40. "Щоб зробити хоч перший крок у напрямі цього нового вивчення біблії і християнства, слід перш за все зрозуміти сутність біблії у її власних заявах, у її власній програмі, в сформульованому нею відношенні до інших релігійних рухів. Тут побачимо перш за все наявний факт, що біблія постає як вираз жидівської расовості. Вона тільки для жидівського народу" (ВШ с.6). Християнство, як відгалуження іудаїзму, створене іудеями в ІІ-V ст. н.д. для досягнення старозавітної мети. "В 313р. імператор Костянтин надав «Міланський едикт»" (ГЛ с.69), а в 325р. устійнив канони християнської релігії у містечку Нікеї, канонізувавши 4 євангелії з кількох сотень написаних на той час. Цим актом імператор Костянтин визнав християнство як релігію на І Вселенському Нікейському соборі.

  41. А. Доніні зазначає, що "юдеї настільки боялися свого бога Ягве, що іменували вголос лише "Адонай" – "господь мій". Коли в древньо-юдейський консонантний текст біблії були введені голосні літери, ім’я цього бога стало звучати в традиційній вимові Єгова" (АД с.17). В оригіналі це виглядає так: Jhvh – Jehovah. До речі, в оригіналі іудейський Старий завіт зветься Вітхий, себто завіт Ягве (див.п.218>). {<Єгова}

  42. Щодо Ісуса, Доніні пояснює: "Ісус – це скорочена форма Єгошуа, що означає юдейське "Ягве є спасіння". Ім’я Ісус передається в біблії також ім’ям Іошуа, однак скорочена форма Ісус застосовується набагато частіше… Ім’я "Христос" – прізвисько, а не власне ім’я; це грецька форма жидівського слова "машиах" – "помазаник". Термін Христос (від грецького дієслова "хрио" – "мастити") мав зміст дії, яка розповсюджувалась навіть на статуї богів. В еміграції назва Христос стала тлумачитись як нове ім’я божества ще до того, як його почали ототожнювати з Ісусом. На латинській мові воно звучить не як "помазаник", а як Христос, ім’я власне. В Євангелії від Марка, наприклад, вираз "Ісус Христос" зустрічається лише в пролозі (1:1) – як деяка зібрана формула, пізня, відображаючи еллінську термінологію, а не палестинську. В подальшій частині оповіді Марк усюди говорить Ісус, а не Христос, і вже зовсім не "Ісус Христос" (АД с.14,17,45) {<Христос, <180}. Щодо "назореянина" див.п.52>.

  43. Розповідь про те, що міфічний Ісус Христос був розіп'ятий, не несе в собі ніякої релігійної суті, бо за тих часів це була загальновстановлена міра покарання злочинців і бунтарів. До того ж, розпинали не на хресті, а на тау-дибі (від латинського "тау" – літера "Т"), і на час "розп'яття" міфічному спасителю було не 33 роки, а 46 років згідно Єв. Іоана: "сказали йому Іудеї: Тобі немає ще й п'ятидесяти років" 8(57), і далі: "цей храм будувався сорок шість років, а Ти за три дні поставиш його? Але Він говорив про храм Тіла Свого (тобто за своє "воскресіння")" 2(19-21). Вираз "тобі немає ще й п'ятидесяти" правомірний лише після 40 років.

  44. Пасха (Pesach - юдейське "перескочення") – свято на честь лиходійства Ягве (Єгови), яке описане в книзі Мойсея "Вихід": "І покликав Мойсей усіх старійшин Ізраелевих та й промовив до них: «Візьміть собі дрібну худобу за родинами вашими і заколіть пасху… і помастіть кровью (забитих кіз) одвірки помешкань. А ви, – ніхто не вийдете з дверей дому свого аж до ранку! І перейде Господь Ягве-Єгова ударити Єгипет, і побачить ту кров на одвірку – і обмине ті двері, щоб ударити (вбити кожного первородного в помешканні, де двері не вимащені кров'ю)»… І сталося в половині ночі, і вдарив Господь Ягве-Єгова в єгипетськім краї кожного перворідного, від перворідного фараона… аж до перворідного полоненого… і кожного перворідного худоби… І станеться, коли запитають вас ваші сини: «Що то за служба ваша?» То відкажете: «Це жертва – Пасха для Господа, що обминув був доми Ізраелевих синів в Єгипті» " (2М 12/21-29). Оце і є свято Пасхи яке в Новому Завіті переінакшили на «воскресіння Ісуса Христа», і одурені християни святкують Пасху й досі. Сам Ісус Христос (Єв. Луки 22(19-20) подбав, щоб християни тисячоліттями не знали, що Пасха – це біблійний язичницький обряд на крові співучасників лиходіянь Ягве (Єгови), ажде "Єгова – хвала твоя, і він Бог твій, що разом з тобою зробив був великі і страшні діла, що бачили очі твої" (2М 10/21). {<117}

