П Р И М І Т К И

¹     Зіновій-Богдан Михайлович Хмельницький, званий в народі "Хмелем", – гетьман України-Руси 1648-1657 років, керівник визвольної війни українського народу (1648-1654) проти польської окупації. Союзники Хмельницького турецькі яничари під орудою султанського намісника Тугай-Бея та татарські орди кримського хана Іслам-Гірея, користуючись нагодою, спустошували українські землі не гірше за поляків.
²     Руїна – історичний період занепаду України-Руси, що стався після Переяславської угоди 1654 року. Порушивши Переяславської статті, Москва перебрала на себе неделеговані їй повноваження, про що свідчать фатальні для України-Руси наслідки Андрусівського договору 1667 року. За цим договором Україна-Русь була поділена навпіл по Дніпру: Московія привласнила Лівобережну частину України-Руси, а Правобережна Україна-Русь й Білорусія закріплювались за Польщею. Причому, гетьмани Лівобережної України-Руси призначались московським царем і були ставлениками Москви з резиденцією у Батурині, а гетьмани Правобережної України-Руси призначались польським королем і були ставлениками Польщі, з резиденцією у Чигирині. Лише кошові отамани Запорозької Січі почувалися вільними від зобов'язань як перед Москвою, так і перед Польщею, і вели суто визвольну війну, повставши на захист українського народу. І далі:
    Петро Дорошенко (ставленик Польщі) – гетьман Правобережної України-Руси 1665-1676 років. Після зрадницького Андрусівського договору П.Дорошенко повстав проти Польщі й Московії, намагався повернути Україні-Русі втрачені права, звертаючись по допомогу до Туреччини й Криму.
    Іван Брюховецький (ставленик Московії) – гетьман Лівобережної України-Руси 1663-1668, вбитий козаками за зраду у 1668 році. Брюховецький підписав так звані "Московські статті" 1665р., які значно обмежили права України-Руси. Брюховецький наводнив Україну-Русь москалями, що продовжувалось за наступного гетьмана-маріонетки 1672-1687 років московського ставленика І.Самойловича. ^<2
3     Спроба Польщі запровадити кріпацтво на Україні-Русі після Люблінської унії (1569р.) засвідчує відсутність європейської культури в самій Польщі, яка пишномовно іменувала себе Шляхетною, тобто Аристократичною. Згідно В. Антоновича, "тяжке становище кріпосного люду в самій Польщі, аж ніяк не відповідало «духу того часу», бо в Європі кріпацтво вже давно було скасоване. В Англії панщина скасована ще в ХІІІст. Генріхом ІІІ, а в ХІVст. при Едуарді ІІІ кріпацтво зникло повністю. У Франції в 1407р. Карл VІ скасовує усі податі, що самочинно накладались дворянами на селян. В Голландії, Германії, Бельгії у ХVст. вже не лишилося й сліду кріпацького права. В Італії, по почину Флоренції, скасування кріпацтва почалось ще з ХІІст. У Швеції кріпацтво було скасоване декретом короля Магнуса Ерихонського в 1335 році; а в Норвегії будь-які сліди кріпацького права зникли в ХІІІ-ХІVст." (МС с.116). Щодо Московії, яка ходила в лаптях ще кілька століть після «злуки» з Україною-Руссю, то шкода й мови. Запровадження московським царатом кріпацтва на Україні у 1783р. свідчило про дикість та цілковиту відчуженість москалів від загальноєвропейського розвитку.
⁴     Бей – титул турецького феодала, чиновника. Мурза – аналогічний титул у татар.
