З М І С Т
 
Вступ   –  ДЕРЕВО   ЖИТТЯ
Частина І  –  АНТИ
Частина ІІ  – ТАЄМНА  ВЕЧЕРЯ
Частина ІІІ  – ЧОРНІ   ЖУПАНИ
Частина ІV  – ЧОРНОРЯСНИК
Частина V  –  МИРОТВОРЕЦЬ
Частина VІ  –  ПРОРОЦТВО
Частина VІІ  – ДІДОВА  СУБОТА
Частина VІІІ  – ЧОРНЕ   ВІЧЕ
Авторські  примітки  ===>>  
        __________________

  Т А Є М Н А     В Е Ч Е Р Я

Ще як Ісус Христос новітній
Ні сном ні духом не витав,
А про вчення новозавітне
І поготів ніхто не знав,
Бо вся тодішня Іудея
Під римським наглядом була
І з П’ятикнижжя Моісея
Пайду колишню не брала.
Ет, тілько й думалося їм,
Як то перехитрити Рим.

Ця думка скрушно, невблаганно
Стовбичила зо дня на дні,
Ночами спати не давала,
Гвіздком стриміла в голові.
Всіх рабинів перетіпала,
У покруч бідолах звела,
Покіль розраду відшукала
І хитрим наміром зросла:
Відногою піти по світу
Із іудейського завіту. ⁴⁰

Отак для звеличання свого
Розрадили на інший лад
Новий Завіт попри Старого,
Щоб нагилити грошенят.
На це Мойсеїв люд завзятий,
А галасливий! – що й казать:
Не зичать хисту вихвалятись,
Себе – за пуп землі подать.
Ще й цим утерти римських пих –
На шпильку взяти розум їх.

Тож іудейська ієрея,
Що звикла жити задарма,
Таємну скликала вечерю
Порадитися крадькома.
А раду мали й совітання –
Як сина божого творить
І як до Вітхого Писання
Його появу притулить.
Та щоб не впорати дурниць –
Не вгавити значних дрібниць.

Взяв Іоан переднє слово,
Пустив ману з медових вуст:
– Як з Ягве утворивсь Єгова, ⁴¹
Отак утвориться й Ісус.
Бач, оріяни суть всевишню
У триєдинстві визнають,
Чи ми за оріїв дурніші,
Щоб трьох богів собі не втнуть?
Оце й узгодимося: – хай
Придбає сина Адонай.

Ісуса будемо творити
На гречне назвисько "Христос"
Від "хрио" (грецького "мастити"),
Як слушний дієслова стос.
А поміж нами, зрозуміло,
Назореянин златоуст –
Призвістка на гебрайське чтиво:
"Спасіння в Ягве" (це "ІСУС"). ⁴²
А хитрість цю ніхто не вбачить,
Бо наш іврит не розтлумачить.

– Але хіба в таке повірять, –
Не віруючи, зрік Хома.
Йому ж на те: – Хай перевірять!
Аж свідків не було й нема!
Розповімо все як відбуте
Десь поза сто років тому,
Неначебто давно забуте,
Отож байдуже хоч кому.
Приємна думка взагалі –
Хто взнає: був Христос, чи ні?

Бо ж не одного лиходія
Тягли на дибу розпинать,
Майнув і той, хто мов месія
Хулив єрусалимську знать. ⁴³
Отож хай диба нам прислужить, –
Погодилися всі жерці, –
А Ягве люто не осудить
За гріх святий на манівці,
Бо в храм з бастарда божества
Додасться харчу і питва.

Господній гріх хай син спокута
Своїм розп’яттям на взірець,
Аби-но всім була наука,
Щоб бачили, як сам творець
Свій власний перелюб карає.
Натомість вбачиться і те,
Що бог про нас не забуває,
І діло рук його святе
Нам буде як нове спасіння:
Старої Пасхи воскресіння. ⁴⁴

А щоб точилася жалоба
З безхитрісних людських сердець,
Христу, як страднику, на лоба
Терновий додамо вінець.
І без кимвал, під жоломійку
Складемо пісню про Христа,
У білий світ, як у копійку,
Вразливо влучить пісня та.
Широким світом піде смуток
Наточувати нам прибуток.