  45. В Новому Завіті Ісус Христос каже про свою місію однозначно: "Не думайте, що Я прийшов порушити закон чи пророків (Старого Завіту), не прийшов Я порушити, а виконати" (Єв. Матвія 5/17); "Чи думаєте ви, що Я прийшов принести мир на землю? ні, кажу вам" (Єв. Луки 12/51); "Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов принести, а меч" (Єв. Матвія 10/34); "Я прийшов в ім'я Отця Мого (Ягве-Єгови)" (Єв. Іоана 5/43); "Хто не зі Мною, той проти Мене" (Єв. Матвія 12/30, Єв. Луки 11/23). Щодо Старого Завіту, на якому базується Іудаїзм (державна релігія Ізраелю), то там викладені язичницькі засади семітів – кочових племен з притаманною їм релігією завойовників, яка докорінно відрізняється від миротворчої релігії осілого народу (землеробів-оріїв). Для виправдання загарбницької вдачі кочовиків-семітів в біблії на перших сторінках закладено міф про Каїна-рільника та Авеля-пастуха. Бог кочовиків-семітів (Ягве-Єгова) "зглянувся на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся" (1М 4/4-5). Зрозуміло, якби біблійний бог був доброзичливий, то своїми діяннями не посіяв би ворожнечу між братами і їхніми родинами (пастухів-кочовиків та рільників-землеробів). Немиротворча вдача семітів має прояв у сіонізмі: нащадки семітів, сучасні жиди-іудаїсти, створили в 1897р. "Всесвітню сіоністську організацію", основним змістом якої є войовничий шовінізм, расизм, за що жиди (іудаїсти) спіткали протидію людства – антисемітизм. Щодо Ісуса Христа як "спасителя" іудеїв див.п.77>. {<Жиди, <279}

  46. "Біблія вміщує велику кількість древніх казок і міфів. Сюди треба віднести і перші 11 книг Буття, і міфи за родоначальників жидівського народу -"патріархів" Аврама, Ісака, Якова і його 12 синів, і міф про "законодавця" Мойсея, перебування жидів в Єгипті, в пустелі Сінайській, і міф про вторгнення жидів в Палестину… і таке інше" (СС с.316). Крім того, жидівська релігія (іудаїзм і християнство) грунтується не на єдинобожжі, бо жиди-іудаїсти вклонялись двом верховним богам – Ягве і Елохіму, а міфи Ягвістів та Елохістів, породили протиріччя біблії (СС с.194). Крім того існують свідчення про наявність інших богів у біблії (див.п.64>).

  47. Біблія (від грецького b i b L i a - книги) – збірник різних за часом написання книг (500 р. до н.д. – 500 р. н.д.), які християни визнають священними повністю, а іудеї, що писали ці книги, визнають священним лише Старий Завіт, бо все інше – євангелії (дослівно: "винагорода за благу вість") та послання апостолів (дослівно: "посланець, якому доручено приносити в Єрусалим пожертвування на утримання храму") – писане не від бога, тобто побрехеньки "Сина Людського". Зокрема вигадку про родовід Ісуса Христа вбачить кожен, звіряючи Єв. Матвія 1(1-17) і Єв. Луки 3(23-38).
  Згідно церковного викладу, Матвій писав євангеліє для іудеїв, Марко – для римлян, Лука – для греків, а Іоан описав узагальнену "духовну діяльність" І.Христа, причому його євангеліє найпізнє за написанням. Щодо Іоана, маємо наукові свідчення досліджень лінгвістів (мовознавців, філологів), які доводять різне походження євангелія й послань Іоана та так званого "Одкровення" (Апокаліпсис) – завершальної книги НЗ. Загальновизнаним автором «Апокаліпсису» вважається візантійський патріарх 398-404 років Іоан Златоуст (347-407) – видатний ідеолог християнства.

  48. "Нині відомо, хто був справжнім автором перших біблійних книг. Це рабин Езекіел, який взяв у шумерів основні богознавчі концепції, законодавчі основи, оповідання про сотворіння світу, світовий потоп. Він також скомпонував "Божі заповіді Мойсея", які запозичив із шумерських законів… Другим творцем, продовжувачем справи Езекіела, став Ездра (з касти рабинів-садукеїв). Він збудував храм Єгови в Єрусалимі, де в 444р. до н.д. зачитав свої писання, назвавши їх Мойсеєвими. Отже, як пише Лев Силенко ("Мага віри"), "жидівські сини Езекіел та Ездра зуміли поставити свій народ у центрі світу" (ГЛ с.68).

  49. З приводу "кари", тобто винищення всіх народів, професор В. Шаян зазначає: "Читаємо уважно всі ті місця біблії, в яких нарід жидівський устами своїх пророків чи "бога" формулює свій власний закон і своє відношення до других народів і релігій. Саме ця програма, саме це відношення до інших народів скаже нам, що хотів даний нарід довершити в історії людства. Із неї побачимо, чи він був творчий чи руйнуючий. Вивчаючи цю програму, дійдемо до непохитного висновку, що біблія є вицвітом жидівської расовости, жидівської виключності і жидівського геноциду, тобто плану систематичного вбивання чи винищування інших народів" (ВШ с.7). Читаймо настанови Ягве (Єгови) у Старому Завіті (5М 20/10-16): "Коли Господь, Бог твій, дасть чуже місто в твої руки, то повбиваєш у тому місті кожного чоловіка вістрям меча. А жінок, дітей, худобу і все, що буде в тому місті, забереш собі… Так зробиш усім містам, дуже далеким від тебе… які Господь дає тобі на володіння, не залишиш при житті жодної душі". Інший приклад: "Я стріли Свої понапоюю кров'ю, – а Мій меч поїдатиме м'ясо, кров'ю забитого й бранця, головами кучматими ворога. Радійте погани з народом Його, бо Він відомститься за кров Своїх рабів, і помсту поверне Своїм ворогам, і викупить землю Свою, Свій народ" (5М 32/42-43), – це слова Ягве-Єгови до міфічного Мойсея, адже "ніхто не знає гробу Мойсея аж до цього дня" (5М 34/6). Щодо зазіхання Ягве-Єгови на всю землю див.п.59>. {назад <203}