⁵     "Зваживши на те, які нікчеми брали до своїх рук гетьманську булаву, Сірко вирішив добитися гетьманства на Україні для себе особисто. Звістка ця швидко дійшла до Москви, і там, знаючи військові здібності Сірка, його вдачу та прагнення до повної незалежності, вирішили за всяку ціну не допустити його до гетьманства" (ІС с.29). За наказом царського уряду (19.04.1672) Сірка ув’язнили реєстрові лівобережні козаки Івана Самойловича, і він був засланий до Сибіру. Натомість І.Самойлович, як вірний підніжок московського царату, був призначений гетьманом Лівобережної України-Руси. Визволення Сірка сталося внаслідок військового походу турецького 200-тисячного війська, що вдерлося на Поділля і взяло в облогу Кам'янець-Подільський. Ці обставини змусили московського царя повернути Івана Сірка з заслання; влітку 1673 р. Сірко повернувся на Січ.
⁶     "Першими центральними місцями поселення запорожського козацтва були острови на Дніпрі – Хортиця та Томаківка" (ІЗК с.100). Вподовж чотирьох століть Запорозька Січ розташовувалась на островах за дніпровськими порогами навпроти Великого Лугу, який запорожці називали «своїм батьком». "Січ як військовий і політичний центр козацтва, протягом другої половини ХVІ ст. перебувала на о. Томаківці, а з 1593р. на о. Базавлуку" (ІУ с.95). Наступною була Микитинська Січ 1636-1652 років та Чортомлицька чи Сіркова Січ 1652-1709 років, неподалік села Капулівка, в усті річки Чортомлик, нижче сучасного Нікополя (зруйнована Гнатом Галаганом за наказом Петра-І напередодні Полтавської битви).
⁷     Кошовий отаман (гетьман) – найвища керівна посада в Запорозькій Січі (виборна на один рік). За всю історію козацтва найдовше цю посаду у 1659-1680 роках займав Іван Дмитрович Сірко – найвидатніший з отаманів-гетьманів Війська Запорозького. "Він обирався багаторазово, щонайбільше вісім разів поспіль, – таким був його авторитет серед козаків" (ІС с.5). Показово, що на Переяславській раді з усіх козаків лише І.Сірко відмовилися од клятви на вірність московському царю й подався на Січ (ІУЛ с.64). Показово, що на Переяславській раді з усіх козаків лише І. Сірко відмовилися од клятви на вірність московському царю й подався на Січ (до нього приєднався І. Богун). І далі:
    Северин Наливайко (Острозький сотник, родом з містечка Сатанова над Збручем) – гетьман України-Руси 1596р.; очолив першу визвольну війну українського народу проти Польщі, закликавши Запорозьке Військо до відкритої війни з окупантами. Глави європейських держав Антикатолицької Ліги під час Тридцятилітньої всеєвропейської війни з католицизмом (1618-1648) згадували повстання Наливайка, який "хоч походив з народу, не знався на політиці і був необережно сміливий, мало не привів Річ Посполиту до остаточної згуби" (КР с.165).
    Самійло Кішка – отаман-гетьман Війська Запорозького 1599-1602 років, перший вибраний з-поміж простих запорозьких козаків, який домігся міжнародного визнання Запорозької Січі (зокрема від польського короля Сигізмунда ІІІ).
    Тарас Федорович Трясила – отаман-гетьман Війська Запорозького 1628-1632 років, очолив війну запорожців проти Унії та польської шляхти. Бої точилися три тижні неподалік Переяслава. "Нарешті козаки, діждавшись польського свята, Папським тілом званого, на світанку вдарили з обох боків на табір польський і перекололи там усіх. Опісля сеї поразки польської, названої Тарасовою ніччю, були козаки розділені на багато корпусів і виряджені Тарасом для очищення сіл Малоросійських від поляків та жидів – їхніх прожектантів та шпигунів" (ІР с.92). ^<7
8     Унія (лат. unio – єдність) – об'єднання кількох держав під владою одного монарха чи династії; церковна унія – об'єднання католицької та православної церкви під зверхністю папи римського. "Кревська унія 1385р. започаткувала династичний зв'язок між Польським королівством і Великим князівством Литовським… Згідно Люблінської унії 1569р. Польща й Литва об'єднались у федерацію під назвою Річ Посполита (Rzecz pospolita "Спільна справа")... Волинь, Поділля, Наддніпрянську Україну зараховано до складу Малопольської провінції" (ІСК с.424). Подібне ігнорування державності України-Руси, яке доповнилось свавіллям єзуїтів після церковної Брестської унії 1596р. (з примусовим католиченням українського люду), викликало всенародний спротив і спричинило стрімке зростання власного суто українського війська зі своїм військово-адміністративний центром – Запорозька Січ.