Тут знявся лемент на всю хату,
На думці кожен собі пан:
Розпочина гараздувати
Та розсупонює гаман.
Почувши братні теревені,
Хома сердешний аж зітхнув:
– Ну збрешемо на дві-три жмені,
Як ніби світ брехні не чув.
А далі що? – скажіть будь ласка. –
Як вийде з того гречна казка?

Ну аж ніяк життя Христоса
Ми не опишемо гаразд,
Бо від натуги булька з носа
Хіба що вискочить нараз.
Адже три вози набрехати,
Це вам, панове, не пусте,
Не дулі горобцям сотати.
Чи спроможімось на таке?
Хіба ж ми висмокчемо з пальця
Бувальщину для свого бранця?

– Ти тут дурниці не базікай, –
Петро нагримав на Хому. –
Наш Іоан – не просторіка,
Отож довіримось йому.
Проте, щоб мізки нам не виїв
Лаштунок мандрувань Христа,
Лише народження сподієм
Та шлях Христосів до хреста.
Все інше хай іде народу
На власний пересуд і додум.

Крім того додамо словами,
Що це таке "Ісус Христос",
Щоб розумівся межи нами
Ісусовий метаморфоз:
"В ім’я творця і всіх пророків,
Що склали біблії обіт,
Не мир понести між народів,
А меч!  Та наш Старий Завіт!
Ісус гряде як наш спаситель –
Біблійного письма учитель". ⁴⁵

Великій справі на догоду
Ісусу бгали родовід
З казок Мойсейвого народу,
Що увійшли в Старий Завіт. ⁴⁶
Аж тут "святі" пересварились –
Кому нести Ісусів стяг;
У сварці мало не побились,
На себе кожен ковдру тяг,
Кричав, як різаний: "Бодай
Всім скопом грець вас забирай".

Адже апостолів дванадцять,
Як іудеєвих родів,
Отож і заходились хвацьки
Ісусу зичити дідів.
Усяк апостол з свого роду
Завбачно предків лаштував,
Як гречний шеляг від народу
Під спід Христосу закладав.
Ото вже скажуть: "Молодець:
І швець, і жнець, і в дудку грець!"

Одначе як не сперечались,
А згоди так і не дійшли,
Урешті-решт перестарались:
Два родоводи наплели.
Цю ахінею не розплутав
Ні папа римський, ні дяки,
Бо кожен лиш очима лупав
З писань Матвія і Луки.
Так і красуються гарненькі
Новозавітні побрехеньки. ⁴⁷

Тож, мабуть, всі євангелії
Переглядімо як на те,
Придивимось: чи не крізніє
В "святих" писаннях несвяте?
Бо аніхто з тих іудеїв,
Що тайну раду почали,
Не змовив слова за шумерів,
Чий карб семіти потягли.
Карб українського народу –
Святе Письмо Святого Роду. ⁴⁸

З семітських намірів зловісних
Над миром грізний меч піднявсь,
З шумерських текстів клинописних
Завіт Мойсеєвий зобгавсь, –
Так звівся бовван їх пророка,
Що бовваніє відтіля,
Мов чорна мара, що до строку
Вкорочує людське життя.
Мойсей – дух Ягве утілив,
Всім люту кару провістив. ⁴⁹

А щоби кара почалася
Та всі страхання в світ пішли,
Таємна рада відбулася
І Ягві сина приплели.
Порадились лукаві діти,
Кому що до ладу брехать,
Та й подались по всьому світу
Євангелії викладать.
А ще й прославитися тим
І вдертися у самий Рим. ⁵⁰

Відтак юдеям і вдалося
Вселити в Рим розтління дух;
Сидить там ідол Ягве досі,
Тне павутиння як павук.
Його напучення із Риму
У проповідях в світ повзе,
Лаштує пастку всім незриму
І пригорщами сіє зле.
То з біблії іде завіт,
Як виманіжувати світ. ⁵¹

Адже Христа благодіяння
Ніхто не бачив аж до днесь,
Лише біблійні лжеписання
Йому таку наслали честь.
А він абиде хоч одному
Бодай абияк допоміг, –
Аніде не пішло по йому
Ані слівця, хоча б на сміх;
Ні згадки, ні побіжних слів
Нема й в літописах жидів. ⁵²

Христос, як і Мойсей гріховний,
Собою Ягве заступав,
Від п’ят до маківки намовний
Лише жидам рай-долю ткав,
А всі навколишні народи
Губив не на старий манір:
Не різав їх, а вряди-годи
Звертав од предковічних вір,
Щоби позбавлені богів
Пішли на милість ворогів. ⁵³

Руйнуючи всіх вір устої,
Поневіряючи людей,
Христос жене їх до недолі,
Немов покірливий ботей,
Та ставить пастиря над ними,
Аби-но добре пильнував
Та щоби жодної вівчини
Нікому інде не віддав.
Бо знає будь-який пастух:
З овечки – постриг і кожух.