  50. Іудейська новозавітна релігія заснувала в Римі резиденцію папи римського, яка прибрала собі офіційний статус держави Ватикан за Латеранською угодою 1929р. між фашистським урядом Мусоліні і папою Пієм ХІ. До речі, Ватиканська конгрегація священної канцелярії – це колишня християнська інквізиція, яка стратила 10 мільйонів лише в Європі (див.п.79>, 216>).

  51. Накази іудейського язичницького бога Ягве (Єгови) зі Старого Завіту: "Слухай, Ізраелю: Господь, Бог наш – один (Ягве-Єгова)!" (5М 6/4). "Хай не буде тобі інших богів (і Ісуса Христа) при Мені" (5М 5/7). "І ти винищиш всі ті народи, що Господь, Бог твій (Ягве-Єгова), дає тобі, – не змилосердиться око твоє над ними, і не будеш служити їхнім богам (і Ісусу Христу), бо то пастка для тебе" (5М 7/16). Ці витяги з біблії красномовно свідчать про те, що служіння чужим богам – це пастка, але пастка не тільки для жидів-іудаїстів, а й для всіх народів світу, що сповідають чужинську релігію. Збагнути це зовсім просто, лиш варто замислитись: – навіщо іудеї створили і "подарували" людству нову релігію – християнство, а самі її не прийняли?!.. Накази Ягве-Єгови, як саме іудеям нищити людство, див.: 2М 19/5-6; 5М 7/1-26, 20/1-4,10-18.

  52. "Палестина, котру вони (іудеї) описують в біблії, це країна абсолютно нереальна… починаючи хоча б із Назарету, який не згадується жодним іудейським автором раніше ІХст. н.д. – жодного разу в Старому Завіті чи у Йосифа Флавія… Назарет, як батьківщина Ісуса було "вигадано" на основі перекрученої етимології слова "назореянин" чи "назорей" (АД с.20)… Ні ім’я Назорей, ні прізвисько Назореянин ні в якому разі не можуть бути пов’язані з назвою міста Назарет, котрий до того ж не згадується жодним автором (біблії). Прізвисько, яке дали Ісусу - Назорей чи Назореянин, означає "чистий", "святий" або навіть "нащадок" - так називалися усілякі персонажі Біблії" (АД с.60). "Історію першої іудейської війни написав по-грецьки Юстин Тіверіадський родом з Галілеї (помер біля 100р. н.д.). Його працю ще в IXст. читав повністю візантійський патріарх Фотій… і не знайшов ніякої згадки за Ісуса" (АД с.51). "Не дивна і відсутність яких-небудь згадок за Ісуса в історичних працях жида Йосифа Флавія в часи іудейської війни 67-73р.н.д. Однак не раніше початку ІІст. заповзяття віруючих призвело до вигадки декотрого Ісуса, що згодом прибрало видимість достовірності і сподобилось свого роду "брехні в ім’я благочестя" (АД с.18). {<42}

  53. Становлення релігії кожного народу відбувалось впродовж тисячоліть як історично зумовлена необхідність єдино вірного способу існування цього народу на землі. Навколишнє середовище формувало закони виживання кожного племені-роду, що закладалось в рідну релігію у вигляді завітів-наказів бога. Невиконання завітів рідної релігії, або заміна їх на завіти чужинської релігії, призводило до вимирання народу, що й зробила християнська релігія з тубільцями - аборигенами багатьох країн світу, зокрема й на теренах США.

  54. Новозавітна іудейська релігія аж ніяк не відрізнялась від старозавітних біблійних побрехеньок і торувала собі шлях за принципом: мета виправдовує засоби. Відтак і пішла, як брехня по селу, вигадка за "первозванного" Андрія. Згідно Єв. Матвія 4(18-20): "Коли Ісус проходив біля моря, то побачив двох братів: Симона, що зветься Петром, та Андрія, які закидали сіті в море, бо були рибаками. І говорить їм: «Ідіть за мною, і Я зроблю вас ловцями людей». Вони зараз же покинули сіті свої і пішли слідом за Ним". Як бачимо, брати разом пішли за Ісусом, отже першого нема. Однак ця безневинна на перший погляд побрехенька мала неабияке значення, бо була закладена наріжним каменем в нову побрехеньку – про місію Андрія на Русь. "Сюжет про руську місію Андрія відсутній у Новгородському літописі… Таким чином, коментований епізод – типова церковна легенда" (МБ с.11). Як римляни вигадали байку буцімто у Римі проповідував апостол Петро, а не диякон Павло (він же Савл; див.п.77>), так і візантійці вигадали буцімто апостол Андрій відвідав Понт-море і навіть побував на Дніпрі, вибираючи місце, де згодом розбудується Києв, який вже стояв бозна скілько століть перед тим, як цей самозваний Андрій вигулькнув з біблії. Про це пише Михайло Брайчевський: "В одному з кодексів, що дійшли до нас в рукописі XVIII в., читаємо: "Бисть заснування його (Києва) в літо од Христа 334" (МБ с.17). Тобто про існування Києва християни добре знали, вигадуючи свою церковну легенду.

