), ¤к Ѕога, √оспода њх, Ц себто жид≥в. ¬≥н "спасе вас" Ц це ¤к ми бачили значить: допоможе в борн≥ до опануванн¤ св≥ту аж до мор¤ останнього. "—паситель" у цьому розум≥нн≥, це був би той, хто мав би зд≥йснити програму виражену в «акон≥ (“ор≥)" (¬Ў с.18). ќтож ≤сус ’ристос Ц це д≥йсно "—паситель", але не всього людства, а лише жид≥вського народу в тому розум≥нн≥, що задл¤ жид≥в в≥н знищуЇ людство до ноги, ¤к то Ц христов≥ походи, ≥нкв≥зиц≥¤, запровадженн¤ рабства, резервац≥њ дл¤ знищенн¤ абориген≥в јмерики, привласненн¤ чужоњ земл≥ за спри¤нн¤м церковноњ омани, голодомори, тощо.
≤деологи ≥удањзму в≥дверто й безсоромно виклали у —тарому зав≥т≥ своњ шов≥н≥стичн≥ нам≥ри у вигл¤д≥ заз≥ханн¤ жид≥в бути першим народом на земл≥ з вигаданим родоводом в≥д вигаданого "першоюде¤" јдама, н≥бито створеного жид≥вським богом ягве-™говою на шостий день м≥ф≥чного "сутвор≥нн¤ св≥ту". Ќа думку жид≥в-рабин≥в, це повинно надихати жид≥в до служ≥нн¤ ягве-™гов≥, а щоби посилити в≥ру, рабини додали в —тарий «ав≥т об≥ц¤нку свого бога, що за в≥рн≥сть служ≥нн¤ жиди отримають усю землю, ¤к винагороду: "≤ будете народом первосв¤щеник≥в на земл≥... ¤ка вс¤ мо¤" (2ћ 19/5,6). „и Ї б≥льш достеменне св≥дченн¤ с≥он≥ст≥в про жид≥вське прагненн¤ панувати на вс≥й земн≥й кул≥?!
«вичайно б≥бл≥йн≥ слова ягве-™гови "вс¤ земл¤ мо¤" Ц н≥ що ≥нше ¤к жид≥вська вигадка. јле, ¤кщо христи¤нськ≥ пропов≥дники розповсюджують по св≥ту цю б≥бл≥йну н≥сен≥тницю, то не зайве нагадати, що землю створив не жид≥вський бог ягве-™гова, а украњнський бог –од, чиЇ ≥м'¤ за дес¤тки тис¤чол≥ть до жид≥вського бога було визнане ус≥м людством ¤к ѕершобога Ц “ворц¤ ¬сесв≥ту. ЌагадаЇмо св≥дченн¤ акад. Ѕ.ј.–ибакова, що "увесь незбагненно величезний пром≥жок часу в≥д перв≥сного ан≥м≥зму до ’ст. н.д. був заповнений ст≥йким культом –ода Ц Ѕога ¬сесв≥ту, природи й врожаю. ÷ерковн≥ письменники —тародавньоњ –ус≥ визнавали –ода ¤к суперника христи¤нського бога-творц¤, бо культ –ода Ц рел≥г≥¤ мало не всього —тарого —в≥ту" (тобто ™вро-јз≥њ та ѕ≥вн≥чноњ јфрики). ќтож першими перед Ѕогом-“ворцем сто¤ть не жиди Ц а украњнц≥ ≥ загалом ус≥ слав'¤ни ¤к вих≥дц≥ з украњнськоњ праслав'¤нськоњ сп≥льноти (чи ≥ндо-Ївропейськоњ, за сучасною терм≥нолог≥Їю). “аким чином, заз≥ханн¤ жид≥в на всю землю спростовуЇтьс¤ њх власною зброЇю Ц –≈Ћ≤√≤™ё. ≤ ¤кщо право власност≥ на землю зумовлене на¤вн≥стю на н≥й св¤тилища народу, що мешкав на ц≥й земл≥, то найдавн≥ш≥ св¤тилища по ус≥й земл≥ належать праслав'¤нам, вих≥дц¤м з јнт≥њ-–ус≥-”крањни.
«розум≥ло, що жиди, проголосивши себе "вибраним народом", з≥ткнулис¤ з непорозум≥нн¤м: н≥хто з околишн≥х народ≥в не сприймав њх зухвалого гасла ≥ не визнавав ан≥ њхньоњ ¤зичницького бога, ан≥ њхньоњ рел≥г≥њ, скомпонованоњ з шумерських рел≥г≥йних засад створенн¤ св≥ту. ƒл¤ ус≥х народ≥в, зокрема дл¤ римл¤н, жиди були ≥ залишались рабами сх≥дноњ пров≥нц≥њ римськоњ ≥мпер≥њ. Ќав≥ть 5-р≥чна юдейська в≥йна (67-73 рок≥в н.д.) не спри¤ла њхньому самоствердженню ¤к нац≥њ. —аме тод≥ в умранських печерах на берез≥ ћертвого мор¤ в ѕалестин≥ були схован≥ рукописи жид≥вськоњ б≥бл≥њ та глин¤н≥ таблички шумер≥в, з ¤ких переписувались уривки до б≥бл≥њ. «азнавши нищ≥вноњ поразки, розпорошен≥ по —ередземномор'ю, ≥удењ з≥ своњм зухвалим проголошенн¤м себе ¤к першого народу перед богом (ягве-™говою), лишились галасливим зб≥говиськом рел≥г≥йних фанат≥в Ц с≥он≥ст≥в. јле не забуваймо, що п≥д ег≥дою "мстивого та заздр≥сного" бога (див. "10 запов≥дей") нуртуЇтьс¤ мстивий та заздр≥сний нар≥д! “ому жиди й в≥днайшли зас≥б, що вдовольн¤в њх невгамовн≥ амб≥ц≥њ.
«ауважимо, що без лукавства та омани жид≥вська рел≥г≥¤ була приречена залишитись маленькою, н≥кому не в≥домою родовою рел≥г≥Їю невеличкого племен≥. ÷е збагнули ≥деологи ≥удањзму, тому й приховали своЇ зухвале гасло, а заразом ≥м'¤ свого жид≥вського бога за узагальненими словами "бог, господь". ј щоби навернути околишн≥ народи до в≥ри в ягве-™гову, зобгали хитрий додаток до —тарого зав≥ту п≥д назвою Ќовий зав≥т, де вивели зам≥сть свого злостивого бога ягве ново¤вленного лукавц¤, сина божого Ц жида ≤.’риста.
¬≥дносно "сина божого" жиди не вигадали н≥чого нового, ¤к перепов≥сти на св≥й лад рел≥г≥йн≥ засади —в¤тоњ ”крањнськоњ –ел≥г≥њ јнтичност≥, адже вони були в шумерському ”р≥, де ≥снував ще у V тис¤чол≥тт≥ до н.д. "ƒ≥м Ѕарагеси" Ц жерц≥в м≥с¤чного божества —ина. {5852-5702рр. до н.д. в≥дбулось часткове переселенн¤ (з ѕодн≥пров'¤) в ћесопотам≥ю, де було закладене м≥сто-держава ”р. “ам переселенц≥ об'Їднались навколо жрец≥в м≥с¤чного божества —ина ≥ заснували в 5662-5622 рр. до н.д. "д≥м Ѕарагеси". ј у 5069р. до н.д. в околиц≥ праотчого Ўу-нуна ( ам'¤на ћогила Ц храм у ѕодн≥пров'њ) було засновано альтернативний "д≥м ≤мдугуда" (Ќ÷ с.242)}
як вчить народне присл≥в'¤: один дурень здатний наплести таке, що й дес¤ть мудрец≥в не розберуть. ј б≥бл≥ю творив не один ≥ не двоЇ, а 72 рабина, ¤к стверджують сам≥ церковники, по¤снюючи грецьку назву б≥бл≥њ "—ептуаг≥нта". ƒо того ж б≥бл≥¤ редагувалась незл≥ченно раз≥в. јвтор ≤≤ст. ÷ельс писав, що його сучасники христи¤ни не в≥дчували докору сумл≥нн¤, переписуючи ≥ виправл¤ючи Ївангел≥њ по три-чотири рази, щоб заперечити р≥зн≥ звинуваченн¤ на свою адресу. ѕроте все одно можна доступитись до ≥стини, бо брехн¤ себе викриваЇ рано чи п≥зно. “ож розгл¤немо шл¤х та засоби утвердженн¤ рел≥г≥њ ≤.’риста на земл¤х наших пращур≥в, де вигул¤вс¤ та набравс¤ сили “ро¤нський оник ¤к на прив≥льному пасовищ≥.
"—аме тому ¬≥зант≥¤, п≥дн¤вши христи¤нство з жалюг≥дноњ рел≥г≥йноњ секти до р≥вн¤ оф≥ц≥йноњ рел≥г≥њ, надавши њй титул державноњ рел≥г≥њ ¬≥зант≥њ, не т≥льки наблизила св≥й к≥нець, але й загинула ¤к ¤скравий ≥сторичний приклад марнославства б≥бл≥йних принцип≥в. ѕро ≤зраель не варто нав≥ть говорити, оск≥льки така суто б≥бл≥йна сп≥льнота жид≥в н≥коли не ≥снувала, а перебувала лише у вигл¤д≥ вишуканоњ казочки, перепов≥даноњ на вс≥ лади юдейськими клерикалами. Ѕ≥бл≥йний ≤зраель, осп≥ваний жидами в жид≥вськ≥й б≥бл≥њ, був огидним зборищем рел≥г≥йних фанатик≥в, п≥длоти та злодюг, що творили варварськ≥ безчинства на земл¤х ≥нших народ≥в з метою њх винищенн¤ та загарбанн¤ територ≥њ за благословенн¤м свого жид≥вського бога, що даруЇ њм прощенн¤ за вс≥ њх злод≥¤нн¤. Ѕезчинства та зв≥рства жид≥в по в≥дношенню до ≥нших народ≥в докладно та в≥дверто описан≥ в —тарому зав≥т≥, здатн≥ приголомшити читача, але прославл¤ти огидне минуле та сп≥вати хвалебну огидному та ненаситному на вбивства богу здатн≥ лише фанатичн≥ расисти Ц сем≥ти нового покол≥нн¤, нащадки н≥кчемного пор≥дд¤, зростаючого на теренах брехн≥, п≥длост≥, лицем≥рства, крад≥жки та ус≥х ≥нших порок≥в. “ож не сл≥д перейматись ≥люз≥¤ми при читанн≥ помпезних трактат≥в на б≥бл≥йн≥ теми, перебуваючи п≥д впливом титулованого автора Ц будь то доктор ф≥лософ≥њ, академ≥к, Їпископ та й сам папа –имський, Ц бо кожен, хто прославл¤Ї мерзоти жид≥вського б≥бл≥йного бутт¤ Ї н≥хто ≥нший, ¤к нащадок тих мерзотник≥в, що успадкував своњ нац≥ональн≥ жид≥вськ≥ пороки" ( ѕ с.5-19, акад. ƒан≥ель –опс).
ЌагадаЇмо, що ¬≥зант≥¤ постала на розкол≥ римськоњ ≥мпер≥њ ¤к виокремлена сх≥дна пров≥нц≥¤. ѕ≥д час становленн¤ ¬≥зант≥њ перший в≥зант≥йський ≥м. ост¤нтин у тривал≥й боротьб≥ з ћаксент≥Їм користувавс¤ послугами раб≥в-христи¤н, ¤к≥ таЇмно пов≥домл¤ли ост¤нтина про в≥йськов≥ плани противника. "“ому в 313р. ост¤нтин надав "ћ≥ланський едикт", ¤кий надавав христи¤нам р≥вне право з представниками ≥нших в≥роспов≥дань ≥ створив виг≥дн≥ умови дл¤ розвитку христи¤нства. ѕроте серед христи¤н ≥снувало ст≥льки погл¤д≥в на ≤суса ’риста, ск≥льки було громад: одн≥ казали, що ≤сус Ц бог, друг≥ Ц нап≥вбог, трет≥ Ц син ≥удейського бога ™гови, четверт≥ зовс≥м не визнавали його богом, вважаючи лише пророком. “од≥ ≥м. ост¤нтин, сам ¤зичник (бо римл¤ни вважали, що в≥ра в ’риста Ц рабська), вир≥шив об'Їднати ц≥ громади, спр¤мувавши њх на користь ≥мпер≥њ. ¬ 325р. в≥н скликав собор Їпископ≥в..., щоб уст≥йнити головн≥ христи¤нськ≥ канони. ћ≥ж св¤тими отц¤ми розпалилас¤ суперечка, що д≥йшла до б≥йки. ™пископ ћиколай виступив за впровадженн¤ культу —в¤тоњ “р≥йц≥. …ого противником став архиЇрей јр≥ус, котрий твердив, що пон¤тт¤ —в¤тоњ “р≥йц≥ Ї ¤зичницьким. “од≥ ћиколай жбурнув у јр≥уса цеглину, розбивши голову... ≤м. ост¤нтин п≥дтримав ћикола¤, визнавши, що проголошенн¤ ≤суса богом буде виг≥дне дл¤ нього самого, бо в≥н стане вважатис¤ нам≥сником бога на земл≥. ≤конописц≥ почали зображати бога з обличч¤м ≥мператора" (√Ћ с.69).