⁹     "Польський сейм 1635р., боячись занадто великого розгону козацької енергії, виніс постанову "вгамувати козаків".., збудувати коло порогів кріпость Кодак, яка б тримала козаків у руках" (ІУН с.223). Хоча поляки вважали фортецю Кодак неприступною, це не зашкодило запорожцям під проводом отамана Івана Сулими в тому ж році успішно зруйнувати її дощенту (згодом відновлену фортецю здобув Б.Хмельницький у 1648р.; руїни тієї фортеці на околиці сучасного м.Дніпро-вськ).
¹⁰     Кучмань – місцевість у верхів'ях річки Інгул, звідки починався Кучманський шлях, яким татари вирушали в грабіжницькі походи.
¹¹     "Іван Дмитрович Сірко був могутньою особистістю серед усіх низових козаків і за всіх часів існування Запорожжя. Родом він був із козацької слободи Мерефи за 24 верстви від Харкова. Про народження Сірка легенда свідчить, що він з'явився на світ із зубами, і тільки-но повитуха піднесла його до столу, від одразу ж ухопив звідти пиріг з начинкою і з'їв його. Це нібито було знамення того, що йому судилося увесь свій вік гризти ворогів" (ІС с.11). З рукописної хроніки ХVІІст. відомо, що "Бог його вибрав, Сірка, поклавши свій знак з правого боку на губі, як червоний плат»... «Кошовий Сірко був превеликий характерник! (мав зв'язок з вищою силою). Було, хто не задумав воювати з ним – він уже знає. Недаром його турки прозвали шайтаном" (ІС с.125,131).
¹²     Кіш (давньоукраїнське "кишло" - гніздо) – табір, поселення. В Запорозькому Коші перебував постійний осередок козаків, що поділявся на окремі "курені". Січовий Курінь – військовий підрозділ, що мав окрему будівлю, де постійно перебувало 150-200 козаків зі своїм курінним отаманом. Загалом на Січі було 38 куренів, де постійно перебувало від шести до десяти тисяч козаків.
¹³     "Турецький султан Магомет ІV вирішив розгромити запорозьке військо і спустошити сам Кіш. Задля того він восени 1675 року відправив морем п'ятнадцять тисяч добірних стамбульських яничарів і звелів кримському хану з приходом зими разом з ними та всією кримською ордою вигубити усіх запорожців, а саму Січ зруйнувати дощенту" (ІС с.67). Кримський хан взяв своє сорокатисячне військо та зібрав ногайські орди і вночі насамкінець 1675р. напав на Чортомлицьку Січ. Та сподівання хана не здійснилося.
¹⁴     Шевчик – ім'я козака, який серед ночі побачив яничар і підняв козаків до бою (ім'я зазначене Д.І.Яворницьким).
¹⁵     Після нічної битви, в якій полягло 13 500 яничар (запорожці втратили п'ятдесят козаків та близько вісімдесяти поранених), на Січі залишилося у полоні півтораста яничарів та чотири аги (турецькі старшини). "Кримський хан листовно попросив Сірка відпустити бранців у Крим.., прислав за полоненими підводи, а разом і подарунки низовому товариству: 12 тисяч киндяків (киндяк – відріз бавовняної матерії, з якої шився одяг) та шість великих бутлів доброго кримського вина, а за чотирьох агів викуп за кожного по дві тисячі левів (монети, що були в тодішньому обігу в Бессарабії, Австрії, Поділлі)" (ІС с.70).