  55. НЗ Дії 4(34–37). З розділу біблії "Дії апостолів" довідуємось, що 12 апостолів (бо 12 племен Ізраелевих) не полишали теренів Іудеї. І знаймо, що апостоли – це не якісь святі, як вважають одурені християни, а звичайнісінькі посадові особи в іудейській релігії: "апостол – це особливий посланець, якому доручено приносити в Єрусалим пожертвування на утримання храму" (АД с.14).

  56. Оповідь про вбивство Ананія і його жінки див. НЗ Дії Апостолів (5/1–11).

  57. "На терен язичан не ходіть" (Єв. Матвія 10/5; Єв. Луки 22/29,30).

  58. Силу слова викладає Іоан в алегоричному порівнянні з мечем: "а з уст його (бога-духа Ягве) меч обосічний виходив" (Об'яви 1/16). Християнське богослов'я взагалі тлумачить "сина божого" як "слово боже", тобто Ісус Христос – це власне новозавітна частина біблії. Релігія Ісуса Христа наточує в людські душі рабські поняття покори, непротивлення злу, на противагу старозавітному іудаїзму – войовничій релігії кочових семітів, які й створили Новий Завіт для одурення усіх народів, аби підкорити собі увесь світ. {<287}

  59. Жадібні зазіхання іудейського бога на всю землю і надання її жидам-іудаїстам викладені в біблії: "вся земля – то моя! І ви станете мені царством священиків" (2М 19/5-6); "Бо якщо будете виконувати всі заповіді, що я наказав вам чинити… – то господь вижене всі народи перед вами, і ви посядете народи більші й міцніші за вас. Кожне місце, куди ступить ваша нога, буде ваше… аж до моря останнього буде ваша границя" (5М 11/22-24). {<49}

  60. Проповідники місіонери, якими також були Кирило і Мефодій, навертаючи гоїв (іновірців) до віри в Ісуса Христа, не тільки перебріхували 10 старозавітних заповідей (див.п.72>), а взагалі замовчували існування Старого Завіту. В такий спосіб вони й запроваджували панування язичницької іудейської релігії по всьому світу, як се сказано: "Не встоїть ніхто перед вами (іудеями), – ляк перед вами й страх перед вами дасть Господь, Бог ваш, на кожен той край, що ви ступите на нього" (докладніше див. 5М 7/17-24; 11/22-25; 19/1; 16/18; 17/2-7, 12-13). За біблією "Із Ра Ель" в перекладі означає "Боров Бога" або "богоборець".

  61. "Не беріть ані золота, ані срібла… ані торби в дорогу" (Єв.Матвій 10/9-10). Щодо привілею служків християнської релігії, ось витяг з біблії Синодального видання дослівно: "Браття! - коли хто з-поміж вас заблудить від правди, і його хто наверне (тобто прилучить до віри), хай знає, що той, хто навернув грішника від хибної дороги його, спасає душу свою від смерті і покриє безліч гріхів своїх" (НЗ Послання Якова 5/19-20).

  62. Перші побори з християн див. НЗ Дії (11/26-30).

  63. Голод у Єгипті та рабство єгиптян, учинене Мойсеєм (1М 41/33-36, 48, 49, 54, 55; 42/25; 47/14-19-23-26): "І зібрав Йосиф усю їжу семи літ.., зібрав збіжжя дуже багато, аж перестав рахувати… І був голод… і продавав Йосиф поживу Єгиптові… І зібрав Йосиф усе срібло, що було в єгипетському краї за поживу… І вони (голодні єгиптяни) привели худобу свою до Йосифа. І дав їм Йосиф хліба за коні, і за отари, і за череди худоби… І скінчився той рік, і вони прибули до нього другого року та й сказали йому: – Нічого не зосталося, хібащо наше тіло і наша земля! Купи нас та нашу землю за хліб, і будемо ми та наша земля рабами". Певно не єгиптяни умовляли визнати їх рабами, а це запровадив Мойсей як кінцеву мету свого "клопотання" за єгиптян.