Ќажаль у такий спос≥б Ц жбурнувши цеглину Ц не навернути людство до в≥ри в ≤.’риста; потр≥бн≥ б≥льш д≥Їв≥ методи "заохоченн¤". ≤ так≥ методи були в≥дом≥ здавна. " ожен раз, коли народ зм≥нюЇ свою праотчу рел≥г≥ю на нову, простежуЇтьс¤ одне й те ж ¤вище: боги староњ в≥ри перетворюютьс¤ на демон≥в новоњ в≥ри, ≥ разом з тим ус¤ богослужебна обр¤дов≥сть староњ в≥ри стаЇ чарод≥йством та чаклунством перед ликом новоњ в≥ри. “ак сталос¤ з забутою ар≥йською рел≥г≥Їю (тобто древньо-украњнською), викладеною у "¬едах" (ћќ с.7). ќднак "за часи кн. ¬олодимира... вона (древньо-украњнська рел≥г≥¤) ревно утримувалась в надрах старо-обр¤дних род≥в, передавалась д≥т¤м й онукам, та й зараз (на 1904р.) ще можна нарахувати в≥д нењ безл≥ч залишк≥в!.. Ќарод йшов до своњх в≥дун≥в, не зважаючи н≥ на ¤к≥ громи духовенства та Їп≥тим≥њ. √оловне, чим приваблював в≥дун, було його високе мистецтво ц≥лител¤. ÷ерковне духовенство твердило, що волхви служать сатан≥ ≥ зц≥л¤ють його силою; народ же, з його безпосередн≥м розум≥нн¤м речей, йшов до волхв≥в" (ћќ с.213).
ѕо¤сненн¤ в тому, що христи¤нство Ц це пустопорожн¤ рел≥г≥¤, ¤ка ан≥чог≥с≥нько не даЇ люд¤м кр≥м усв≥домленн¤ своЇњ н≥кчемност≥ та визнанн¤ себе рабом перед жид≥вським богом. як не дивно, але христи¤ни (¤к середньов≥чн≥, так ≥ сучасн≥) не спромоглис¤ усв≥домити, що под≥л на "св≥тл≥" та "чорн≥" сили Ц суто умовний ≥ дл¤ людей не маЇ н≥¤кого значенн¤, адже бог присутн≥й там ≥ там. “а найголовн≥ше лишаЇтьс¤ по-за увагою дос≥: н≥хто н≥коли не назнав про¤ву так званоњ "св≥тлоњ" христи¤нськоњ сили, але про¤в так званоњ "чорноњ" нехристи¤нськоњ сили в≥домий кожному. ÷е св≥дчить про на¤вн≥сть ∆ивого явленн¤ ¬севишнього слав'¤нського Ѕога, але повну в≥дсутн≥сть потенц≥йного про¤ву жид≥вського бога, що мимовол≥ засв≥дчуЇ сама христи¤нська рел≥г≥¤, визнаючи свою безпорадн≥сть.
р≥м того слав'¤ни не под≥л¤ли р≥дних Ѕог≥в на добрих ≥ злих, бо Ѕог може про¤вити себе ¤к у заступництв≥ так ≥ у покаран≥ залежно в≥д вчинку людини. “ому наш≥ праотц≥ дбали насамперед про те, щоби бути Ћюдиною у високо-духовному розум≥нн≥ цього слова. јле таких пон¤ть церква ≤.’риста не знала, тому й була неспроможна боротись з питимою (автохтонною) рел≥г≥Їю слав'¤нських народ≥в н≥¤к ≥накше, ¤к знищенн¤м духовних надбань, накопичених вподовж тис¤чол≥ть. «окрема на –ус≥ було знищено безл≥ч книг, серед ¤ких: ворожильн≥ книги Ц "«од≥й" ("ћартолой", "ќстролог"), "–афл≥", "јр≥стотелев≥ врата", "«в≥здочетець 12 звbзд", "Ўестидневець"; книги суто астролог≥чн≥ Ц "√ромовик", "ћолн≥¤нник"; трактат про створенн¤ св≥ту Ц "ћисленник", зб≥рник прикмет погоди Ц " оледник"; "—новидець", "ѕутник", "«елейник" Ц опис ц≥лющих трав, та ≥нш≥. ¬с≥ ц≥ книги духовенство оголосило "Їретичними писанн¤ми" ≥ п≥ддавала њх користувач≥в прокл¤ттю. ¬ласне з цього й розпочавс¤ варварський поступ христи¤нства по св≥ту. «гадаЇмо повел≥нн¤ ≥м. ост¤нтина при утверджен≥ христи¤нства державною рел≥г≥Їю ¬≥зант≥њ Ц "предати огню вс≥ Їретичн≥ книги, а тим, хто њх утаюЇ, в≥дс≥кати голову".
÷¤ сторона антилюд¤ноњ д≥¤льност≥ церкви ≤.’риста вельми небажана дл¤ розголосу, бо викриваЇ ≥стинну сутн≥сть христи¤нства, ¤ку ≥накше н≥ж варварство не назвеш. ћова йде про знищенн¤ культурних ц≥нностей людства, зокрема стародавн≥х б≥бл≥отек: –иму та ќлександр≥њ. ЌагадаЇмо, що за св≥дченн¤м ƒ≥он≥с≥¤ √ал≥карнаського, в ап≥тол≥йському храм≥ –има збер≥гались згортки пап≥рус≥в, написан≥ пелазг≥чною мовою, ¤к≥ "ц≥нувалис¤ вище в≥д ус≥х скарб≥в –иму". якщо спаленн¤ б≥бл≥отеки в –им≥ у 64р. лишилось на сов≥ст≥ первинних жид≥вських громад христи¤н, ¤к незадокументована акц≥¤ вандал≥зму, то спаленн¤ б≥бл≥отеки в м≥ст≥ ќлександр≥¤ (колишн≥й столиц≥ ™гипту) вже розц≥нене ¤к гучноголоса варварська акц≥¤ оф≥ц≥йноњ христи¤нськоњ рел≥г≥њ. "≤стор≥њ достеменно в≥домо, ¤к св≥тськ≥й, так ≥ христи¤нськ≥й, що одним з найб≥льших варварських акт≥в христи¤нства по в≥дношенню до нехристи¤нськоњ культури було знищенн¤ ќлександр≥йськоњ б≥бл≥отеки. Ќе менш варварським було знищенн¤ першого ун≥верситету св≥ту в ™гипт≥ (в ћусейон≥). ќчолили цю акц≥ю патр≥арх ирило та Їпископ ‘еоф≥л. ¬ насл≥дку цих варварських злод≥¤нь христи¤нського духовенства, уст≥йнювалась монопол≥¤ на ≥нтелектуальну осв≥ту, ¤ка врешт≥ д≥сталась церковникам, та й сама осв≥та на тому прибрала богословський (≥удо-христи¤нський) характер (¬≈ с.198).
¬арто згадати про одну з церковних книг, що лишила кривавий сл≥д в ≥стор≥њ середньов≥чноњ ™вропи. "ћолот в≥дьом" Ц церковна книга, написана двома монахами середньов≥чноњ √ерман≥њ (њх пр≥звища не г≥дн≥ уваги). Ќа долю цього жахливого витвору церковного мракоб≥сс¤ та кан≥бал≥стичноњ жорстокост≥ у ’V-’V≤ вв. припав неймов≥рний усп≥х. ¬подовж 100 рок≥в цей тв≥р витримав 29 наклад≥в: 16 Ц в √ерман≥њ, 11 Ц у ‘ранц≥њ та 2 Ц в ≤тал≥њ... нига "ћолот в≥дьом" отримала саму найвищу оц≥нку папи римського ≥ його оточенн¤, ≥ њй була надана сила закону... —права в т≥м, що, звинувативши будь-кого в причетност≥ до нечистоњ сили, христи¤нська церква мала змогу легко знищити його ф≥зично (замордувати в п≥двалинах ≥нкв≥зиц≥њ або спалити живцем) ≥ в такий спос≥б збагат≥ти та звеличити своЇ пануванн¤. Ќе забуваймо, що церква ≤.’риста привласнювала маЇтн≥сть засудженого на страту ≥нов≥рц¤, тому "полюванн¤ на в≥дьом" провадилос¤ з неаби¤ким завз¤тт¤м. ѕриклад≥в христи¤нського зв≥рства безл≥ч. "¬ такому вигл¤д≥ прийшло христи¤нство на ињвську –усь, пропонуючи взам≥н нац≥ональним ц≥нност¤м рус≥в рел≥г≥йн≥ канон≥зован≥ принципи, що не в≥дпов≥дали н≥ духу часу, н≥ духу нашого народу" (¬≈ с.198). "“ак, анал≥зуючи зб≥рник –уськоњ православноњ церкви 1073 року в "ќчерках державного устрою ƒревньоњ –ус≥" ћ.ј.ƒь¤конов в≥дм≥чав, що в≥зант≥йська рел≥г≥¤ не т≥льки осв¤щала йменн¤м бога пануюч≥ класи, але й виправдовувала вс≥л¤кий деспотизм, кажучи, що кн¤з≥ й цар≥ беззастережно заслуговують загальнонародного пошануванн¤, оск≥льки вони богом поставлен≥; а т≥, що недостойн≥, також мають бути пошанован≥ народом, оск≥льки вони по божому промислу поставл¤ютьс¤" (¬≈ с.136).
Ќа п≥дтвердженн¤ ницост≥ христи¤нськоњ рел≥г≥њ, ¤ка п≥клувалась лише про власне збагаченн¤, наведемо оф≥ц≥йн≥ постанови верховних церковник≥в про в≥дпуск гр≥х≥в, точн≥ше Ц тарифи на гр≥хи. "јдже практично ус≥ гр≥ховн≥ д≥¤нн¤ зводились до штраф≥в на користь митрополита: "јще оних с двоима сестрами в блуду владеть Ц 30 гривен; јще кум с кумою блуду творить Ц 12 гривен" ≥ так дал≥" (¬≈ с.203). ¬≥дпуск гр≥х≥в за ф≥ксовану плату тим легше спонукав на гр≥х, чим доступн≥шою була можлив≥сть в≥дкупу в≥д нього. ј ¤к запевн¤в митрополит ћиколай: "самий брутальний, самий злочинний чолов≥к, оплакавши своњ гр≥хи, стаЇ чистим ≥ благодать пока¤нн¤ змиваЇ з його душ≥ ус≥л¤кий сл≥д гр≥ха" (ћитрополит Ќиколай, "—лова и речи": в 2 т., ћ,1950). “обто христи¤нство Ц це рел≥г≥¤ дл¤ мерзотник≥в, злочинц≥в та вс≥л¤ких нечестивц≥в, а не дл¤ пор¤дних людей. “им паче не дл¤ громад¤н, ¤к≥ не накрали грошей з державноњ казни, ан≥ надерли жмикруцтвом чи будь-¤ким ≥ншим нег≥дним способом, щоби в≥дкупитись не т≥льки в≥д суду, але й в≥д осуду церкви. —аме це й постаЇ головною передумою звиродн≥нн¤ людства, ≥ церква ≤.’риста не т≥льки спонукала до цього, але й сама збагачувалась ус≥ма можливими й неможливими засобами.
"Ђ—в¤т≥ людиї д≥¤ли, ¤к граб≥жники й розб≥йники, один одному спричин¤ючи Ђнемалые утеснени¤, гвалты, нападки и грабительстваї, влаштовували збройн≥ напади, руйнували буд≥вл≥, млини, били Ђбез пощадени¤ї тощоЕ ћонастир≥ примушували кр≥пак≥в в≥дбувати панщину (працювати по чотири дн≥ на тиждень; була панщина й по 5-7 дн≥в на тиждень), сплачувати данину, ловити дл¤ ченц≥в рибу, збирати мед, заготовл¤ти дрова, обслуговувати перевози через ƒн≥про тощо. ћонастир≥ волод≥ли також млинами, с≥ножат¤ми, пас≥ками, озерами, л≥сами, шинками, гостинними дворами" (ћ– с.152-156). ≤накше кажучи, ченц≥ лише про людське око ≥менувалис¤ Ђсв¤тимиї, а в д≥йсност≥ були непор¤дними людьми Ц мерзотниками, здатними лише на грабунки й здирництва. “акими були ус≥ церковнослужител≥ ≥ такими вони залишаютьс¤ по сей час. Ћише безпросв≥тн≥ дурн≥ в≥рують у њх вигадан≥ чеснот≥, котрих жоден церковник н≥де ≥ н≥коли не мав, бо й сама ÷ерква ≤.’риста н≥коли не мала тих чеснот, про ¤к≥ розпат¤куЇ церковна брат≥¤.
"„орне воњнство" за метким висловом √.ѕрошина жад≥бно б≥гло на нов≥ земл≥, захоплен≥ поступом христи¤н≥зац≥њ: "¬≥зант≥йська "хрищена мати" обернулас¤ мачухою. Ќа простори –ус≥ ринулис¤ юрби просв≥тител≥в з ÷ареградських монастир≥в, переповнених ченц¤ми та богословами, пропов≥дниками та звичайн≥с≥нькими пройдисв≥тами. ћало хто н≥с "слав'¤нським варварам" св≥т новоњ в≥ри чи в≥рн≥ше христи¤нськ≥ в≥дблиски античноњ культури. Ѕ≥льш≥сть њхала заради ласого шматка; переважна б≥льш≥сть Ц з метикуватими задумами колон≥зац≥њ могутнього п≥вн≥чного сус≥да, виправл¤ючи нужди хиткоњ ≥мпер≥њ" (√ѕ с.341).
ќпинившись на благодатн≥й земл≥, нов≥тн≥ церковники напрочуд швидко зрозум≥ли, що стр≥мкий шл¤х власного збагаченн¤ зумовлений усуванн¤м зажерливоњ в≥зант≥йськоњ ≥Їрарх≥њ. „исленн≥ заморськ≥ високопреосв¤щенства вимагали левову частку з побору новонавернених вихрист≥в, тому за краще було позбутис¤ ≥мперських заз≥хань. ÷ерква ≤.’риста зазнаЇ розколу в 1054р.; –уська православна церква в≥дсторонюЇтьс¤ в≥д зверхност≥ ¬≥зант≥њ ≥ стаЇ самост≥йною, з правом утворенн¤ власних параф≥й (церковно-адм≥н≥стративних одиниць) та призначенн¤ власних Їпископ≥в. ’апнувши ласий шмат при под≥л≥ новозав≥тного пирога, що впав жидам ¤к "манна з неба" у вигл¤д≥ античноњ ™вропи, –уська Їпарх≥¤ мов хижий зв≥р, урвавши здобич, глитаЇ посп≥хом все п≥др¤д Ц ≥ людей, ≥ землю, ≥ грош≥, не в сил≥ вгамувати св≥й невситимий зв≥р¤чий голод.