Але ми славу не складали
Чужим богам собі до згуб,
З нас велич пращурів здирали
Як з дерева живого луб;
Щоби смирення в душі взяли,
Приспали волю, гідність, честь,
Принишкли і колінкували,
Не піднімаючись до днесь.
Щоб згинці привести до згину
Непереможену країну.

А щоб знеславились краяни,
Пустили чутку: ніби там
Промандрував Андрій "незваний"
Та провістив Кий-град полян; ⁵⁴
Неначе й славляться від того,
Що їх апостол навістив,
І все їм надійшло від бога,
Як їх Андрій благословив.
Відтак цю релігійну плітку
Несли як божу оповідку.

Мовляв, то не з свого гатунку
Звели поляни Києград,
З Ісусівського обладунку
Той град удіявся на лад;
Немов завбачене віками
Юдеям в граді тім сидіть.
Бо хто вони такі: поляни? –
Якихось кімерійців віть.
Взялись галь-паль, і нате – враз
Підняли Києв на гаразд.

Егеньки, дзуськи, не без бога
Стають великими малі;
І у чернечих всіх чертогах
Усі прислужники олжі
Засіли за біблійні книги
І ну – гортати сторінки,
Аби апостольські вериги
На град слав'янський натягти.
А в біблії, ну як на зло,
Апостолив один Петро.

І той з громадою своєю
В Єрусалим прийшов і сів,
А поза чільний град юдеїв
Вони не витнули й носів;
Немов їх апостолювання
До того й зводиться якраз,
Щоб після богопрославляння
До столу шпарко сісти враз.
То каже біблія сама:
Ходінь апостолів нема. ⁵⁵

Усе, на що вони вдалися,
Оті "господні" посланці, –
Побіля столу розлягтися
І умочати в мед млинці,
Та всіх повчати з тої тризни:
– Ви мусите все нам віддать
І вдовольнитися з мализни
В обмін на божу благодать.
За тих, хто здасть в громаду все,
До Ягве змовимо слівце.

А щоб ніхто не смів брехати
Та ані драхми не втаїв,
Петро мав змогу показати
Свій суто християнський гнів:
Так, чоловік, ім’ям Ананій,
Продав маєток за Христа
І вмер за це, бо при дізнанні
Не все віддав у гурт Петра.
Та й жіночку його взяли –
Вперед ногами понесли. ⁵⁶

Тут перелякані прочани
Віддали все що не було:
– Цур, йому пек! – усі кричали,
Аж поза храмами гуло.
– Не треба нам ні благодаті,
Ані спасіння заслужить,
Задарма ладні все віддати,
Аби Христоса не гнівить.
То від Христоса і пішло –
В громаду цупити майно.

Апостоли дари приймали,
Не тужно, бігме, зажили:
Усю громаду оббирали,
Задарма їли і пили,
Та Ягвові псалми співали
Покіль Петро їх не встидав:
– Оце допіру схарчували,
Що нам Христос з юдеї дав.
Тож слід дияконів набрати
І з прозелітів дань збирати.

– Та це ж Христосом зацуране, –
Згадав збентежений Хома, –
Юдея – наше поле бранне,
Десь інде ходу нам нема. ⁵⁷
Йому, як довбню: – Чи не чуєш?
Не нам же йти кудись на сміх,
Петро нам істинно толкує:
Дияконів пошлемо всіх.
Ми ж будемо псалми співати
Та зачужа все узурпати.

Здолаймо всіх у кволий спосіб,
Бо наша зброя – це слова,
І наш духовний меч Христосів
Немогою перемага. ⁵⁸
Релігія Христа потрохи
Притупить нехристів мечі;
Ще й дружно нам поповнять льохи
Новохрищені постачі.
Нехай Христосовій нозі
Вклоняться кесарі й князі.