  64. Талмуд – збірка іудейської релігійної літератури (2947 стор.), що виникла в ІІІ до н.д. як тлумачення Мойсейвого закону. На відміну від Старого Завіту (Танах), що вважався писаним законом, Талмуд називався усним законом (СС с.338). В біблії збереглось уявлення древніх жидів про наявність багатьох богів, котрим вклонялись жидівські патріархи, – Елоха, Ягве, Шидай та інші. Згідно старозавітній книзі Буття, Світ створив не один бог, а боги (Елохім). Натомість суд над людьми вершить Елоха, війну веде Саваоф, карає за гріхи Шидай, милує Ягве. Біблійний вираз Елохім (Елої - боже мій) – множина від Ель: Ель-Еліон – всевишній Ель, Ель-Шидай – всемогутній Ель. В біблії вживаються такі найменування Ягве (Єгови): Єгова-Іре – наглядач, Єгова-Ніссі – прапор мій, Єгова-Рафа – лікар твій (2М "Вихід"). Крім того Р.Морозовський ("Суперкнига - сценарій катастроф") зазначає: Ха-Елохім – істинний Елохім, щоб відрізнити від Е-Елохіма – термін для позначення язичницьких богів. {<Єгова, <46}

  65. Цар Іудеї – Ірод помер у 4р. до н. д. Отже оповідка про те, як батьки Ісуса тікали у Єгипет, ховаючи Ісусика від царя Ірода, – одна з біблійних побрехеньок (Єв. Матвія 2/13). Щодо дня народження Ісуса Христа, то на початку IV століття було запропоновано для різдва 25 і 28 березня, 2 і 19 квітня, і навіть 29 травня. Лише в 354р. християнська церква офіційно ствердила 25 грудня днем "народження" Ісуса Христа. "Вибір 25 грудня був зроблений в епоху Костянтина і був пов'язаний з древнім обрядом поклоніння сонцю (Дажбогу). А що наше різдво походить від культу бога-сонця, це факт незаперечний" (АД с.63). Щодо року "народження" лже-спасителя, то числення нової ери з 753-754 рр. від заснування Риму, було запроваджено в першій половині VI ст. при Юстиніані, а згодом метикуваті іудеї перебрехали початок числення нової ери під "день народження" Ісуса, і цю зухвалу брехню провадять досі. Щодо сім’ї Ісуса Христа (Єв. Марк 3/31-35), то Матвій і Марк повідомляють імена братів: Іаков, Йосиф, Іуда, Симон; а згідно протоєвангелія від Іакова імена сестер: Мельха і Есха. Стосовно "матері" Марії маємо цікаве пояснення: "Ім’я походить від Мари – "гіркої", жидівського кореня, – так звали плакальниць" (СС с.320). {<84}.

  66. "Перепоною до вірного розуміння ситуації стала думка, що писемність на Русь прийшла з Болгарії тільки після релігійного акту 988р. і, таким чином, ніякої більш древньої історичної традиції тут не було. Нові дослідження доказали хибність цього ствердження" (МБ с.64).

  67. "Септуагінта" від слова septuaginta ("70") – грецький варіант біблії, у створенні якого брало участь 70 жидів-рабинів у 283-246 роках.

  68. Побрехенька про хрещення жидів у Йордані описана в біблії у євангеліях Матвія (3 розділ), Марка (1), Іоана (1), Луки (3), де сказано однозначно: "Хрестився весь народ (жидівський) і Ісус" (Лука 3/21), – але насправді жиди ніколи не хрестилися, бо не хрещені й досі, і ходять молитися не в християнські церкви, а в синагогу.

  69. Семітська династія Аккада захопила Шумер в 2500-х роках до н.д. (НЦ с.246), а наступні потопи у Середземно-Чорноморському басейні за пелазгійських царів Огігоса у 2136р. до н.д.(с.258) і Девкаліона у 1570р. до н.д. (с.268) аж ніяк не знищили все людство на землі. Згадка про всесвітній потоп потрапила до жидівської біблії з праслав'янської (індоарійської) ведичної міфології, що досі збережена в Індії. "За ведичною міфологією, Ману (Ман) був прабатьком усіх людей, лише він один вижив після потопу на землі. Від призначеної йому богами дружини Іди й походить рід людський" (ІСК с.138). {<4, <266}

  70. «Книги пророцтв» складалися волхвами і були відомі Античному Світу з давніх давен. "У Римі вони називалися «Книги сивил», і коли під час пожежі в І ст. до н.д. вони згоріли, то римляни послали послів в давні пелазгійські міста у Сарматії та М.Азії і відновили до тисячі віршів-віщувань" (СП с.42). Саме зі спадщини волхвів (збірки Священних Гімнів) іудеї скроїли біблійну оповідь про створення світу, поцупивши карб Шумеру. Відтак, з перших сторінок біблії вбачається відсутність у іудеїв власного історичного підгрунтя. "Наші шумерологи та єгиптологи знаходять все більше давніх текстів, які при зіставленні зі старозаповітними, красномовно свідчать про пряме запозичення. Наприклад, проповідки Соломонові взяті з єгипетської книги "Поучення Аменхотепа" (ГЛ с.68).

  71. У так зване "царство боже" (Новий Єрусалим) потраплять навіть не всі жиди, а лише 144 тисячі, по 12 тисяч з 12 племен ізраелевих (НЗ Об'яви Іоана 7/4).