–озмах церковного хижацтва вражаючий. «емельн≥ уг≥дд¤ при христи¤нських монастир¤х над≥л¤лис¤ з розрахунку 10 гектар≥в на брата, тобто при монастир≥, де проживало 50 ченц≥в (послушник≥в), земельн≥ уг≥дд¤ с¤гали п≥вм≥льйона гектар≥в. ≤ це за умови, що жоден чернець ≥ пальцем не торкавс¤ т≥Їњ земл≥, бо њњ обробл¤ли закр≥пачен≥ сел¤ни та батраки, ¤к≥ за "спасиб≥ жид≥вському богу" годували череватих нероб, чињ вгодован≥ т≥ла мало не репались п≥д чорними р¤сами. ≤снуЇ й статистика церковного хижацтва, що безсоромно приховуЇтьс¤ п≥д личиною доброчинност≥ нов≥тн≥ми вгодованими гнобител¤ми слав'¤нського люду.
"ƒн≥пропетровський музей ≥стор≥њ рел≥г≥њ демонструЇ експлуататорську ≥ здирницьку сутн≥сть –уськоњ православноњ церкви. ћатер≥али експозиц≥њ розв≥нчують православну церкву, ¤ка не т≥льки осв¤чувала соц≥альне гнобленн¤ ≥менем христи¤нського бога, але й сама була найбагатшим феодалом. «окрема, експонуЇтьс¤ план земельних уг≥дь —амарського ѕустинно-ћиколаЇвського монастир¤ ’V≤≤ст., де на 40 монах≥в припадало 444 дес¤тин земл≥. ј за часи правл≥нн¤ атерини ≤≤ церквам ≥ монастир¤м –ос≥њ належало 910 866 так званих монастирських кр≥посних сел¤н... загалом у –уськоњ православноњ церкви ≥ њњ монастир≥в було... 2 611 635 дес¤тин земл≥ (обробл¤ли, зрозум≥ло, кр≥посн≥ сел¤ни)... 84 заводи, 436 молочних ферм, 602 скотн≥ двори, 412 доходних будинк≥в, 704 готел≥, 311 пас≥к ≥ так дал≥. «агальна сума доходу... щор≥чно с¤гала 500 м≥льйон≥в карбованц≥в" (¬≈ с.155).
"¬ражаЇ стр≥мкий р≥ст чисельност≥ монастир≥в наприк≥нц≥ ’≤’ та початку ’’ стол≥ть... ћонастир≥ виростають нав≥ть там, де њх було з надлишком вже здавна. ѕо дес¤тир≥чч¤м њх додаЇтьс¤: 1850-1860 = 39, 1861-1870 = 57, 1871-1880 = 37, 1881-1890 = 52, 1891-1900 = 91 (до обрахунку включен≥ лише т≥ монастир≥, дата створенн¤ ¤ких засв≥дчена; тобто статистика далеко не повна ≥ подаЇ лише динам≥ку росту)... јле зростанн¤ чисельност≥ монастир≥в Ц не св≥дчить про "св¤т≥сть" –ус≥, це результат зубож≥нн¤ сел¤н п≥сл¤ "зв≥льненн¤" в≥д кр≥пацтва, що й надал≥ поставл¤ло практично дармову робочу силу" (√ѕ с.118,129).
"ўоб покласти край пор¤дку, коли церква була Ђдержавою в держав≥ї, в нењ необх≥дно було в≥д≥брати прив≥лењ, тобто пок≥нчити з церковно-монастирськими землеволод≥нн¤ми. ” результат≥ зд≥йсненоњ в 1764 р. секул¤ризац≥њ (в≥дчуженн¤ власност≥ церкви на користь держави), у монастир≥в було в≥д≥брано 8,5 млн. дес¤тин земл≥ ≥ понад 1 млн. сел¤н (без ”крањни й ѕрибалтики)Е ¬ ”крањн≥ секул¤ризац≥¤ проводилась з 1786 рЕ ћонастирськ≥ маЇтки з сел¤нами в≥дбирали у казну, в≥д ¤коњ монастир≥ одержували кошти на утриманн¤. ” кињвських монастир≥в було в≥д≥брано 24 770 душ сел¤н" (ћ– с.166).
"÷ерковно-≥сторична концепц≥¤ пров≥дноњ рол≥ монастир≥в у заселенн≥ та освоЇн≥ простор≥в –ос≥њ, тобто буц≥мто монастирська колон≥зац≥њ земель привела туди землероб≥в та рибалок..., Ц концепц≥¤ ненова й нев≥рна, але продовжуЇ ≥снувати, незважаючи на њњ спростуванн¤ ≥сторичними досл≥дженн¤ми... јле ¤к сталос¤, що общини в≥длюдник≥в, ¤к≥ шукали дл¤ усам≥тненн¤ "л≥си чорн≥њ, болота, мхи та нетр≥ непрох≥дн≥", де ставили "кел≥њ мал≥ чи просто обсновувалис¤ у земл¤нках", саме т≥ общини в≥длюдник≥в, що зреклис¤ св≥ту й ус≥х земних благ, постають ¤к власники найб≥льших земельних багатств... ќднак, допитливий читач знайде в≥дпов≥дь у недвозначному висновку досл≥дженн¤: "ћонастир≥ йдуть сл≥дком за русько-христи¤нським житт¤м, а не ведуть його за собою... Ќа це зауважували ¬. лючевський, Ќ. арамзин, Ц ченц≥в приваблювали в "тих≥ обител≥" не ст≥льки рел≥г≥йн≥ мотиви, ск≥льки "мирськ≥ переваги"... ћонах не с≥¤в, але пожинав..." (√ѕ с.110).
јле суто натуральн≥ побори не довго задовольн¤ли чорноризц≥в. ” 1909 роц≥ в умовах надзвичайноњ "секретност≥" в≥дбуваЇтьс¤ "≤ з'њзд монах≥в –ос≥њ", де постановилис¤ звернутис¤ до цар¤ з вимогою "твердого жалуванн¤" кожному монаху у розм≥р≥ в≥д 120 до 350 рубл≥в на р≥к (попри т≥ величезн≥ над≥ли земл≥ та м≥льйони закр≥пачених сел¤н, що були при кожному христи¤нському монастир≥). "ѕросили, канючили, вимагали ≥, ¤к з≥знались найб≥льш тверезомисл¤ч≥ монахи, Ц н≥чого не давали взам≥н народу" (√ѕ с.127).
Ќе треба розум≥ти, що здирництво та обкраданн¤ людей було притаманне лише –уськ≥й церкв≥. як би не так! ÷ерква ≤.’риста безсоромно й безбожно збагачувалась по усьому св≥ту. “ак сумнозв≥сна христи¤нська ≥нкв≥зиц≥¤ привласнювала маЇтн≥сть кожного засудженого на страту за нев≥ру в жид≥вського бога ≥ у такий спос≥б набирала земл≥ й майно по ус≥й ™вроп≥ у —ередньов≥чч≥. ≤ншим джерелом збагаченн¤ христи¤нськоњ церкви була папська грамота (булла) про повне або часткове в≥дпущенн¤ гр≥х≥в за грош≥. ÷ерковне духовенство "починаючи з ’≤ ст. почало "в≥дпускати гр≥хи" за грош≥. Ќа св≥т з'¤вилас¤ ≥ндульгенц≥¤ Ц грамота про "в≥дпущенн¤ гр≥х≥в". ÷ерква розгорнула напрочуд жваву продаж таких грамот, запровадивши певн≥ тарифи Ц такий соб≥ прейскурант на вс≥ р≥зновиди гр≥х≥в" (—— с.251). р≥м того папська булла, ¤к найвищий едикт христи¤нства, уособлювала саму сутн≥сть ц≥Їњ в≥роломноњ ≥удейськоњ рел≥г≥њ, здатноњ на вс≥л¤ку п≥дступн≥сть та зраду. "¬ ’V-’V≤≤ стол≥тт¤х на –ус≥ легко було звинуватити у зрад≥ ус¤кого, насамперед кого було потр≥бно, а головне змусити пов≥рити наклепу; дл¤ того лише потр≥бно було донести на когось, що в≥н нам≥р¤Їтьс¤ чарод≥йними засобами нанести шкоду здоров'ю государ¤... «а правл≥нн¤ Ѕориса √одунова таких наклеп≥в було безл≥ч" (ћќ с.221). "” 1722р. ѕетро ≤ видаЇ указ, зг≥дно ¤кого вс≥ христи¤нськ≥ св¤щеннослужител≥ мусили доносити про кожний випадок на¤вност≥ на спов≥д≥ бунтарського духу чи нам≥р≥в проти державноњ влади, государ¤ та його р≥дн≥... ƒе¤к≥ богослови нав≥ть вдалис¤ до теоретичного обгрунтуванн¤ порушенн¤ тањни спов≥д≥ "заради прис≥ченн¤ великого зла" (—— с.251). Ќезважаючи на гарантовану тањну спов≥д≥, христи¤нська церква без докору сов≥ст≥ порушуЇ цю гарант≥ю, використовуючи тањну пока¤нн¤ на користь правл¤чого класу.
"«ауважимо мимох≥дь дл¤ означенн¤ д≥¤льност≥ ≥нкв≥зитор≥в, що талан до розп≥знанн¤ чаклун≥в падав виключно на людей багатих. ѕри цьому не сл≥д забувати, що маЇтн≥сть засудженого Їретика конф≥сковувалась ≥ щедра його частка йшла в кишеню тому, кому правосудд¤ було зобов'¤зане викритт¤м гр≥шника" (ћќ с.204). "якщо звинувачуваний нав≥ть п≥д тортурами не визнавав себе винним, то це зовс≥м не означало його невинн≥сть, а лише доказувало, що ди¤вол надав пом≥ч мученику при катуванн≥... ќтц≥-≥нкв≥зитори катували людину з насолодою ск≥льки њм було завгодно, виправдовуючись тим, що вони не повторюють допит, а лише продовжують. «акон же взагал≥ не вказував ск≥льки часу може тривати допит" (с.197). "ƒ≥йшло до того, що в'¤зниц≥ були неспроможн≥ вм≥стити ус≥х звинувачених у чаклунств≥. ¬еличезна к≥льк≥сть людей позбавл¤лась власност≥ та п≥ддавалась вигнанню. атували людей без л≥ку... ќднак у варвар≥в (тобто у народ≥в нехристи¤нського в≥роспов≥данн¤) було б≥льше поваги до людського житт¤, ≥ це прогл¤даЇ у покаранн¤х, що присуджувалис¤ за чаклунство. ¬они здеб≥льшого обмежувались тим, що людину за чаклунство позбавл¤ли де¤ких громад¤нських прав, наприклад, права св≥дченн¤ на суд≥, що, безумовно, вигл¤дало др≥бничкою у пор≥вн¤нн≥ з ≥нкв≥зиторськими вогнищами" (с.136). "« ’≤≤≤ст... св≥тськ≥ суди почали з б≥льшою охотою братис¤ за ц≥ справи (нехристи¤нськ≥ в≥руванн¤) т≥льки п≥сл¤ того, коли в арсенал знар¤дь судочинства ув≥йшли тортури. ÷им милим засобом, за в≥дсутн≥стю доказ≥в, можна було дос¤гти в≥д п≥дсудного визнанн¤ будь-¤коњ провини" (ћќ с.149).
“ож зробимо висновок: церква збагачувалась за рахунок антилюд¤ноњ д≥¤льност≥ з благословенн¤ ≤.’риста ≥ робила це немилосердно! “о про ¤ке ж христи¤нське милосерд¤ зараз баз≥кають церковники ус≥х ранг≥в та пропов≥дники ус≥х мастей? ƒл¤ них кожна пропов≥дь Ц це всього-на-всього гарно оплачувана робота. ≤ншими словами, ¤кби њм заплати б≥льше за антихристи¤нськ≥ пропов≥д≥, вони пропов≥дували б ниц≥сть ’ристову тим б≥льш завз¤то, чим б≥льшим був би гонорам за кожний виступ. јдже запроданц¤ завжди можна купити, лишень треба скласти ц≥ну.
«розум≥ло, под≥бний висновок не до вподоби в≥рникам ≤.’риста. јле не попускаймо з уваги, що христи¤нська рел≥г≥¤ була створена й ≥снуЇ дл¤ наживи за рахунок пригнобленн¤ нижчих верств населенн¤, прислужуючись правл¤ч≥й верх≥вц≥ сусп≥льства. ѕро це св≥дчить вс¤ ≥стор≥¤ христи¤нства: церковники дбали лише про власне збагаченн¤, ¤ке пливло њм до рук за п≥дтримки того чи ≥ншого правител¤, чи правл¤чоњ династ≥њ. ÷ерква виправдовувала њхнЇ право гнобити народ, а взам≥н отримувала прив≥лењ у вигл¤д≥ земл≥, маЇтност≥, тощо. ўо ж до народу, то народ мусив терп≥ти своЇ безправне й злиденне становище за церковною цин≥чною настановою: "’ристос терп≥в ≥ нам вел≥в".