¹⁶     Синоп, Трапезонт – міста Османської імперії (тодішня назва Туреччини за ім'ям султана Османа-І). 1577 року Запорозьке Військо під проводом гетьмана Федора Богдана та осавула Нечая здійснило військовий похід в Анатолію (Малу Азію), погромивши чільні турецькі міста Синоп і Трапезонт та спаливши передмістя Костянтинополя. Наступні звитяжні походи запорожців в Анатолію відбулись у 1604, 1614, 1616, 1622, 1624, 1625 та інших роках.
¹⁷     Сиваш (Гниле море) – місце військових переправ бродом при вторгненні у Крим. Одним з перших полководців, що форсували Сиваш, був Іван Сірко (Кримський похід 1676р.). Тонкі Води – впадають в Азовське море в межах Перекопу.
¹⁸     "Паланка" – військове укріплення, обнесене частоколом, де перебуває військова канцелярія та військове керівництво. В широкому розумінні, паланка – територіальний поділ місцевості, прилеглої до військового укріплення, де мешкає населення (слобода).
¹⁹     Мальтійські кавалери – хрестоносці з острова Мальта у Середземному морі, де знаходився їхній орден. Лайдаки – козацькі ватаги, які не мали у своїй діяльності ідеологічного підгрунтя і самочинно діяли на Україні-Русі до утвердження Запорозької Січі. І далі: "Недишкретні гості" – тобто незвані (неакредитовані). "Вогнем і мечем були знищені у Криму крім дрібних селищ, такі міста як Козлов (татарське Хазлев, сучасна Євпаторія), Карасів і навіть ханська столиця Бахчисарай. Хан дізнався "про таку фурію несподіваних і недишкретних гостей", ледве устиг вислизнути з Бахчисарая з усіма своїми султанами та мурзами і втік у кримські гори" (ІС с.72).
²⁰     Яйла – безлісе плато кримських гір, яке використовують як літнє пасовище.
²¹     У серпні 1676 року під час повернення з Криму на Сивашську переправу, яку утримував І.Сірко з чотирма тисячами козаків проти 50-ти тисячного татарського війська, запорожці застосували військову хитрість – підняли для обману татар мусульманські знамена, добуті в бою, і поспішили услід за ханом. Коли ханське військо побачило, що позад нього не ординці, а запорожці, воно геть утратило мужність і стало легкою здобиччю козаків.
²²     Перекоп (давньоруська назва Ор) – місто-фортеця; відділяє Крим од континенту. Колончак – місто неподалік Перекопу, в окрузі якого знаходиться Чорна Долина. І далі: "Ногайські орди" – об'єднання татарських кочових племен, що утворилися після розпаду Золотої орди і кочували в Причорномор'ї та Приазов'ї. Ногайська орда утворилась у 1621 році за хана Ногая; згодом розпалась на чотири орди: Едичкульська (Бердянська), Джамбульська (Перекопська), Едисанська (Очаківська), Буджацька (Білгородська).
²³     Ясир у перекладі з арабської ("есир") означає "полонений". Турецько-татарська орда захоплювала полонених на Україні-Русі для продажу на невільницьких ринках Криму та Середземномор'я. І далі: "Чамбул" (татарське) – загін озброєних кіннотників.
²⁴     "Пільні справи" – козацький термін, що означує застосування вогнепальної зброї.
²⁵     Алкоран – книга науки Мухамедової (згідно Д.Яворницького).
²⁶     "Туми" – народжені у Криму від полонених християн.
²⁷ "Клейнот" (польське Klejnot) – коштовність, дорогоцінна річ; сучасна вимова "клейнод" від німецького Kleinod.
²⁸ Ріг – порохівниця, виготовлена з рогу тварин і прикріплена до пояса. Шабелтас (татарське "шабультас") – порохова сумка, яку носили на ремінці через плече. І далі: "Лупи" – здобуток із війни.
²⁹     Відома картина Іллі Рєпіна відображає запорожців при написанні листа до турецького султана (І.Сірко – центральний персонаж картини). Зневажливі вирази та соромітні слова на адресу султана взяті безпосередньо з листа запорожців (згідно, ІС с.76).