Збадьорились богопомази,
Покликали сімох прочан
І надали свої укази:
"Йдіть на терени язичан.
Бо всі ті землі від Мойсея
Нам заповів Старий Завіт
Для переселення юдеїв
Обіцяний нам цілий світ –
До моря, до останнього,
До краю, аж до крайнього. ⁵⁹

Готуйте місце під Юдею,
Лаштуйте храми під Іллю,
Кріпіться поміччю Мойсея
До виходу ІЗРАЕЛЮ!
Громада наша далі піде,
Бо тут замало нам землі,
Тут горобцю і згадить ніде,
В такенній сидимо тісні.
А нам поширше стати слід –
Всіх підвернуть собі під спід.

І будемо ми те робити,
Як наш Мойсей заповідав:
Перш, ніж якийсь народ скорити,
Треба, щоб там наш бог постав.
Місіонери, як месії,
Несуть у світ покори хрест,
І наміри Христа святії
Усім державам в їх реєстр.
А там вже ІЗРАЕЛЬ зведеться –
Бороти всіх, де з ким зіткнеться". ⁶⁰

Тож бо апостоли в дорогу
Благословили посланців:
"Ідіть та сійте славу божу,
Щоб помножалось вихристів.
Та не беріть в дорогу клунків;
Вам бог подасть!" – І, як велось,
Хреста дали для поцілунків,
Щоб слово Ягве з них лилось
Та щоб хлистало через край,
Бо стануть перші в черзі в рай. ⁶¹

Диякони – Павло й Варнава
В Средземне море попливли,
Від них і почалась та справа,
Яку юдеї повели.
Не ладні силою узяти –
Христили, щоби поза тим
Від похрищених дурнів слати
Побори у Єрусалим ⁶²
Та мором зводити мирян,
Як Йосиф зводив єгиптян.

Хто про голодомор не знає,
Той біблію не відкривав;
Тож хай уважно почитає,
Як Йосиф голод учиняв:
До житниць звіз зерна багацько,
Що люд єгипетський зібрав,
І їм продав, вчинивши рабство, ⁶³
А гроші в ІЗРАЕЛЬ віддав.
До речі, назва «Із Ра Ель» –
Це «богоборець» іудей.

З тії юдейської науки
В Талмуд зібрали всі слова,
Своїх богів звели докупи
Та приховали імена. ⁶⁴
А в біблії імен багато
Прибрав собі юдейський бог:
Елоха, Іре, Ніссі, Рафа,
Шидай, Єгова, Саваоф.
Є і Ісус – Єгошуа,
Це все із біблії слова.

І перше, ніж Христу вклонятись
Як баламутні витії,
Доречніше було б дізнатись:
Чи він родився взагалі?
Бо перед тим, як воскреситись
Із домовини всім на страх,
Було б не зайве народитись,
Аби дурити посіпак
Та підіймати, як на бога,
Багато галасу з нічого.

За "матір божу" вже по мові:
Багатодітною була,
Як кажуть вірники Христові
Ще пак за Ірода царя.
Та ще Христосик не зачався,
Щоб божий викупити гріх,
Як Ірод з миром попрощався
І в землю спочивати ліг, ⁶⁵
Поки Єгова блуд чинив –
Жидівку заміжню покрив.

Отож від кого до Єгипту
Втекли з Христосиком батьки?
Невже цар Ірод з того світу
Затявся немовлят товкти?
За краще б не дітей він різав
В новозавітних балачках,
А тих апостолів зосібна,
Що вмисно наганяли страх.
Мойсеїв люд брехать мастак,
А вже як збреше – то усмак!

От хоч Кирило та Мефодій:
Мовляв, абетку нам дали,
Хоча ми і без тих добродій
Своїм письмом правік жили. ⁶⁶
А ті "кириломефодії" –
Уславленні брати-старці –
Переклад біблії скроїли,
Та звісне як (були ж ченці):
Збрехали біблію, ще й так,
Що з дулі аж осипавсь мак!

Отож тепер, а хоч довіку
Переклад біблії читай,
Не віднайдеш Єгови лику, –
Лиш Елохім чи Ель-Шидай.
Адже його наймення звідти
Юдейські тлумачі звели,
Як біблію в Септуагінти
В сімдесятьох переплели. ⁶⁷
Дух Ягве схований за тим
І досі входить в кожен дім.