Ѕ≥да не в багатств≥ ¤к такому; б≥да у тому, що збагат≥ла людина починаЇ вважати себе ¤коюсь особливою ≥ шукаЇ засоби, щоби це довести. “обто починаЇтьс¤ запровадженн¤ закон≥в, що вир≥зн¤ють статус багат≥њв пом≥ж велелюдноњ всесв≥тньоњ сп≥льноти. ≤ншими словами, багат≥њ вдаютьс¤ до дискрим≥нац≥њ та приниженн¤ ус≥х верств населенн¤, Ц це ≥ Ї те зло, що несе по св≥ту багатство, отож ≥ христи¤нство, ¤к рел≥г≥¤ багат≥њв.
’ристи¤нська рел≥г≥¤ вибудовуЇ св≥т, де все купуЇтьс¤ ≥ продаЇтьс¤; де найголовн≥ше Ц не людськ≥ чесноти, а грош≥. «в≥дси й бажанн¤ ус≥х христи¤н збагат≥ти за будь ¤ку ц≥ну, нав≥ть за рахунок потуранн¤ людських чеснот, поступившись власною сов≥стю. ” сусп≥льств≥, де пануЇ христи¤нство, не було й не буде справедливост≥, адже у христи¤нському св≥т≥ правий той Ц хто багатший. ¬ласне, багатому дозволено все, ≥ ц¤ уседозволен≥сть, ¤к породженн¤ жид≥вського б≥бл≥йного зла, все м≥цн≥ше стискаЇ людство в лабетах знедоленн¤, кривди, несправедливост≥.
÷ерква ≤.’риста не т≥льки провадить цю антигуманну жид≥вську пол≥тику в житт¤, але й сама њњ уособлюЇ, накопичуючи багатства та утверджуючи своЇ пануванн¤. ” такий же спос≥б провадитьс¤ сучасний ф≥нансовий диктат всесв≥тньоњ с≥он≥стськоњ ол≥гарх≥њ, а саме: наданн¤ ф≥нансовоњ позички держав≥ з посл≥дуючим спр¤муванн¤м внутр≥шньоњ ≥ зовн≥шньоњ пол≥тики держави-боржника у своњх ≥нтересах.
Ќакопиченн¤ кап≥талу було й залишаЇтьс¤ покликанн¤м христи¤нськоњ церкви. «авд¤ки цьому церква ≤.’риста ≥снуЇ. ƒл¤ цього власне й була створена. “ож розум≥ймо, що христи¤нство, ¤к суто жид≥вська рел≥г≥¤, несе в соб≥ в≥ддзеркаленн¤ жид≥вськоњ жадоби наживи Ц жмикруцтва та визискуванн¤ вс≥ма можливими засобами. " оли жид тримаЇ к≥гт¤ми акума (тобто боржника), то дозвол¤Їтьс¤ ≥ншому жиду ходити до акума, зичити йому на в≥дсотки ≥ в свою чергу дурити, аби акум врешт≥ позбувс¤ вс≥х своњх грошей" ("—то закон≥в з “алмуда", ¬ит¤зь, 1998р.). “а це ще не вс¤ б≥да, що несе людству рел≥г≥¤ ≤.’риста; б≥да в тому, що басур жадоби переростаЇ в жагу правити св≥том! ÷е добре в≥домо сучасним церковникам, зокрема пап≥ римському ≥ нашим патр≥архам, ¤к ћосковського, так ≥ ињвського патр≥архату. ≤ та церковна омана, ¤ку вони розповсюджують Ї н≥ що ≥нше ¤к гр≥х перед власним народом у вигл¤д≥ зради ≥нтерес≥в сп≥вв≥тчизник≥в задл¤ процв≥танн¤ ницьоњ, антигуманноњ та антилюд¤ноњ рел≥г≥њ ≤.’риста, що торуЇ шл¤х ≥уде¤м до всесв≥тнього пануванн¤.
ќб'Їднанн¤ м≥шаних жид≥в було головною турботою Ќового зав≥ту ≥ це засв≥дчено словами жид≥вського спасител¤ ≤.’риста: "я прийшов в ≥м'¤ ќтц¤ ћого; прийшов, щоб спасти загинуле; щоби розс≥¤них по довк≥ллю чад Ѕожих з≥брати воЇдино; я Ц пастир досв≥дчений ≥ знаю ћоњх, ≥ ћоњ знають ћене; ¤кщо я не творю справу ќтц¤ ћого, не в≥рте ћен≥" (Ќ«). ÷е доречно знати вс≥м, хто спов≥дуЇ христи¤нство не маючи у своЇму родовод≥ дом≥шку жид≥вськоњ кров≥.
ѕ≥клуванн¤ за м≥шаних жид≥в було зумовлене нагальною потребою того часу задл¤ збереженн¤ юдейськоњ нац≥њ, розпорошеноњ по усьому —ередземномор'ю. –ел≥г≥йн≥ засади жид≥в, прихован≥ в≥д широкого розголосу у —тарому зав≥т≥, розповсюджувались пом≥ж ус≥х народ≥в у вигл¤д≥ Ќового зав≥ту дл¤ налагодженн¤ ≥деолог≥чного зв'¤зку жид≥вських покол≥нь (ƒЅ с.111-123, "“ањнство б≥бл≥њ"). ѕ≥сл¤ здобутт¤ держави ≤зраель (1948р.) така завуальована форма ≥снуванн¤ жид≥вськоњ рел≥г≥њ втратила свою актуальн≥сть. «ам≥сть нењ починаЇтьс¤ широкий розголос старозав≥тних б≥бл≥йних засад, ¤к≥ на думку ≥деолог≥в ≥удањзму спри¤тимуть об'Їднанню юдењв усього св≥ту.
¬≥дтак, Їднанн¤ ≥удањзму з христи¤нством не передбачаЇ дл¤ м≥шаних жид≥в суттЇвих втрат чи зм≥н св≥тогл¤ду, адже вони повернутьс¤ до своњх нац≥ональних с≥он≥стських виток≥в; але рел≥г≥йна злука жид≥вських в≥рувань ц≥лком правом≥рно може трактуватись ¤к "к≥нець св≥ту" дл¤ ус≥х хрищених народ≥в, бо нанесе непоправних втрат самобутност≥ кожноњ нац≥њ.
ѕерш н≥ж розгл¤дати на¤вн≥ ознаки рел≥г≥йноњ злуки жид≥вських в≥рувань (Їднанн¤ ≥удањзму з христи¤нством), розгл¤немо м≥сце, ¤ке в≥дводитьс¤ христи¤нам у юдейському св≥тогл¤д≥.
ласична схема юдейського св≥тогл¤ду прозоро демонструЇ рел≥г≥йну концепц≥ю, зг≥дно ¤коњ ≥удењ заз≥хаютьс¤ правити св≥том, в той час ¤к ≥ншим народам вготована дол¤ раб≥в. ѕричому, рабська психолог≥¤ насаджуЇтьс¤ людству безпосередньо з христи¤нських молитов, де кожен добров≥льно визнаЇ себе рабом жид≥вського бога. “ож замисл≥тьс¤ над цим –аби жид≥вського бога! ”св≥домте, поки не п≥зно, що робить христи¤нська рел≥г≥¤ ≥ кому прислуговуЇтьс¤?!
ћ≥с≥¤ лукавого ≥удейського сина ≤.’риста пол¤гала й пол¤гаЇ в розповсюдженн≥ по всьому св≥ту ¤зичницькоњ рел≥г≥њ жид≥вського племен≥ та його вигаданоњ б≥бл≥йноњ ≥стор≥њ, а прислуговуЇ ц≥й справ≥ в≥роломна христи¤нська рел≥г≥¤. “аким чином церква ≤.’риста торуЇ просторий шл¤х жид≥вськ≥й нац≥њ пом≥ж ус≥ма народами св≥ту, затоптуючи нац≥ональн≥ ц≥нност≥ нежид≥вського гатунку. „исельн≥ народи св≥ту, вивчаючи "б≥бл≥йне слово боже", несамох≥ть вивчають вигадану ≥стор≥ю жид≥вського племен≥, а власну занедбують дедал≥ все б≥льше. —аме так христи¤нська рел≥г≥¤ знищила на –ус≥-”крањн≥ ≥ продовжуЇ нищити ≥стор≥ю украњнського народу, попри ¤кого ≥стор≥¤ жид≥в вигл¤даЇ наче комаха проти сонц¤.
«вичайна р≥ч, ¤кщо зосередити увагу на комашц≥, то вона видаЇтьс¤ значущою, а ¤кщо до того ж буде стовбичити безпосередньо перед очима, то здатна ледь не затупити сонце. ѕроте достатньо гл¤нути в≥дстороненим погл¤дом ≥ все стаЇ на своњ м≥сц¤: комаха постаЇ комахою, а сонце Ц сонцем. “ож погл¤немо на жид≥вському рел≥г≥ю незашореними очима ≥ побачимо зовс≥м протилежне, н≥ж пропагуЇтьс¤. ’ристи¤нство н≥чого не даЇ люд¤м кр≥м в≥дчутт¤ н≥кчемност≥ свого ≥снуванн¤ ¤к раб≥в жид≥вського бога, не г≥дних щасливоњ дол≥, приречених живот≥ти, т≥паючись з≥ страху за своЇ майбутнЇ та вимолюючи помилуванн¤; поза¤к раб т≥льки й може що спод≥ватись на мил≥сть господар¤ Ц ∆»ƒј ≤.’риста, в той час ¤к той ∆»ƒ не хоче н≥ чути, н≥ знати ¤когось раба б≥долашного. ƒо того ж ≥стинний христи¤нин мусить убачати щаст¤ в стражданн≥ та зреченн≥ радощ≥в житт¤ заради необ≥ц¤них благ на т≥м св≥т≥, на ¤к≥ спод≥ваЇтьс¤ намарне, бо вимолювати "спас≥нн¤" у ≤.’риста ≥ отримати "спас≥нн¤" в≥д ≥стинного жид≥вського бога ягве-™гови Ц реч≥ безумовно несум≥сн≥. јдже ≤сус ’ристос в ≥удейськ≥й рел≥г≥њ взагал≥ н≥що, таке соб≥ байстр¤ в≥д перелюбу жид≥вського бога з ћарою.
яким же чином ц¤ безнад≥йна рел≥г≥¤ домоглас¤ широкого визнанн¤?.. ƒосл≥джуючи це питанн¤, з'¤совуЇтьс¤, що становленн¤ христи¤нськоњ рел≥г≥њ ч≥тко под≥Їтьс¤ на три етапи:
≤ тис¤чол≥тт¤ Ц виокремленн¤ де¤ких незловорожих засад —тарого (¬≥тхого) жид≥вського зав≥ту ≥ њх поданн¤ в Ќовому зав≥т≥ ¤к самост≥йноњ рел≥г≥њ у вигл¤д≥ лукавоњ жалобноњ легенди про ново¤вленого пророка-мученика ≤.’риста, завд¤ки ¤кому ц¤ антилюд¤ноњ рел≥г≥њ у лис¤ч≥й шкур≥ п≥шла мандрувати св≥том.
≤≤ тис¤чол≥тт¤ Ц насильницька христи¤н≥зац≥¤ населенн¤ ус≥х держав, куди просочилась новозав≥тна омана ≤.’риста, та винищенн¤ нац≥ональних рел≥г≥й тих держав у найбрутальн≥ший спос≥б Ц шл¤хом ф≥зичного знищенн¤ ≥нов≥рц≥в та руйнац≥њ нац≥ональних св¤тинь, пам'¤ток ≥стор≥њ й культури хрищених народ≥в. ѕопри цього в≥дзначились наст≥йн≥ потуги середньов≥чноњ ≥стор≥ограф≥њ п≥д пильним нагл¤дом церкви будь що довести св¤т≥сть б≥бл≥йних опов≥док про ефемерн≥ претенз≥њ творц≥в б≥бл≥њ на право успадкуванн¤ ѕалестини, внасл≥док чого юдењ врешт≥-решт приспорили соб≥ державу ≤зраель.
≤≤≤ тис¤чол≥тт¤ Ц розповсюдженн¤ прихованих старозав≥тних антилюд¤них б≥бл≥йних засад та припиненн¤ самост≥йного ≥снуванн¤ христи¤нськоњ рел≥г≥њ ¤к такоњ, що виконала свою ≥сторичну м≥с≥ю у вигл¤д≥ допом≥жного придатку ≥удањзму, з поступовим об'Їднанн¤м та поглинанн¤м, аж до повного розчиненн¤ христи¤нства в ≥удањзм≥.
¬≥дтак, христи¤ни, ¤к добров≥льн≥ раби жид≥вського бога, повинн≥ готуватись бути поглинутими ≥удањзмом та не дивуватис¤, що христи¤нська церква, ¤к слухн¤на прислужниц¤ та оф≥ц≥йна представниц¤ жид≥вськоњ рел≥г≥њ, починаЇ пропов≥дувати старозав≥тн≥ постулати у в≥дпов≥дност≥ до “ори Ц с≥он≥стськ≥й рел≥г≥њ ≤зраел¤.
як же сталос¤, що чисельн≥ народи почали визнавати верховенство м≥зерноњ, малочисельноњ жид≥вськоњ нац≥њ, та ще й спри¤ти розповсюдженню њхньоњ антилюд¤ноњ рел≥г≥њ? яким чином ¤зичницька секта с≥он≥ст≥в сповнилис¤ нахабства заз≥хатись на всесв≥тнЇ пануванн¤?.. ¬≥дпов≥дь на ц≥ запитанн¤ навр¤д чи сподобаЇтьс¤ рабам жид≥вського бога, та правду н≥куди д≥ти, бо христи¤нський в≥з, запр¤жений дурн¤ми, посуваЇтьс¤ дос≥. ћало того, що на цьому воз≥ жид≥вський нар≥д в'њхав у всесв≥тню ≥стор≥њ, так на ньому жиди планують вињхати до всесв≥тнього пануванн¤ над ус≥ма народами. ≤ завд¤ки дурн¤м, що старанно т¤гнуть христи¤нський в≥з, жид≥вськ≥ спод≥ванн¤ можуть справдитись. јдже нев≥гласи св¤ткують Ќародженн¤ ∆ида зам≥сть –≥здва, св¤ткують ¬оскрес≥нн¤ ∆ида зам≥сть ¬еликодн¤, а це вже починають св¤ткувати день ∆ида-¬алентина зам≥сть р≥дноњ ћасл¤ноњ. ¬сього й не перел≥чити, що робл¤ть хрищен≥ дурн≥, за напоумл¤нн¤ми пропов≥дник≥в ≤.’риста. јле перш н≥ж слухати лукав≥ пропов≥д≥, треба ч≥тко усв≥домити, що кожна пропов≥дь ретельно готуЇтьс¤, щоби справити бажане враженн¤. Ќе помилились жиди, узгоджуючи Ќовий зав≥т на "таЇмн≥й вечер≥" (ƒЅ с.31):
ўоби точилас¤ жалоба
« безхитр≥сних людських сердець,
’ристу, ¤к страднику, на лоба
“ерновий додамо в≥нець.