³⁰     Кам'янець (сучасний Кам'янець-Подільський) – стародавнє українське місто-фортеця, окуповане поляками; 1672р. захоплене турками і утримуване ними до 1699 року. І далі: "Сагайдак" – козел (згідно Д.Яворницького).
³¹     "В низов'ях Дніпра виникло своєрідне державне утворення, Запорозька республіка зі своїм специфічним соціально-політичним устроєм і своїми визначеними кордонами. Запорозька Січ – це не одинока козацька фортеця, як її нерідко уявляють, а цент названого державного утворення. Протягом існування Запорозької козацької республіки кордони її не лишалися незмінними, але постійно вона займала значну територію… На півночі її кордони проходили по річці Орель, на заході – по річці Синюха до її впадання в Південний Буг і далі по Бугу сягали Дніпрово-Бузького лиману, на сході – до річки Міус і гирла Дону. Ці кордони охоронялись.., вздовж них були побудовані укріплення, редути. На кордоні несли службу сторожові загони" (КР с.86). Запорозька Січ – унікальне явище у всесвітній історії, ще не оцінене належним чином. Ми ще маємо визнати неспростовну істину: «Якби не було Запорозької Січі – не було б і українського народу».
³²     Іван Дмитрович Сірко здійснив 55 військових походів, не зазнавши жодної поразки в битвах. Його ім'я наводило жах на ворогів. "Турки і ляхи дуже боялись Сірка і звали його шайтаном... І свої й чужі, і друзі й недруги – всі однаково відгукувались про Сірка як про людину видатного військового хисту. Польський король Ян Собеський писав про нього: «Сірко – воїн славний і в ратній справі великий мастак». Історики порівнювали його до Чингізхана або Тамерлана. Татари називали Сірка урус-шайтаном, тобто руським дияволом, а татарські матері лякали його іменем своїх дітей" (ІС с.12). "Провадячи усе життя на війні, Сірко разом з тим вирізнявся великодушністю й винятковою безкорисністю, тому ніколи не переслідував слабого ворога, а після битви ніколи не привласнював військової здобичі. На війні він був беззавітно хоробрий і дивовижно винахідливий; він умів з десятками козаків розбивати сотні ворогів, а з сотнями молодців перемагати тисячі супротивників. Ім'я його, як полководця, було оточене ореолом непереможності" (ІЗК т.2, с.231).
    "Літа 1680, серпня першого числа, упокоївся, похворівши трохи, у Грушівці на пасіці своїй славний кошовий отаман Іван Сірко. Доставлений водою на Запорожську Січ, від був похований з почестями усім військом низових козаків у полі за Січчю, навпроти московського шанцю, де погребалося й інше товариство. Ховали його 2 серпня знатно, з гучною гарматною та мушкетною пальбою і з великою од усього війська низового жалобою" (ІС с.98). Збереглись перекази про заповідь Сірка: "Він як умирав, дав таку заповідь: "Як я помру, то одберіть у мене праву руку і носіть її сім год; хто буде мою руку носити сім год, той владітиме нею усе рівно, як я й сам владію; а де случиться вам яка пригода, де вас нещасна хвиля спобіжить… – не буде вам ніякого случаю; а з семи год уже поховайте в мою могилу. І хто буде тую могилу шанувати… то я його сам своєю силою буду дарить. А на сьомому году хай мене жде, і хто вийде до могили або на Різдво, або на Великдень, або на Зелену неділю, так нехай мене дожида…" (ІС с.130). <sup><32

33</sup>     У жовтні 1645 р. Іван Сірко на чолі 5-тисячного козацького війська брав участь в боях проти Іспанії у Фландрії під командуванням Людовіка де Бурбона і прославився при штурмі фортеці Дюнкерка. Вдячні французи поставили край Ла-Маншу пам'ятник Іванові Сіркові за те, що він допоміг їм відстояти свободу.

© Дан Берест