Зате й псалми в Новім Завіті
Всі зі Старого потягли,
Щоб вихристи по всьому світу
Співали Ягвові хвали.
Бо він в три іпостасі вбраний:
Юдейський Ягве – "дух святий",
Єгова – "батько-бог" поганів,
Христос – лукавий "син людський".
Це через нього всі в омані
Про хрещення жидів в Йордані. ⁶⁸

А щодо іпостасей бога –
В юдеїв тями не було,
Бо те з начала світового
Задовго перед них пройшло.
Хіба що те шумери знали,
Бо мали згадку про потоп,
Який жиди перебрехали
Під свій, під Ноєвий народ.
Насправді ж, як потоп почавсь,
Жидів і помин не торкавсь. ⁶⁹

Оманливе біблійне слово
Блукає досі по світах,
Нема там ані дзинь святого,
Нема й пророцтва ні на шаг.
Бо забігання за майбутнє
Складалось волхвами з зірниць,
А в біблії – не самобутнє,
Там крадене з чужих скарбниць,
Як Соломона "Піснь Пісень"
З "Аменхотепа поучень". ⁷⁰

Юдеї збрешуть що завгодно,
Аби набити свій гаман
Та надурити інородних
Навернутих парафіян.
Тож їхні всі "закони божі"
Почнем уважніше читать,
Перш ніж обітниці негожі
Собі і дітям нав’язать.
Бо нам з Єговиного сина
Добра не падає й краплина.

Та й між юдеїв чистокровних,
Як їхній "божий суд" згряде,
Не кожен, навіть родословний,
В "Єгове царство" попаде.
То як же нам туди попасти
Між пропечатаних жидів,
Якщо і яблуку не впасти
У натовп тисячних рядів.
Бо в рай ввійде за тої віри
Лиш тисяч 144. ⁷¹

А вихристам усіх народів
Лиш тільки облизня спіймать
У іудейському поході
В так звану "божу благодать".
Для того всім і набрехали
Христа, як бога, на віки,
Щоби повинність відбували
Та данину несли в церкви.
Бо й нині з християн не кожен
Взнав десять заповідей "божих". ⁷²

За це апостоли подбали:
Мовляв, щоб не лякати вас,
Старі завіти приховали
(Й приховують аж по цей час).
Апостоли прийшли до згоди:
– Із заповідей десятьох
Для всіх околишніх народів
Достатньо буде і шістьох.
Та й ті, як будем викладати,
Доречно ще й перебрехати. ⁷³

Тож перша заповідь для пастви
Поднесь – як для глухого грім!
Отак Христосове лукавство
Забило пантелики всім.
А все, що він повідав люду,
До нього знали з давніх днів:
Не вбий, не знайся перелюбу,
Не крадь, та поважай батьків;
І не лжесвідчи на свого –
Себто на ближнього твого!

А хто ж для іудея ближній?
Та звісно хто – лише юдей!
Тож і слова Христа тодішні
Стосуються не всіх людей.
Бо з біблії іде повчання,
Як неюдея обібрать
Та як вчиняти позичання,
Щоб з вихриста три шкури драть.
Ну-бо читайте, люди рідні,
Як біблія зніма з вас спідні.

Натомість вчить синів Мойсея,
Як вам здохлятину продать,
Щоб навіть з падла іудеям
Гаман грошима набивать;
Не позичати й сніг торішній –
Лише з відсотком на борги,
Щоби з лихви за тими грішми
На лоба очі поповзли.
Жмикрути ледь не з’їли нас,
Як Мономаха був указ. ⁷⁴

На жаль не все тоді збагнули,
Бо щиросердними були,
Та й про Старий Завіт не чули,
Як під Розп'яття побрели.
Назнали тільки-но Христове,
Довірившись "святим отцям",
До серця брали кожне слово
І вірили його словам:
"Рідню зненавидіти треба,
Тоді лиш прилучу до себе". ⁷⁵

Щоб ліпше наточить оману,
Христос ще й не такому вчив:
"Складайте дяку і пошану
Тому, хто в пику вам вцідив".
В той час Єгова вчить юдеїв:
"За око – око! Зуб за зуб!" –
Щоб по Христовій епопеї
Весь світ юдеям пав до рук
Без праведних святих Богів,
Як най-найперших ворогів. ⁷⁶

Так і справляється задума,
Що за Христосом повели:
Наслати в душі рабські думи
І тим прибити до ноги;
Посилити обманом віру,
Буцім Христос усіх спасе,
Хоча лиш кривду понад міру
Всім неюдеям він несе,
А хоч би як поклони клали –
Чолом долівку пробивали.