≤ без кимвал, п≥д жолом≥йку
—кладемо п≥сню про ’риста,
” б≥лий св≥т, ¤к у коп≥йку,
¬разливо влучить п≥сн¤ та.
Ўироким св≥том п≥де смуток
Ќаточувати нам прибуток.
"ѕут≥ господн≥ неспов≥дим≥" Ц в≥стить лукава жид≥вська приказка. јле чи д≥йсно це так? «вичайно, ми не в змоз≥ прит¤гти жид≥вського бога до в≥дпов≥дальност≥ за вс≥ його злод≥¤нн¤, але спроможн≥ просл≥дити його нам≥ри ≥ к≥нцеву мету на шл¤ху, по ¤кому в≥н веде жид≥вський нар≥д. ÷е описано в жид≥вськ≥й б≥бл≥њ, ¤кщо, звичайно, самому читати, а не слухати лукав≥ пропов≥д≥, де висв≥тлюютьс¤ лише приваблив≥ еп≥зоди з б≥бл≥њ, а все ганебне замовчуЇтьс¤. —аме у такий спос≥б назнавали жид≥вську б≥бл≥ю наш≥ прад≥ди Ц з≥ сл≥в христи¤нських пропов≥дник≥в, адже до ’V≤ст. жодного перекладу б≥бл≥њ не було. ƒо реч≥, христи¤нськ≥ пропов≥дники навр¤д чи в≥р¤ть у власн≥ казочки, ¤кими годують дов≥рливих прочан. —луги ≤.’риста не наст≥льки нањвн≥, щоби в≥рити в б≥бл≥йн≥ опов≥дки, принаймн≥ достатньо осв≥чен≥. ј вс¤ њхн¤ пишномовна балаканина розрахована на дов≥рливих дурн≥в, що розв≥сили вуха в жагучому бажанн≥ почути саме те, що хочуть. “ож пропов≥дники й намагаютьс¤ њм догодити, адже слухач≥ плат¤ть за своЇ бажанн¤ бути одуреними. “о чому ж пропов≥дникам не старатис¤?
ƒоречно зауважити, що в такий спос≥б рел≥г≥¤ ≤.’риста стверджуЇтьс¤ найсучасн≥шим засобом масовоњ аг≥тац≥њ Ц к≥нематографом. ѕров≥дну роль тут в≥д≥грають —получен≥ Ўтати. “ак зван≥ ф≥льми жах≥в нав≥юють думку, буц≥м-би христи¤нська рел≥г≥¤ маЇ ¤кусь маг≥чну силу проти так званоњ "нечистоњ", ¤ку власне й вигадали саме дл¤ цього. Ћюдей зал¤кують вс≥л¤кими вамп≥рами та перевертн¤ми, щоби утвердити думку про "ц≥лющу" силу христи¤нства. ƒивл¤чись так≥ ф≥льми люди починають п≥дсв≥домо в≥рити в реальну необх≥дн≥сть рел≥г≥њ ≤.’риста, ¤ка н≥бито њх спасе в≥д "демона ноч≥". јле той "демон" вигаданий саме дл¤ цього Ц дл¤ наверненн¤ простодушних людей до христи¤нства. Ќе буде "демона ноч≥" Ц в≥дпаде й потреба у христи¤нськ≥й рел≥г≥њ.
ѕридивимос¤ уважно, Ц чи немаЇ под≥бноњ сюжетноњ паралел≥ у Ќовому зав≥т≥? „и не дл¤ того виводитьс¤ там "ƒи¤вол-—атана"? Ќе посп≥шайте з висновком, що все зрозум≥ло. Ѕо ви зрозум≥ли ще не все!
"ƒемон ноч≥" у ф≥льмах жах≥в, проти ¤кого начебто воюЇ христи¤нство, Ц Ї саме христи¤нство; ¤к ≥ новоб≥бл≥йна пара: ƒи¤вол Ц ≤сус ’ристос. Ќадуман≥сть протиборства новоб≥бл≥йних персонаж≥в наст≥льки очевидна, що може одурити лише сл≥пого. —южет роз≥груютьс¤ т≥льки дл¤ того, щоби б≥бл≥йна ≥нтермед≥¤ мала сенс та тривала ¤комога довше. ƒостатньо усунути "чорну" христи¤нському силу, ¤к в≥дпадаЇ потреба в христи¤нськ≥й "св≥тл≥й". ≤ншими словами, христи¤нство боретьс¤ з тим, що породжуЇ. ј породжуЇ дл¤ того, щоби боротись. ќт ≥ маЇмо замкнене коло, по ¤кому кружл¤Ї одурене людство вподовж двох тис¤чол≥ть, в той час ¤к творц≥ цього оманливого кола христи¤нськоњ рел≥г≥њ робл¤ть свою в≥тхозав≥тну справу.
ЌагадаЇмо, що в наш≥й р≥дн≥й рел≥г≥њ протиборство св≥тлоњ й темноњ сили творить зм≥ни дн¤ й ноч≥, що в свою чергу творить колооб≥г природи. ј христи¤нська рел≥г≥¤ н≥чого не творить, кр≥м ма¤чн≥ по замкненому колу. ÷е засв≥дчуЇ меткий висл≥в ћ. “вена: "«а двотис¤чол≥тнЇ ≥снуванн¤ христи¤нськоњ рел≥г≥њ людство не стало краще н≥ на йоту". ѕо¤сненн¤ очевидне: христи¤нство породжуЇ зло ≥ робить вигл¤д, н≥би з ним боретьс¤.
ƒосл≥джуючи ≥стор≥ю утвердженн¤ христи¤нства, зокрема тр≥умфальний поступ христи¤нськоњ ≥нкв≥зиц≥њ, що творила незл≥ченн≥ зв≥рства, не можна не визнати в≥дсутн≥сть елементарноњ люд¤ност≥ у служител≥в христи¤нськоњ церкви. ѕоборники христи¤нськоњ морал≥ чинили жахлив≥ тортури, з нелюдським задоволенн¤м роздирали т≥ла невинних жертв на шматки, трощили кост≥ живих людей, простромлювали дротами, пекли розпеченим зал≥зом, топили в кров≥ та сльозах майже половину людства, Ц все це наводить на роздуми: чи не сам≥ служител≥ христи¤нськоњ церкви Ї уособленн¤м зла?! ј ¤кщо так, то х≥ба не ≤сус ’ристос Ц Ї ут≥ленн¤м того зла, його творцем ≥ нос≥Їм? ј ¤кщо так, то в≥н ≥ Ї те породженн¤ зла, той виплодок, названий мовою церковник≥в Ц —атана! —аме це може бути в≥дпов≥ддю на питанн¤: хто Ї хто в христи¤нському св≥т≥? « позиц≥њ цього питанн¤ стаЇ ц≥лком зрозум≥ла безпорадн≥сть христи¤нства у боротьб≥ з≥ злом, бо воно веде боротьбу саме проти себе. ј це вже не боротьба Ц це ≥м≥тац≥¤ боротьби. “ож не дивно, що вона точитьс¤ вподовж двох тис¤ч рок≥в, а результату не видно.
¬ цьому контекст≥ стаЇ зрозум≥ле тлумаченн¤ назви ¬≥тхий зав≥т або зав≥т ягве: "в≥тхий дн¤ми Ц одне з наймень ягве, що означаЇ: слабкий вдень, але сильний вноч≥" ( ѕ с.543). Ќумо, христи¤ни, Ц збагн≥ть сам≥ ≥стину сутн≥сть жид≥вського ƒемона ноч≥... ј заодно ≥ його сина Ц ≤.’риста! ј щоби думка не мала похибки, осв≥жимо в пам'¤т≥ доктрину христи¤нськоњ церкви "ќ знаках одержимост≥", затверджену 1644р., де перераховуютьс¤ по пунктам ознаки зв'¤зку людини з ƒи¤волом (—атаною), зокрема: "¬с≥м ≥ кожному в≥домо, що ворог роду людського н≥коли й н≥кому н≥¤ких послуг не робив задарма, винагородою за своњ послуги в≥н ст¤гав завжди одне й те саме Ц душу" (ћќ с.39). ÷е маЇ пр¤ме в≥дношенн¤ до ≤.’риста, адже своњ "благод≥¤нн¤", зокрема й "спас≥нн¤", в≥н об≥ц¤Ї лише тому, хто ув≥руЇ в нього ≥ в≥ддасть свою душу. ј щодо жид≥вського "ƒемона ноч≥", то маЇмо напрочуд прозору цитату з ¬≥тхого зав≥ту, себто зав≥ту ягве: "ј т≥льки ¤ буду жадати вашу кров... я буду жадати душу людську" (1ћ 9/5).
яким же чином така "сатанинська" рел≥г≥¤ продовжуЇ ≥снувати попри вс≥ передумови њњ зникненн¤?!.. –обитьс¤ це у спос≥б, притаманний будь-¤кому б≥знесу, Ц завд¤ки реклам≥. –екламують христи¤нську рел≥г≥ю досв≥дчен≥ фах≥вц≥, користуючись нов≥тн≥ми розробками з використанн¤м оновленого образу ≤.’риста, що справл¤Ї нове враженн¤ на кожне покол≥нн¤. –озгл¤немо де¤к≥ розробки, покликан≥ оновити ≥м≥дж христи¤нськоњ рел≥г≥њ, запл¤мованоњ кров'ю замордованих у кат≥вн¤х ≥нкв≥зиц≥њ 10 м≥льйон≥в невинних людей та ще м≥льйон≥в ≥ м≥льйон≥в абориген≥в з океан≥чних остров≥в та Ќового св≥ту, куди майнув “ро¤нський ≥нь ≤удањзму на в≥трильниках олумба ≥ пострибав по прер≥¤х ¤к по незайманому пасовищ≥.
—еред нов≥тн≥х розробок христи¤нськоњ реклами перше м≥сце пос≥даЇ к≥номистецтво. ¬ищезгадан≥ псевдо≥стоти потойб≥чного св≥ту, призван≥ кр≥пити в≥ру в "спас≥нн¤" ≤.’риста. ƒоречно було б нагадати, що христи¤нський нер≥вноб≥чний хрест не даЇ можливост≥ душам неб≥жчик≥в в≥длет≥ти в –ай, де перебувають нехрищен≥ душ≥ наших праотц≥в; отож, напевне, т≥ неприка¤н≥ душ≥ неб≥жчик≥в-христи¤н ≥ зав≥тали до штатних сценарист≥в та режисер≥в. “им-то й ба! Ц не треба було њх христити, щоб не вигадувати к≥номистецьку боротьбу. јле попри ком≥зму цього жанру, його вплив на д≥тей маЇ жахлив≥ насл≥дки, адже дитина не под≥л¤Ї побачене на "правду" й "неправду", Ц дитина накопичуЇ усе побачене в своњй св≥домост≥, бо саме у такий спос≥б п≥знаЇ св≥т.
«алученн¤ д≥тей до в≥ри в жид≥вського бога прописане окремим р¤дком в ≥удо-христи¤нськ≥й ≥деолог≥њ ≥ усп≥шно реал≥зуЇтьс¤ чисельними рел≥г≥йними орган≥зац≥¤ми, ¤к≥ беруть на утриманн¤ дит¤ч≥ садки та навчальн≥ заклади, де запроваджуЇтьс¤ вивченн¤ "слова божого". ÷е робитьс¤ не в ц≥л¤х благод≥йност≥, ¤коњ церква ≤.’риста н≥коли не мала, отож н≥зв≥дки й уз¤тись, ¤к н≥де вз¤тис¤ тому лицем≥рному милосерду, в ¤ке зараз р¤д¤тьс¤ в≥рники жид≥вського бога, оточен≥ морем кров≥, що наточили њхн≥ попередники з невинно погублених м≥льйон≥в людей. Ќ≥ милосерд¤ н≥ благод≥¤нн¤ в христи¤нськ≥й рел≥г≥њ не було й немаЇ. ”триманн¤ дит¤чих садк≥в та учбових заклад≥в провадитьс¤ лише з метою наверненн¤ до в≥ри в жид≥вського бога у несв≥домому в≥ц≥. —траханн¤ так званим "б≥бл≥йним судом" ¤к неминучою карою над ворогами юдењв Ц справл¤Ї неаби¤ке враженн¤ на св≥дом≥сть дитини.
Ќе менш суттЇве значенн¤ маЇ вплив лукавого к≥номистецтва на св≥дом≥сть людини середньо в≥ку: майже у кожному штатному ф≥льм≥ мимох≥ть, але обов'¤зково, згадуЇтьс¤ ¤кийсь висл≥в чи еп≥зод з жид≥вськоњ б≥бл≥њ. “ак тихою сапою марудитьс¤ повс¤кденна присутн≥сть жид≥вськоњ рел≥г≥њ у св≥домост≥ гл¤дач≥в, не кажучи вже про екран≥зац≥ю вигаданого (н≥де не описаного!) житт¤ ≤.’риста, де бурхлива у¤ва рел≥г≥йних фанатик≥в здатна розгул¤тись безмежно.