  72. ДЕСЯТЬ "БОЖИХ" ЗАПОВІДЕЙ:
Порушення всіх 10 заповідей самим жидівським богом див. «10 заповідей»
  1. "Хай не буде тобі інших богів при мені! [отож і Ісуса Христа]
  2. Не роби собі різьби і всякої подоби [образів, ікон] з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо я – господь, бог твій, бог заздрісний…
  3. Не призивай імення господа, бога твого, надаремно, бо не помилує…
  4. Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй…, а сьомий – субота для господа, бога твого: не роби жодної праці…
  5. Шануй свого батька та матір…
  6. Не вбивай!
  7. Не чини перелюбу!
  8. Не кради!
  9. Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!
  10. Не жадай дому ближнього свого…, ані води його, ані всього, що ближнього твого!" (5 Мойсей 5/7-21). {<60}

  73. Апостоли дійшли згоди, що "не треба утрудняти язичників, які навертаються до бога" (Дії 15/18-21), отож у Новому Завіті замовчані чотири перші заповіді, інші перебрехані або наведені з взаємовиключними протиріччями.

  74. Шахрайські вчинки жидів зумовлені завітами з біблії: "І будеш позичати численним народам, а сам ні у кого позичати не будеш. І будеш панувати над багатьма народами, а вони над тобою панувати не будуть" (5М 15/6). "Чужому позичиш на відсоток, а братові своєму (жиду) не позичиш" (5М 23/21). "На чужинця будеш натискати, а що буде твоє в брата твого (жида), те відпустить йому рука твоя" (5М 15/3). А ось Закон №24 ("Сто законів з Талмуда", Витязь, 1998р.): "Коли жид тримає кігтями акума (тобто боржника), то дозволяється іншому жиду ходити до акума, зичити йому на відсотки і в свою чергу дурити, аби акум врешті позбувся всіх своїх грошей". До речі, саме ця жидівська схема наживи набула широкого застосування на Україні за часи антилюдяного правління Кучми. Зауважимо, що вихристів (християн) жиди напоумляють сприяти власному знедоленню: "Хто хоче взяти в тебе верхню одежу, не борони йому взяти і сорочку" (НЗ Єв. Лука 6/29).
  Жидівське шельмування має давнє біблійне коріння. Ось одна з настанов, що досі визнається юдеями, як один з Законів Мойсея: "Не їстимеш жодного падла, – даси його приходькові (тобто прийдешньому)… і він їстиме його, або продаси чужинцеві" (5М 14/21). Стосовно Києвської Русі: "Іудаїзм пустив своє коріння, яке прийшлося корчувати повстанням киян 1113р. і наступним указом Володимира Мономана про поголовне вигнання з Русі жидів – чия грошово-торгашна зацікавленісь, а головне: установа іудаїзму на шельмування, підкорення і винищення "гоїв" – всіх нежидів, породжувала падіння моралі, розбрат меж русичами та нашестя чужинців" (НЦ с.299).

  75. "Я прийшов порізнити чоловіка з батьком, дочку з матір'ю… Хто любить батька чи матір (чи сина, дочку) більш за мене, той не достойний мене… А хто прийме мене, той приймає того, хто послав мене (тобто Ягве-Єгову)" (Єв. Матвій 10/34-40).

  76. "Коли хто вдарить тебе по щоці, підстав йому другу" (Єв. Лука 6/29), – так повчає вихристів Ісус Христос, а Єгова вчить юдеїв: "І не змилосердиться око твоє: життя за життя, око за око, зуб за зуб, рука за руку" (5М 19/21). Щодо винищення чужих святилищ і народів, зокрема наших прадідів українців, вихідців з Оріани-України, див.п.83>, а також 5М розділи 7,12,13.

  77. Згідно Єв. Матвій (10/5), Ісус Христос заборонив апостолам ходити до язичників, що узгоджується з завітами Мойсея (5М 10/15-16; 33/29). Але християнські проповідники й досі дурять всіх словами біблії: "Хай буде відомо вам, що спасіння боже послане язичникам" (НЗ Дії 28/28). Але увага! – ці слова зреченні не біблійним богом і навіть не одним з 12 апостолів, а якимось дияконом, ім'я якого приховане за прибраним Павлом, він же Савл (НЗ Дії 28/21-31). {<54}
  За так званого "Спасителя" слушно висловився Володимир Шаян: "Національна жидівська віра, закріплена в біблії, є виразом їх національно-расової програми винищення і вирізання всіх інших народів. Саме ця програма закріплює найбільшу "святість" народу – їх національного Демона Ягве (Єгову), як Бога, Господа їх, – себто жидів. Він "спасе вас" – це як ми бачили значить: допоможе в борні до опанування світу аж до моря останнього. "Спаситель" у цьому розумінні, це був би той, хто мав би здійснити програму виражену в Законі (Торі)" (ВШ с.18). Отож Ісус Христос – це дійсно "Спаситель", але не всього людства, а лише жидівського народу в тому розумінні, що задля жидів він знищує людство до ноги. {<45,}