Бо у Єгови є укази –
Хто в "царство боже" попаде,
А хто від мору, чи прокази,
Чи в катаклізмі пропаде.
Нежид аніде не спасеться,
Бо ІЗРАЕЛЬ його ковтне,
Або ж "біблійний суд" почнеться –
Геєна огненна спече.
Христос, якщо й лаштує спас,
То для юдеїв – не для нас. ⁷⁷

Старозавітнії пророки
Здавна навчали іудей,
Як їм "по-легко і по-трохи"
Винищувати всіх людей. ⁷⁸
Мойсей в біблійнім божевіллі
Криваву долю людству рік,
І, власне, з тої веремії
Почався інквізицій вік,
Як люта спадщина Єгови,
Утілена судом Христовим.

Бо саме церква з образами
Байдужого до нас Христа
Страшними вславилась ділами:
Людей в вогні живцем пекла,
В ім’я Ісуса катувала
Та нівечила на калік,
Христову віру карбувала
Розжареним тавром навік.
А хто Христа не визнавав –
В вогні як єретик палав.

Не менше десяти мільйонів
Живцем спалили у вогні,
А скільки зойків, сліз, прокльонів
Лишили люди в тій добі.
Бо інквізитори Христові
Всіх мордували від душі,
Ото вже упилися крові –
Як упирі на шабаші!
Наш світ не знав завбільше зла,
Ніж людству біблія дала.  ⁷⁹

Біблійне слово ніде діти:
Жидів кривавий гріх покрив,
Як плакали невинні діти,
Котрих Єгова погубив.
Це вбивство всі раби Єгови
Як свято Пасхи визнають,
Відтак і вірники Христові
Ганьбу лиходіянь несуть.
О, люди добрі, схаменіться:
Від дітовбивця відступіться!

І християнство теж язичне,
Як і усі з відомих вір,
Але оманне, людовбивче,
Як явлений біблійний звір.
А хто із християн гадає,
Що сповнен святістю учень,
Хай біблію перечитає –
Там святість вирізана впень!
Як жертви до жертовних днів,
Щоб кров’ю покропить синів. ⁸⁰

А все, що нам Христос лаштує, –
У Іоана відповіт:
Його Армагеддон віщує,
Як згине християнський світ.
Усіх Єгова покарає
(Як головний юдейський бог),
Хто десять заповідей має,
Але тримається шістьох.
За все питатиметься з вас,
Бо Син для Батька – не указ. ⁸¹

Не плутаймо поняття різні:
Є Віра Праотців свята,
А є простий церковний бізнес
Новозавітного Христа.
Будьмо дітьми у свого Бога,
Як радить Праотців Завіт,
А не рабами – у чужого,
Як намовля чужий обіт.
Адже усе, що має ваду,
Дає, як вовк теляті, раду. ⁸²

А чи потрібні нам обіти
Якихось кочових племен,
Що досі никають по світу
І гомонять про наш Едем;
Шануються Єрусалимом,
Що наші праотці звели,
Та вигаданим "божим сином",
Поза яким у світ пішли,
Як безпритульні злидарі
Без спадку власної землі? ⁸³

Оце доконче ми пізнали,
Що іудеї утяли:
Усім Христа подарували,
Однак собі не узяли.
Великодушна їм подяка:
Для нас Розп'яття, а собі
Давида зірку на відзнаку
За непогрішність у божбі.
Адже усі ікони славні
Прокляв Єгова у прадавні. ⁸⁴

Еге... спасибі вам, юдеї,
За брезклий вам Новий Завіт,
За ваші чорнії киреї,
Що заступили сонця світ.
Візьміть свого Христа до себе
Та й возвеличуйте його,
А нам чужих богів не треба,
Ми Бога маємо свого!
І богообраність народу
Нам притаманна ще від Роду! ⁸⁵