Ќ≥т би й нашим к≥номитц¤м творити ф≥льми про ћана, Ћ≥да, ќдина, що понесли з „еркащини по ус≥х св≥тах нашу праотчу високодуховну рел≥г≥ю г≥перборейського спасительства. “а, нажаль, наш≥ к≥номитц≥ не в≥льн≥ у своЇму творчому натхненн≥, бо вони Ц раби жид≥вського бога ≥ хочуть чи не хочуть, а мус¤ть замовчувати власну велич, щоби попри нењ не змал≥ло м≥зерне величанн¤ жид≥вськоњ нац≥њ своњми б≥бл≥йними вигадками. ѕоб≥жно зауважимо, що у такий же спос≥б провадитьс¤ лукаве звеличенн¤ —получених Ўтат≥в ¤к наддержави. ћало того, що саме завд¤ки штатним ф≥льмам провадить тотальна деб≥л≥зац≥њ людства, але й сам≥ —получен≥ Ўтати найменувалис¤ "америкою". —ьогодн≥ не в дивину почути терм≥н "американець" у значен≥ "мешканець —получених Ўтат≥в". „и може й нам треба скромно ≥менувати себе не украњнц¤ми Ц а "Ївропейц¤ми" ≥, коментуючи виступ нашого президента, казати: "Ївропейський президент", Ц ≥ не ≥накше!
≤нший спос≥б розповсюдженн¤ христи¤нськоњ омани пол¤гаЇ в перевиданн≥ жид≥вськоњ б≥бл≥њ (¬≥тхого й Ќового зав≥т≥в) з багатотис¤чними виправленн¤ми тексту в тих м≥сц¤х, що були п≥ддан≥ критиц≥ у попередн≥ стол≥тт¤ (див. ƒЅ с.122). “ого ж гатунку чисельн≥ тлумаченн¤ та по¤сненн¤ б≥бл≥йних вираз≥в на кшталт спростуванн¤ людських пожертв жид≥вському демону ягве. «окрема нов≥тн≥ пропов≥дники намагаютьс¤ спростувати хрестомат≥йний сюжет б≥бл≥њ про јбрама, ¤кий спалив свого сина на пожертву жид≥вському богу на гор≥ в краю ћор≥а, Ц перебр≥хують н≥би то було лише випробовуванн¤ в≥ри јбрама, а пожертва сина ц≥льноспаленн¤м не в≥дбулас¤. јбо ж у Ќовому зав≥т≥ перекручено навпаки висл≥в про п≥льгу за наверненн¤ до в≥ри в ≤.’риста: "той, хто навернув гр≥шника в≥д хибноњ дороги його, спасаЇ душу свою в≥д смерт≥ ≥ покриЇ безл≥ч гр≥х≥в своњх" (Ќ« ѕосланн¤ якова 5/19-20), а за новою редакц≥Їю: "той, хто навернув гр≥шника з його хибноњ дороги, спасаЇ душу його в≥д смерт≥ ≥ покриЇ безл≥ч гр≥х≥в." ѕод≥бних редагувань б≥бл≥йного тексту безл≥ч, але наведений висл≥в характерний тим, що приховуЇ сенс старанн¤ ус≥х зазивальник≥в, що ход¤ть по осел¤х та зазивають прилучитис¤ до в≥ри в ≤.’риста чи аг≥тують на вулиц¤х, розповсюджуючи аг≥тац≥йн≥ матер≥али.
Ќаведемо ще один спос≥б звеличенн¤ жид≥вськоњ омани Ц новим покликанн¤м христи¤нства. ƒл¤ цього застосовуютьс¤ вже не прост≥, а вельми хитромудр≥ вирази, ¤к наприклад: "спр¤муванн¤ украњнськоњ масовоњ св≥домост≥ в напр¤мку цив≥л≥зац≥йно-расового перетворенн¤ людини ≥ сусп≥льства", або: "напередодн≥ пас≥онарного спалаху 2004 року... розпочинаЇтьс¤ новий психо≥нформац≥йний цикл украњнського геосоц≥ального орган≥зму, ¤кий маЇ завершитис¤ побудовою украњнськоњ держави новоњ епохи в 2010-2015 роках" (з Internet-видань). ѕод≥бн≥ вирази покликан≥ запаморочити голови люд¤м та сплутати думки, ¤к те й притаманне оман≥.
Ќа особливу увагу заслуговуЇ так зване "очищенн¤" христи¤нськоњ рел≥г≥њ в≥д "нехристи¤нських нашарувань", тобто в≥д того, що христи¤нство породило саме дл¤ того, щоби н≥бито з ним боротис¤. ÷¤ метикувата "боротьба" провадитьс¤ на зразок "нового розум≥нн¤ жид≥вського писанн¤". јле це дл¤ ≥нтелектуал≥в, а дл¤ простих "капуст¤них гол≥в" розробл¤ютьс¤ спрощен≥ вар≥анти омани, ¤к то оновленн¤ ≥м≥джу ≤.’риста начебто непричетного до аморальних д≥¤нь христи¤нськоњ церкви. ” такий спос≥б в≥рники христи¤нства намагаютьс¤ в≥дсторонитись в≥д колишн≥х злод≥¤нь своњх попередник≥в ≥ приписати њх комусь ≥ншому чи ¤комусь нехристи¤нському походженню.
Ќе останнЇ м≥сце в пропагуванн≥ оновленого образу ≤.’риста займають рел≥г≥йн≥ сп≥ви. ÷е вже не т≥ жалобн≥ п≥сн≥, що точили сльозу з≥ щиросердних прочан. —в≥т зм≥нивс¤, сльозам вже н≥хто не в≥рить. “ож зам≥сть жал≥сних п≥сень чимдал≥ б≥льше стаЇ бадьорих, модерних, на кшталт ал¤-’ристос, що залюбки висп≥вуютьс¤ нов≥тн≥ми "капуст¤ними головами" п≥д акомпанемент г≥тари.
Ќаостанку нагадаЇмо старий ¤к св≥т, але д≥Ївий спос≥б утвердженн¤ юдейськоњ ≥деолог≥њ: це тактика "ворон¤чоњ зграњ". ѕ≥д вигл¤дом захисту проти антисем≥тизму сучасн≥ с≥он≥сти дружн≥м галасом перехоплюють будь-¤ку спробу оприлюдненн¤ антилюд¤них постулат≥в жид≥вськоњ б≥бл≥њ. лерикали с≥он≥зму розгорнутим фронтом провад¤ть оборону своњ зухвалих прав ≥ свобод, ¤к н≥би Ћ≥га Ќац≥й дл¤ того й створена, щоби дбати виключно за жид≥в. ≤ це попри того, що с≥он≥зм, ¤к витв≥р жид≥вського зла, засуджено людством ще в середньов≥чч≥, а об'Їднанн¤ с≥он≥ст≥в наприк≥нц≥ ’≤’ст. зумовило потужний антис≥он≥стських рух по усьому св≥ту п≥д назвою антисем≥тизм.
≤сторична дов≥дка: "—≥он≥зм Ц це нац≥онал≥стичний рух жид≥вських ол≥гарх≥в, що виник наприк≥нц≥ ’≤’ст., маючи на мет≥ утворенн¤ "правозахисного сховища" дл¤ жид≥в у ѕалестин≥" (—— с.199). ѕоходженн¤ назви "с≥он≥сти" в≥д гори —≥он, на ¤к≥й за б≥бл≥йними переказами жид≥вський демон ягве проголосив "обраними" 144 тис¤ч≥ жид≥в. ÷е зазначено в "ќдкровенн≥ ≤оана": "јгнець стоњть на гор≥ —≥он≥, ≥ з Ќим сто сорок чотири тис¤ч≥, у ¤ких ≥м'¤ ќтц¤ …ого (јгнц¤ = ≤зраель) написане на чолах" (Ќ« "ќдкровенн¤ ≤оана" 14/1). —≥он≥сти Ц це радикально налаштован≥ сем≥ти (себто жиди), ¤к≥ провад¤ть в житт¤ своЇ нахабне заз≥ханн¤ верховенства над людством. ” св≥тов≥й ≥стор≥њ жиди вир≥зн¤ютьс¤ зухвалим п≥днесенн¤м своЇњ шов≥н≥стичноњ рел≥г≥њ над ус≥ма ≥ншими, що супроводжувалось уподовж к≥лькох тис¤чол≥ть жахливими тортурами ≥ ф≥зичним знищенн¤м м≥льйон≥в людей, ¤к≥ не визнавали цю вигадку за ≥стину. ” 1897р. жиди створили "¬сесв≥тню с≥он≥стську орган≥зац≥ю" дл¤ п≥днесенн¤ своЇњ нац≥њ над ус≥м людством, за що сп≥ткали протид≥ю людства Ц антисем≥тизм (ƒЅ с.104).
«розум≥ло, що христи¤ни мус¤ть визнавати жид≥в першими перед жид≥вським богом, адже спов≥дують жид≥вському рел≥г≥ю. ѕроте й христи¤ни не доконче дурн≥, принаймн≥ не вс≥. “ож Ї над≥¤, що врешт≥ буде усв≥домлена антилюд¤на сутн≥сть жид≥вськоњ рел≥г≥њ. ¬иведемо окремим р¤дком:
’ристи¤нська рел≥г≥¤ вподовж п≥втори тис¤ч≥ рок≥в чинила нечуваний злочин проти людства Ц приховувала в≥д широкого розголосу —тарий зав≥т, тобто приховувала старозав≥тну ≥удейську мету Ц всесв≥тнього пануванн¤ ≥удењв на земл≥.
≤стор≥¤ св≥дчить, що одразу п≥сл¤ вивченн¤ так званого "жид≥вського св¤того писанн¤" розпочалось його усв≥домленн¤. ¬ласне розпочалось усв≥домленн¤ того, що людство одурене жидами. « усв≥домленн¤м ц≥Їњ омани ≥ виникають гучноголос≥ незгоди з канон≥чними засадами б≥бл≥њ, так зван≥ Їрес≥, що в переклад≥ з грецькоњ мови означаЇ Ц "опановую".
ќдним з перших перекладач≥в жид≥вськоњ б≥бл≥њ, отож ≥ перший гучноголосий викривальник, що опротестував б≥бл≥йн≥ догмати, був ћарт≥н Ћютер. Ќа початку ’V≤ст. в≥н переклав жид≥вську б≥бл≥ю на н≥мецьку мову ≥ виклав нове вченн¤, що д≥стало назву "ѕротестантство". ¬ цьому ж стол≥тт≥ жид≥вська б≥бл≥њ перекладаЇтьс¤ на украњнську (себто руську) мову: "ƒрукована ≤ваном ‘едоровим у ќстроз≥ ("ќстрозька Ѕ≥бл≥¤" 1581р.) була, по сут≥, найперша повна друкована Ѕ≥бл≥¤ серед православних слов'¤нських народ≥в" (≤” с.158). јле за п≥втори тис¤ч≥ рок≥в прихована жид≥вська омана зробила свою чорну справу Ц утворила централ≥зовану церковну мережу жид≥вськоњ рел≥г≥њ серед слав'¤нських народ≥в. Ќасаджалась ц¤ рел≥г≥¤ "вогнем ≥ мечем", за висловом акад. Ѕ.–ибакова, та перед ус≥м Ц брехнею, ¤ка лагодить нечестивий шл¤х христового ходу.
” чому ж пол¤гаЇ найб≥льша брехн¤, ¤ку наточуЇ христи¤нська рел≥г≥¤? ¬≥дпов≥дь на це запитанн¤ не залишить байдужим жодного. «ам≥сть проголошеноњ р≥вност≥ вс≥х людей перед христи¤нським богом, з'¤совуЇтьс¤, що першими перед ним сто¤ть жиди, а вс≥ ≥нш≥ сто¤ть десь позаду. ¬с≥ христи¤ни пасуть задн≥х в жид≥вськ≥й рел≥г≥њ, оск≥льки в≥ра в ≤.’риста автоматично в≥дсуваЇ њх на нижчий щабель рел≥г≥йноњ ≥Їрарх≥њ. јдже жиди в своњх молитвах звертаютьс¤ безпосередньо до свого бога ягве-™гови, а христи¤ни Ц через посередника ≤.’риста, спод≥ваючись, що вр¤ди-годи в≥н замовить за них слово жид≥вському богу. « огл¤ду на це немаЇ сенсу перейматись риторичним питанн¤м Ц кому виг≥дна пропаганда христи¤нськоњ рел≥г≥њ? Ц ¬≥дпов≥дь достатньо очевидна.
ѕоказово, що кол≥р одеж≥ служител≥в христи¤нства Ц чорний, зв≥дки й назва "чорноризники" (вд¤гнен≥ у чорни ризи). ЌагадаЇмо, що чорний кол≥р Ц це кол≥р смерт≥. “обто служител≥ рел≥г≥њ, вд¤гнен≥ в чорне, уособлюють чорну суть Ц несуть людству смерть. ѕро це однозначно зазначено в "ќдкровенн≥ ≤оана" у вигл¤д≥ наказу ягве до церков: "’то перемагаЇ ≥ виконуЇ ћою волю до к≥нц¤, тому дам владу над ¤зичниками (хрищеними ≥нов≥рц¤ми), ≥ буде пасти њх зал≥зним жезлом; ≥ ¤к посуд глин¤ний вони покрушатьс¤"; "ѕереможець зод¤гнетьс¤ в б≥лу одежу, ≥ не викреслю ≥мен≥ його з книги житт¤", Ц маЇтьс¤ на уваз≥ жид≥вська книга, де записан≥ 144 тис¤ч≥ в≥рник≥в демона ягве. јле поки що в≥рники жид≥вського бога не перемогли, отож церковники зод¤гнен≥ в чорну одежу, бо час пануванн¤ жид≥вського ƒемона ноч≥ ще не настав.