  78. П'ята книга Мойсея "Повторення закону" (5М 7/22-24) навчає іудеїв, як "по-легко і по-трохи" вигубити всі околишні народи. Яким чином "єговообранці" лаштуються панувати на землі, викладено в так званому "пророцтві Іоана" – Апокаліпсис, воно ж Армагеддон (див. © "Таїнство біблії"). Усвідомлення омани Христової Церкви почалось майже одразу після встановлення її панування в Європі і дедалі все більше охоплювало всі верстви населення. Усвідомлюючи свій неминучий крах, Христова Церква розпочала жорстоку боротьбу з вільнодумством чи так званою єрессю. "Єресь (від грецького – опановую) – це точка зору, яка спростовує релігійний догмат і є вищим виявом "вільного розуму" щодо визначення й тлумачення релігійних настанов. У ХІ ст. поширилися так звані "бюргерські" єресі… в містах північної Італії та південної Франції… Для боротьби з єресями світська і церковна влада створюють інквізицію – Конгрегацію святої служби. З діяльністю інквізиції, яка проіснувала до ХVІІІ ст., пов'язані найтрагічніші сторінки європейської історії. Боротьба проти єресі поступово вилилася в переслідування вчених, у заборону наукової діяльності" (ІСК с.302-3).

  79. Жидівська біблія надіслала всьому людству не "спасіння" в Новому завіті – а незліченні приклади християнського звірства: "Лише в маленькій Женеві за 60 років спалили живцем 150 чоловік за інакомислення" (СС с.16), а загалом кривоприсяжний церковний суд християнської інквізиції засудив на страту ДЕСЯТЬ мільйонів лише в Європі, що складало на той час небагато-немало – половину всього людства! {"У Старому Світі до початку переселення до Америки налічувалось менше 5 млн. чоловік" (МЧ с.174)}.
  "Загальна кількість жертв цього воістину диявольського банкету християнської церкви сягає десяти мільйонів чоловік. Чого варті муки одного розіп’ятого на хресті проти катування цих десяти мільйонів, спалених в ім’я його людей, котрим вподовж багатьох місяців перед тим роздирали тіла і трощили кості! – всі вони, мільйони безіменних мучеників, закатовані безвинно!" – проголошує М. Геннінг у монографічному дослідженні із суто лаконічною назвою – "Диявол". {<50, <203}

  80. Християнські теологи і досі всіляко залякують людей тим, що в дохристиянському Православ’ї нібито людей приносили в жертву богам. "Серед слав’янських племен таких жертвоприношень не зафіксовано… Своїх дітей первістків приносили в жертву Саваофу стародавні євреї" (ГЛ с.47). Кровожерливість жидівського бога вбачаємо з перших сторінок біблії: "А тільки я буду жадати вашу кров… Я буду жадати душу людську" (1М 9/5). З глибин іудейської релігії іде й людовбивство, зокрема спалення живцем: "І він узяв свого перворідного сина, що мав царювати замість нього, і приніс його цілоспаленням" (ІІ Книга Царів 3/27; 1М 22/2; жертовне вбивство дочки див. Книга Суддів 11/30-39. Язичницькі обряди жидів-іудаїстів, зокрема кроплення кров’ю див. 1М 8/20,15/9; 2М 29/20-21, і далі; 5М 20/3-6).

  81. Перші найголовніші заповіді "батька-бога" перебріхує Ісус Христос такими словами: "Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всім розумом твоїм"; Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: "Люби ближнього твого, як самого себе". На цих двох заповідях утверджується весь Закон і пророки" (Єв. Матвій 22/37-40). Насправді 1 заповідь: "Хай не буде тобі інших богів при мені! [отож і Ісуса Христа]; 2 заповідь: Не роби собі різьби і всякої подоби [образів, ікон] з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм" (5М 5/7-21). В біблії багато протиріч, в яких вільно орієнтуються лише жиди, бо їх Тора (5-книжжя Мойсея) – державна релігія Ізраелю, а новозавітна біблія – побрехеньки Сина Людського (жидівського), зокрема щодо хрещення жидів, сутності святкування Пасхи і таке інше.

  82. Українці назнали що таке християнство з колиски християнської релігії, Візантії, звідки розповсюдились по світу нелюдські звірства та тортури, які запроваджували лицемірні миротворці-християни. Відомості про це вбачаємо в ЛР (с.93), рік 1043. А в 1097р. вже й наші князі-християни наслідують християнські звички – осліплюють князя Василька (ЛР с.148). Тож слова Соломона, якими лицемірні праведники оздоблювали Руський Літопис як повчаннями, стосуються самих християн: "Діла нечестивих далекі від розуму" (ЛР, Притчі Солом. ХІ,18). Відтак християнство, святкуючи у 1988р. в Києві своє тисячоліття, святкувало початок занепаду України, бо Києвській Русі вистачило 200 років, щоб занепасти від розбрату і назнати остаточну згубу в 1223р. на р. Калці (див.п.125>). "Тому 988 рік слід трактувати передусім як дату варварського знищення язичництва – тисячолітньої віри давніх українців. Це водночас дата скасування народовладдя (віча) й узурпації влади князем… То був початок національної трагедії України-Русі" (СП с.3).