ѕроте маЇмо неспростовн≥ докази, що христи¤нство дос¤гло завершального етапу своЇњ ≥сторичноњ м≥с≥њ та розпочинаЇ Їднанн¤ з ≥удањзмом. ѕро це св≥дчить об'Їднанн¤ христи¤нських церков по усьому св≥ту дл¤ узгодженн¤ д≥¤льност≥ у реан≥мац≥њ (в≥дродженн¤) старозав≥тних постулат≥в жид≥вськоњ б≥бл≥њ. ÷ерковних рух до об'Їднанн¤ маЇ назву "екумен≥чний рух".
ѕ≥сл¤ всесв≥тнього об'Їднанн¤ жид≥в 1897р. ≥ створенн¤ "¬сесв≥тньоњ с≥он≥стськоњ орган≥зац≥њ", ≥деологи ≥удањзму почали розробл¤ти програму реан≥мац≥њ старозав≥тноњ жид≥вськоњ рел≥г≥њ. Ўирокомасштабне в≥дродженн¤ ≥удањзму розпочалос¤ на злам≥ тис¤чол≥ть на основ≥ Їднанн¤ старозав≥тноњ ≥ новозав≥тноњ частини жид≥вськоњ рел≥г≥њ, ¤к спор≥днених в≥рувань Їдиного с≥он≥стського витоку. “езу Їднанн¤ жид≥вських рел≥г≥й вперше проголосив ≥деолог жид≥вськоњ рел≥г≥њ лод ћонтефьоре (мешканець ¬еликобритан≥њ). Ќевдовз≥ його п≥дтримав французький жид ≥сторик ∆юль ≤заак Ц ≥н≥ц≥атор створенн¤ всесв≥тньоњ орган≥зац≥њ "≥удеохристи¤нськоњ дружби". ” 1947 роц≥ ќргком≥тет ц≥Їњ орган≥зац≥њ, прикрившись гаслом боротьби проти антисем≥тизму, скликаЇ всесв≥тню конференц≥ю жид≥в в Ўвейцар≥њ («ел≥сберг). Ќа конференц≥њ 1947 року в «ел≥сберз≥ представники-делегати ≥удейських та христи¤нських громад (общин) затвердили програму узгоджених д≥й до злуки жид≥вських рел≥г≥й п≥д назвою "ƒес¤ть пункт≥в «ел≥сберга"; зокрема проголошено, що христи¤нство Ц це резюме ≥удањзму, бо з≥ стор≥нок —тарого й Ќового зав≥т≥в говорить один бог. Ќасл≥док ц≥Їњ конференц≥њ не т≥льки вражаючий, але й епохальний: ут≥люЇтьс¤ в житт¤ споконв≥чне прагненн¤ жид≥в визискати соб≥ державу. Ќаступного року в≥дбуваЇтьс¤ всесв≥тнЇ об'Їднанн¤ церков та утворенн¤ жид≥вськоњ с≥он≥стськоњ держави ≤зраель, проголошеноњ у 1948 роц≥.
"¬ сучасних умовах роль мес≥њ вз¤ли на себе с≥он≥сти, проголошуючи, що колон≥зац≥¤ ѕалестини Ц це реальне вт≥ленн¤ пророцтва про поверненн¤ в ™русалим. Ѕ≥льш≥сть рабин≥в —Ўј ≥ «ах≥дноњ ™вропи п≥дтримують с≥он≥зм, покладаючи над≥ю, що у такий спос≥б вони спроможутьс¤ утримати св≥й вплив на вс≥ народи... “ак с≥он≥сти, озброЇн≥ догматом "бого-вибраного" народу, широко пропагують ≥дею "всесв≥тньоњ жид≥вськоњ нац≥њ"... ѓм хот≥лос¤ би використовувати ≥удањзм ¤к фактор Їднанн¤ та консол≥дац≥њ ус≥х жид≥в п≥д гаслом "в≥ри отц≥в"... ѕро "богообран≥сть" ≥удењв проголошують клерикали ≤зраелю, вимагаючи нових жид≥вських поселень на окупован≥й ≤зраелем палестинськ≥й територ≥њ" (—— с.199).
¬ той же час розпочинаЇтьс¤ ≥стинне трактуванн¤ Ќового зав≥ту, так звана модерн≥зац≥¤ христи¤нства. …ого призначенн¤ в тому, щоби христи¤нство прибрало вигл¤д "ф≥лософського вченн¤", а не рел≥г≥њ. ¬ласне христи¤нство виводитьс¤ ¤к моральна доктрина у склад≥ жид≥вськоњ рел≥г≥њ. ѕро це зокрема сказано вельми однозначно в Ќ« словами ≤.’риста: "якщо я не творю справу ќтц¤ ћого, не в≥рте ћен≥" (™в. ≤оана 10/37). ƒо того ж в "ќдкровенн≥ ≤оана" зазначаЇтьс¤, що Ќовий зав≥т, написаний в≥д ≥мен≥ "сина людського", не сл≥д розум≥ти досл≥вно; нереальн≥сть особи ≤.’риста ¤к "христи¤нського спасител¤" означена в "ќдкровенн≥ ≤оана" (19 розд≥л): Ќовий зав≥т Ц це св≥дченн¤ не ≤суса ’риста, а "св≥дченн¤ ≤сусове" себто "ягве Ї спас≥нн¤" дл¤ жид≥в. ѕо¤сненн¤ приховане в зворотах жид≥вськоњ мови: "—уто ≥д≥оматичн≥ вирази б≥бл≥њ лишаютьс¤ незрозум≥л≥ сучасному читачу, проте вони ц≥лком зрозум≥л≥ дл¤ сем≥т≥в" ( ѕ с.9). ƒо того ж ус≥ б≥бл≥йн≥ вирази ц≥лком зрозум≥л≥ дл¤ церковник≥в, ¤к≥ зг≥дно посв¤ти в сан служител¤ жид≥вськоњ рел≥г≥њ, знають "св¤щенне жид≥вське переданн¤" про ≥стинне призначенн¤ христи¤нства. “ому й не дивно, що сл≥дком за конференц≥Їю 1947р. в «ел≥сберз≥ в≥дбуваЇтьс¤ всесв≥тнЇ об'Їднанн¤ церков 1948р. у јмстердам≥ п≥д назвою "¬сесв≥тн¤ рада церков". «розум≥ло, що новоутворений ≤зраель бажав заручитис¤ п≥дтримкою в≥руючих по усьому св≥ту.
Ќов≥тнЇ церковне об'Їднанн¤ швидко зростаЇ та ширитьс¤. якщо перше скликанн¤ в јмстердам≥ нал≥чувало 147 церков, то через чверть стол≥тт¤ до складу "¬сесв≥тньоњ ради церков" њх входить вже вдв≥ч≥ б≥льше ≥ насьогодн≥ вже близько трьохсот, до того ж охоплюЇ близько 100 держав св≥ту; у тому числ≥ й –уська православна церква. ер≥вним органом екумен≥чного руху визнано √енеральну асамблею, котра збираЇтьс¤ кожн≥ п'¤ть рок≥в, обираЇ презид≥ю "¬сесв≥тньоњ ради церков" та центральний ком≥тет у склад≥ до 100 член≥в, а також ком≥с≥њ, що займаютьс¤ вир≥шенн¤м рел≥г≥йних питань. «окрема запроваджуЇтьс¤ узгоджене положенн¤ про те, що вс≥ без вин¤тку христи¤нськ≥ церкви (у тому числ≥ вс≥л¤к≥ секти) Ї складовими частинами Їдиноњ церкви ≤.’риста ≥ повинн≥ долати перепони ≥сторично зумовленого розр≥зненн¤ в устроњ та в≥р≥.
™днанн¤ христи¤нство з ≥удањзмом на основ≥ того, що "з≥ стор≥нок —тарого й Ќового зав≥т≥в говорить один бог", чимдал≥ набуваЇ все б≥льш актуального значенн¤. ” 1965 року ц¤ теза ухвалена на ≤≤ ¬атиканському собор≥ у так званому "жид≥вському документ≥", прийн¤тому на ≤V сес≥њ собору, де йдетьс¤ зокрема про зн¤тт¤ з жид≥в безп≥дставного звинуваченн¤ у причетност≥ до розп'¤тт¤ ≤.’риста. “аким чином прокладено ≥ закр≥плено оф≥ц≥йним актом рел≥г≥йний м≥сток до возз'Їднанн¤ ≥удањзму з христи¤нством.
ќб'Їднанн¤ ≥удањзму з христи¤нством не т≥льки очевидне, але й ц≥лком лог≥чне з огл¤ду на те, що Їднаютьс¤ спор≥днен≥ в≥руванн¤ чистокровних ≥ м≥шаних (нечистокровних) жид≥в. ўодо слав'¤нських народ≥в, ¤к≥ складають етн≥чну б≥льш≥сть ™вропи, Ц то в процес≥ злуки жид≥вських в≥рувань дол¤ ус≥х без вин¤тку слав'¤н взагал≥ не беретьс¤ до уваги. јдже христи¤нство взагал≥ н≥коли не в≥дображало слав'¤нський св≥тогл¤д, тому й дос≥ дл¤ багатьох слав'¤н, зокрема украњнц≥в, рел≥г≥¤ ≤.’риста залишаЇтьс¤ чужинською рел≥г≥Їю, тобто Ђчужов≥р'¤мї. ƒо того ж, ≥стинним славТ¤нам байдуже до рел≥г≥йних новац≥й жид≥вських в≥рувань, бо, ¤к зазначалось, христи¤нство н≥коли не було етн≥чною рел≥г≥Їю слав'¤нських народ≥в.
¬арто нагадати, що ≥деологи ≥удањзму по¤снюють значенн¤ "сина божого Ц ≤.’риста" ¤к "слово боже". ќтотожненн¤ цих пон¤ть по¤снюЇтьс¤ тим, що христи¤ни буц≥мто нев≥рно зрозум≥ли терм≥н "≤сус ’ристос", бо в≥н лиш уособлював "слово жид≥вського бога", ¤кий через "свого сина" проголошуЇ жид≥в "вибраним народом зо вс≥х народ≥в на поверхн≥ земл≥". ÷ю тезу наст≥йно пропагують ≤зраельськ≥ с≥он≥сти ("√уш емон≥м"), вимагаючи створенн¤ нових поселень на окупован≥й палестинськ≥й територ≥њ. ј сенс окупац≥њ та галасу навколо в≥дродженн¤ ≤зраел¤ зумовлений неймов≥рними прибутками в≥д туристичного б≥знесу. јдже й серед слав'¤нських народ≥в достатньо "капуст¤них гол≥в" бажаючих побачити на власн≥ оч≥ т≥ "¤сла" де ћара привела "жид≥вського спасител¤" та св≥чку, ¤кою осв≥чували пологи; ≥ жиди охоче п≥дтримають под≥бний ≥нтерес, ст¤гуючи прибутки.
ѕро шарлатанство служител≥в жид≥вськоњ рел≥г≥њ, ¤к≥ безсоромно одурюють дов≥рливих людей, св≥дчать так≥ факти: "¬ ™вроп≥ у минулому стол≥тт≥ в р≥зних монастир¤х ≥ церквах демонструвались аж 200 гв≥здк≥в, ¤кими ’ристос буц≥мто був прибитий до хреста. ¬≥руючим пропонують на огл¤д частини хреста та ц≥л≥ хрести, на ¤ких був "роз≥п'¤тий спаситель"... Ц ≥з тоњ безл≥ч≥ частин хреста, що бережутьс¤ ¤к рел≥кв≥њ, можна було б побудувати корабель. “а це не лише з хрестами. Ќа сьогодн≥ в р≥зних крањнах «аходу в≥руючим демонструють 18 пл¤шок молока богородиц≥, 12 погребальних саван≥в Ц плащаниць ’риста, 13 гол≥в ≤оана ’ристител¤ та 58 пальц≥в його рук... ќсь так≥ дива д≥ютьс¤ нин≥ з христи¤нськими рел≥кв≥¤ми" (—— с.258).
÷ерковний б≥знес Ц справа наст≥льки прибуткова, що може зр≥вн¤тись х≥ба що з наркоб≥знесом. ƒостатньо гл¤нути на заможних церковнослужител≥в, зокрема на ”крањн≥, щоби збагнути призначенн¤ христи¤нськоњ рел≥г≥њ. ¬арто подиву, що церква ≤.’риста, ¤ка вподовж тис¤чол≥тт¤ безжально пригноблювала украњнський народ, тепер так безтурботно розкошуЇ, в той час ¤к злиденн≥ та знедолен≥ украњнц≥ несуть до церкви останню зароблену коп≥йку, щоби њхн≥ гнобител≥ були жив≥-здоров≥ й мали достатньо сили гнобити украњнц≥в надал≥. јле чи варто заплющувати оч≥ та слухати лицем≥рн≥ церковн≥ пропов≥д≥? „и може краще розплющити оч≥ й подивитись на зв≥рства христи¤нськоњ церкви, ¤ка знищила половину населенн¤ середньов≥чноњ ™вропи?.. «вичайне, папа римський вибачивс¤ за злод≥¤нн¤ своЇњ " онгрегац≥њ св¤тоњ служби" (≥нкв≥зиц≥њ), але замислимос¤ Ц чого варте його вибаченн¤? ’≥ба мислимо, щоби отак на слов≥ пробачати знищенн¤ 10 м≥льйон≥в слав'¤н!?..
ѕрихильникам "христи¤нського всепрощенн¤" сл≥д зауважити: ¤кщо ви схильн≥ пробачати ≤.’ристу винищенн¤ 10 м≥льйон≥в слав'¤н, то пробачайте й √≥тлеру 14 м≥льйон≥в знищених украњнц≥в, ≥ —тал≥ну Ц знищенних голодомором 8 м≥льйон≥в украњнц≥в, ≥ учм≥ Ц вимиранн¤ в≥д зубож≥нн¤ й голоду 7 м≥льйон≥в украњнц≥в, а заодно ¤в≥ть своЇ лукаве милосерд¤ ≥ пробачте наперед того наступного нелюда, ¤кий знищить вас ≥ нас разом з вами.
ћожна безк≥нечно говорити про неос¤жне зло, наточене христи¤нством, але за довгим перел≥ком злод≥¤нь легко проглед≥ди головне: неос¤жне зло не т≥льки нанесе христи¤нством, але й породжене христи¤нством. як зазначалось у попередн≥х розд≥лах, христи¤нська рел≥г≥¤ була створена рел≥г≥йними фанатиками жид≥вськоњ в≥ри Ц с≥он≥стами, ¤к≥ не мали н≥ чест≥, н≥ сов≥ст≥, н≥ загальнолюдських чеснот; тож не дивно, що й христи¤нам бракуЇ тих моральних чеснот, ¤ким немаЇ зв≥дки уз¤тись. “ому не варто спод≥ватись на докори сумл≥нн¤ в осередку сучасних церковник≥в. ј хто маЇ сумн≥в щодо цього, нехай погл¤не на заможних прислужник≥в ≤.’риста, що позводили соб≥ маЇтки в стократ дорожч≥ за убог≥ помешканн¤ прочан, на чињ грош≥ й жируЇ ус¤ церковна брат≥¤ та знай соб≥ висп≥вуЇ хвалу жид≥вському богу, ¤кий надав њм таку можлив≥сть розкошувати на знедоленн≥ в≥руючих христи¤н. «ажерлив≥ церковники у своњй служб≥ жид≥вському богу безнад≥йно далек≥ в≥д розум≥нн¤ споконв≥чного призначенн¤ украњнськоњ рел≥г≥њ, бо вже й позабули, що хл≥б росте не в церковн≥й комор≥, а на пол≥, ≥ не за вел≥нн¤м жид≥вського бога, а за повс¤кденною т¤жкою працею знедолених прочан, одурених церквою ≥ доведених до такого жахливого зубож≥нн¤, ¤ке не п≥ддаЇтьс¤ усв≥домленню громад¤нина в цив≥л≥зованому сусп≥льств≥, незомбованого жид≥вською оманою.
Ѕезк≥нечн≥ розмови про вади чи переваги христи¤нськоњ рел≥г≥њ можуть бути припинен≥ шл¤хом простого усв≥домленн¤ д≥йсност≥, себто нашого реального житт¤. јдже христи¤нство Ц це той св≥т, що нас оточив за часи 13-р≥чноњ Ќезалежност≥ ”крањни. ѕогл¤немо незаангажованим погл¤дом на наше сьогоденн¤, щоб ос¤гнути "здобутки" христи¤нськоњ бездуховност≥.
ѕеред нашим погл¤дом постаЇ картина не т≥льки вражаюча, але й жахлива. ≥лькасот казнокрад≥в та пройдисв≥т≥в, що складають 2-3% населенн¤ ”крањни, б≥с¤тьс¤ в≥д жиру, не знаючи що робити з накраденими м≥ль¤рдами, а 97-98% населенн¤ конаЇ в≥д злидн≥в, голоду та хвороб, не знаючи ¤к вижити за межею б≥дност≥. ƒл¤ пор≥вн¤нн¤ зазначимо, що м≥с¤чний зароб≥ток чесного квал≥ф≥кованого украњнц¤ складаЇ денну платню самого неквал≥ф≥кованого прац≥вника ™вропи. ќце ≥ Ї той св≥т, ¤кий осв¤чуЇ христи¤нська рел≥г≥¤.
„и треба добирати розуму, щоби збагнути, чому церква ≤.’риста розгорнула неймов≥рну д≥¤льн≥сть на ”крањн≥ за часи Ќезалежност≥ ≥ дос¤гла неймов≥рного злету. «багачуватись, збагачуватись ≥ ще раз збагачуватись за будь-¤ку ц≥ну Ц ось дев≥з жид≥вськоњ рел≥г≥њ. якщо збагативс¤ Ц живи посп≥вуючи з благословенн¤м ≤.’риста, а ¤кщо н≥ Ц потерпай плачучи з благословенн¤м ≤.’риста. “ож не дивуймос¤, зв≥дки берутьс¤ сучасн≥ в≥роломн≥ державн≥ д≥¤ч≥, байдуж≥ до понев≥р¤нь свого народу, Ц њх виколисуЇ в≥роломна жид≥вська рел≥г≥¤.
ому до смаку такий св≥т, де все продаЇтьс¤ ≥ купуЇтьс¤? “ому, хто набив повну пазуху гр≥шми ≥ продовжуЇ обкрадати знедолених. јле збагачен≥ Ђнуворишкиї не спроможн≥ жити сам≥, бо не вм≥ють н≥чого робити, кр≥м обкраданн¤ широкоњ верстви населенн¤. “ож вони й зац≥кавлен≥, щоби ширились потужн≥ хвил≥ аг≥тац≥йноњ компан≥њ по залученню до жид≥вськоњ рел≥г≥њ нового п≥дростаючого покол≥нн¤, ¤ке потроху починаЇ добирати розуму щодо насл≥дк≥в христи¤нства. Ќевдовз≥ й усв≥домленн¤ того, що христи¤нство вс≥ма правдами й неправдами намагаЇтьс¤ утримати своњ позиц≥њ, вдаючись до нових форм пропагуванн¤ своЇњ дутоњ св¤тост≥ Ц ≥ б≥льш н≥чого. «авд¤чуючи широко розгорнут≥й аг≥тац≥йн≥й компан≥њ, що формуЇ так звану "громадська думку" про ≥сторичну прихильн≥сть украњнц≥в до христи¤нства, ц¤ жид≥вська рел≥г≥¤ вже майже знищила ”крањну ≥ продовжуЇ нищити з наростаючим усп≥хом.
¬≥дтак, не хтось там Ц а особисто кожен церковник, починаючи з попа ≥ зак≥нчуючи патр≥архом, ≥ не колись Ц а щойно й щодн¤ нищить нас!!! ј ми сп≥ваЇмо њм хвалу ≥ несемо коп≥Їчку њм на харч, щоби вони Ц наш≥ винищувач≥ Ц мали силу й натхненн¤ нищити нас надал≥, допоки не винищать до ноги ≥ вив≥льн¤ть м≥сце п≥д сонцем дл¤ лукавих с≥он≥ст≥в, що п≥дкинули нам свою зугарну рел≥г≥ю. јле х≥ба ж ми геть позбулись розуму? „и нездатн≥ усв≥домити жид≥вську облуду?..
ƒл¤ вив≥льненн¤ з христи¤нськоњ омани, треба насамперед не забувати, що ц¤ рел≥г≥¤ поусюди запроваджувалась насильницьким шл¤хом. “аким чином порушено найголовн≥шу засаду христи¤нськоњ рел≥г≥њ Ц принцип добров≥льност≥! ƒо того ж треба не плутати гр≥шне з праведним: людина, що була хрищена немовл¤м, не вважаЇтьс¤ хрищеною. Ѕо зг≥дно церковного обр¤ду хрещенн¤ Ц прийн¤тт¤ христи¤нства маЇ бути св≥доме! р≥м того Ц не нав'¤зане оманою! “им пак, брехнею!
„и варто дал≥ по¤снювати, чому жид≥вське христи¤нство заполонило ус≥ засоби масовоњ ≥нформац≥њ ≥ розгорнутим фронтом крокуЇ по ”крањн≥? ј лукав≥ пропов≥дники вс≥х мастей Ц в≥д б≥лого до чорного Ц з гарно оплачуваним натхненн¤м в≥ст¤ть нам, злиденним ≥ об≥краденим, про наше конче важливе спод≥ванн¤ на рад≥сть майбутню, н≥чим не зумовлену, н≥ким необ≥ц¤ну, але голосисто осп≥вану церквою. ўе й закликають "стати на кол≥на, щоби п≥дн¤тись". ÷е ж треба таке вигадати!..
Ќадамо по¤сненн¤ лукавоњ тези зомбован≥й решт≥ сп≥вв≥тчизник≥в: треба стати на кол≥на перед жид≥вським богом ≥ визнати його настанову про верховенство жид≥вськоњ нац≥њ над украњнц¤ми, тод≥ украњнц≥ зможуть п≥дн¤тись до стану ≥стинних жид≥вських раб≥в на земл≥ своњх пращур≥в (?!). “ож не варто покладатис¤ на доброчесн≥сть тих, у кого њњ немаЇ. —л≥д покладатис¤ на самих себе, бо ¤кщо ми сам≥ за себе не подбаЇмо Ц н≥хто за нас не подбаЇ.
„ужинська рел≥г≥¤ обкрадаЇ душу, перетворюючи њњ на пустку, ¤ку н≥чим заповнити. Ќер≥дн≥ звичањ, обр¤ди, молитви не живл¤ть душу, бо наст≥льки далек≥ в≥д духовноњ потреби украњнц≥в, наск≥льки й неприйн¤тн≥ дл¤ усв≥домленн¤ й сприйн¤тт¤. ќб≥крадена душа н≥титьс¤ в пошуку розради, шукаЇ заспокоЇнн¤ ≥ суголосс¤ з могутньою життЇдайною силою п≥дсв≥домост≥ Ц генетичною пам'¤ттю покол≥нь. ÷¤ в≥чна субстанц≥¤, означена словом "ментальн≥сть", вируЇ в кров≥ й по-за нашоњ св≥домост≥ утримуЇ зв'¤зок з косм≥чною ¬севишньою силою –ода ≥ ор≥ЇнтуЇ нас у ѕростор≥ й „ас≥. як наш≥ пращури з прадавнього давна живились нею ≥ живили њњ, так ≥ ми живимос¤ й живимо цю силу, передаючи њњ кревним зв'¤зком в≥д батька до сина, в≥д матер≥ до доньки. √енетична пам'¤ть покол≥нь на¤вна в нас Ц онуках Ѕожих Ц ≥ продукуЇ в кожному духовн≥сть, себто наповнену нац≥ональними чеснотами душу. ѓњ не заповнити н≥чим привнесеним чи сторонн≥м, бо душа наповнюЇтьс¤ лише з≥ свого –одового джерела, що точитьс¤ з першовитоку нац≥њ.
–≥дна, питима рел≥г≥¤ наповнюЇ й плекаЇ духовне джерело, що живить нац≥ю. ≤ спрагла душа т¤гнетьс¤ до питимого джерела, в≥дсторонюючись в≥д непитимого. ’≥ба що ≥зго¤м байдуже нанесений намул ≥ нечистоти чужов≥р'¤. јле хрищеному ≥згою н≥чим наповнити душу окр≥м хвороботворноњ омани примарного достатку; немаЇ сенсу вибиватись в люди Ц дертис¤ все вище й вище по щабл¤м кар'Їри, начебто там, нагор≥, Ї щось ≥нше. ћарнота ≥снуванн¤ заохочуЇ заповнити житт¤ хоча б чимось, аби не гн≥тило в≥дчутт¤ внутр≥шньоњ пустоти, зумовлене бездуховн≥стю. «в≥дси й бажанн¤ христи¤нина перебувати в оточен≥ матер≥альних благ, що утворюють ≥люз≥ю щаст¤. ѕроте об≥крадена душа, хоча й спроможетьс¤ наповнитись гр≥шми ущерть, залишитьс¤ порожньою, адже душа не гаманець дл¤ грошей. ѕовноту житт¤ надаЇ не багатство, бо спраглу душу не наповнити матер≥альним достатком; њњ може наповнити лише скарб духовний, суто нац≥ональний, доконче родовий, що передаЇтьс¤ з покол≥нн¤ в покол≥нн¤ генетичною пам'¤ттю покол≥нь.
”крањнський народ Ц це народ, у ¤кого усв≥домленн¤ Ѕога наст≥льки стародавнЇ, що наш≥ прад≥ди н≥защо не годились розум≥ти ≥ншого, ¤к лише –ода та його про¤в≥в Ц божественних образ≥в, ушанованих св¤тами р≥дноњ рел≥г≥њ. ѓх св¤т≥сть дл¤ украњнц≥в св¤щенна, закарбована в кров≥ ≥ передаЇтьс¤ ¤к в≥чна субстанц≥¤ нац≥њ ус≥м прийдешн≥м покол≥нн¤м в≥д тис¤ч ≥ тис¤ч покол≥нь минулих, ¤к це й притаманне народу, у ¤кого ≥стор≥¤ с¤гаЇ в таку неймов≥рну глибоч≥нь тис¤чол≥ть, що важко й збагнути. ƒарма нов≥тн¤ чужинська рел≥г≥¤ тужилас¤ поховати св¤щенну минувшину украњнського народу ≥ нав≥ть п≥дм≥нила пон¤тт¤ украњнського Ѕога на ≥удейське, Ц але кров наша знову ≥ знову в≥дроджуЇ затоптан≥ в землю р≥дн≥ св¤тин≥ та суто украњнськ≥ чесноти дохристи¤нськоњ доби, так≥ ¤к честь, сов≥сть, людська г≥дн≥сть, любов до Ѕатьк≥вщини.
“ож сповнимос¤ славою Ѕог≥в наших! ÷е ж бо проголошено до нас, нащадк≥в слав'¤нського роду, в украњнськ≥й б≥бл≥њ: "—лава тече по русах... ≤ хоча слав≥¤ми наречен≥, н≥коли не просили слави, а славу речили, молитву твор¤чи... “о бо глаголить вам глас праотц≥в... —лавимо бог≥в, н≥коли не прос¤чи, бо славимос¤ силою њх... “акими були наш≥ отц≥, ≥ нам не бути ≥ншими".