  83. Іудеї, як нащадки кочовиків семітів, не мали власної території, і в Палестину прийшли зайдами, як перше зайдами прийшли семіти в Месопотамію до шумерів (так званий Едем). Ось як оповідає біблія "права" юдеїв на Палестину: "І сталось, як рушили зо Сходу вони (кочові семіти), то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселились там" (1М 11/2). Маємо на увазі, що це біблійна оповідка про те, що відбувалося на землі після потопу, який "винищив" геть усіх людей на землі крім біблійного жида Ноя з його трьома синами (Сим, Хам, Яфет). Отож: "Сим породив Арпахшада, два роки по потопі" (1М 11/10), і далі через 290 років у шумерському місті Ур (по біблії халдейський Ур) Терах породив Аврама (1М 11/26). Затим (367р. після потопу): "Взяв Терах сина свого, Аврама… і Сару, невістку свою, жінку Аврама, та вийшов з ними з Уру, щоб піти до Краю ханаанського. І прийшли до Харану, та й там оселились… І Терах помер у Харані. І промовив Господь до Аврама: Вийди з дому батька свого до Краю (ханаанського), який я тобі покажу. І народом великим тебе вчиню" (1М 11/31,32; 12/1,2). "І Аврам взяв жінку свою… і людей, що їх набули у Харані, та й вийшли… І до Краю ханаанського вони прибули (тобто до Палестини)… І господь явився Авраму й сказав: Я дам оцей Край потомству твоєму… І Аврам збудував там жертовника Господеві… І подався Аврам далі на південь… І зійшов Аврам до Єгипту, щоб там перебути" (1М 12/5-10). З цієї коротенької і начебто безневинної біблійної оповідки жиди-іудаїсти виправили собі суттєвий здобуток: упорядили державу Ізраїль у 1948р. Отак, на рівному місці, з обіцянки-цяцянки біблійного бога Ягве-Єгови, "явленого Авраму уві сні" (СС с.321), справдилося зазіхання іудеїв на чужу (ханаанську) землю. А впорядили це завдяки іудейському "Сину" - Ісусу Христу, який розповсюдив біблійні оповідки по всьому світу. Відсутність будь-яких прав іудеїв на Палестину вбачав навіть бог Ягве-Єгова, коли казав юдеям: "Коли запитає тебе син твій колись, говорячи: Що це за свідоцтва…? То скажеш синові: Ми були раби фараонові в Єгипті, а Господь вивів нас… звідти, щоб увести та дати той Край, що присягнув був він нашим батькам.., щоб було добре нам (іудеям) усі дні" (5М 6/20-26). Оце й усвідомлюємо: – за кого піклується Єгова і Ісус Христос! А щодо долі ханаанеян, то про це теж розповідається в біблії: "Коли Господь уведе тебе (жидів-іудаїстів) до того Краю, куди ти входиш, щоб заволодіти ним, то Господь, Бог твій, вижене численніші народи перед тобою: хіттеянин… ханаанеян… І коли дасть їх Господь, Бог твій, тобі, то ти їх понищиш, – не складеш із ними заповіту і не будеш до них милосердний… Тільки так будете їм робити: жертовники їхні порозбиваєте, святі їх дерева постинаєте, а кумирів їхніх попалите в огні (5М 7/1-5). І розвалите їхні жертовники, і їхні святі дерева попалите в вогні… і вигубите їхнє ймення з того місця.., щоб покласти там Ім’я Своє… І принесете туди свої цілоспалення, і свої жертви, і свої десятини, і обітниці свої, і дари свої, і первородних худоби своєї" (5М 12/3-6). Усвідомимо, що йде мова про винищення вихідців з Оріани-України, де й досі Є РУСА-ЛЕЛЬ наших прадідів, перекручене іудеями на Є-РУСА-ЛИМ. {<76}

  84. Вклоняючись іконам і молячись до них, християни порушили Другу Заповідь свого "батька-бога": "Не роби собі різьби і всякої подоби [отож ікон і образів] з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм (5М 5/7-21, 2М 20/3-17). За порушення цієї та інших заповідей християни каратимуться як відступники, що й зазначено в Об'явах Іоана.
  Наголошуємо ще раз: каратимуться всі християни без винятку! От і розмірковуємо – чи треба й надалі тримати на власній землі своїх релігійних катів? Ще й надавати їм можливість збагачуватись за рахунок одуреного народу, а за гроші одурених викупити землю у того ж таки народу собі у власність, та залучати до лав одурених все нові й нові покоління? Адже Ісус Христос в іудейській релігії взагалі ніщо, бо він не законний божий син, а таке собі байстря від перелюбу жидівського бога з заміжньою жидівкою Марією, яка крім Ісуса мала з півдесятка законно народжених діточок, за яких християни напевно й не чули (див.п.65).

  85. Всі християни (бажають чи не бажають) стоять на щабель нижче жидів, тому що жиди звертаються у своїх молитвах безпосередньо до свого бога Ягве-Єгови, а християни - через посередника Ісуса Христа, плекаючи надію, що він вряди-годи замовить за них слівце до свого біблійного отця Ягве-Єгови. Тож усвідомимо слова Ісуса Христа з Єв. Матвій 10(40): "хто прийме мене, той приймає того, хто послав мене". Як за приказкою: сказавши "А", кажи "Б", тобто приймаючи Ісуса, приймай Єгову і "єговообранців", як нарід, що стоїть перший перед Єговою. Адже "обраність" жидів і їх чільне місце перед своїм богом стверджується у біблії в багатьох місцях (1М 13/14-16, 28/13-15; 2М 19/3-8; 5М 7/5,6). {<Жиди}