Дан  Берест  
російською

"Т А Ї Н С Т В О    Б І Б Л І Ї"

НА  ТЛІ  ТИСЯЧОЛІТЬ   |   РОЗВІНЧАНЕ  ПРОРОЦТВО

    "Таїнство біблії" вперше за дво-тисячолітню історію християнства викриває сутність біблійного "пророцтва" Іоана Богослова, яке в завуальованому вигляді викладене в "Об'явах Іоана" (жидівське "Армагеддон" чи "Апокаліпсис" від грецького – "одкровення"), як оповіщення широкого загалу іудеїв про хибність християнської релігії. Таїна цього "пророцтва", що залишалась нерозгадана майже дві тисячі років, розглянута в розділі "Розвінчане пророцтво", якому передує огляд головних засад біблії – "На тлі тисячоліть".




Н А     Т Л І     Т И С Я Ч О Л І Т Ь

Якщо людство існувало на Землі до іудейського "сутворіння
світу", то іудейський бог – не той Бог, що створив увесь світ.

    Напевне кожен чув біблійну оповідку про те, як іудейський бог Ягве (Єгова) "сутворив світ" за сім днів і "насадив рай в Едемі". Проте не всім відомо, що на час іудейського "сутворіння світу" наші прапрадіди, давньоукраїнці, непогано почували себе по всій Європі та південній Азії, Єгипті та на островах Середземного моря, а на теренах України знаходилась держава Ората (Оратана, Оріана, російськомовне "Аратта"). За дослідженнями вчених саме Наддніпрянщина вважається прабатьківщиною всіх індоєвропейських народів, а усесвітньо відомий Єрусалим – Є РУСАСАЛЕМ наших прадідів українців-русів, як засвідчено в праці американського вченого Дж. Вільсона ("Культура стародавнього Єгипту"), а саме: "за 500 років перед вторгненням жидів до Ханаану (тобто до Ханаанської Палестини), руси збудували велике селище Русасалем, дослівно Русів постій". Щодо "іудейського раю" (Едему) – це розбудована вихідцями з древньої Антії-Русі-України держава Шумер в Месопотамії, звідки творці біблії поцупили релігійні засади створення світу, і де за їх убогою уявою відбулось власне "сутворіння світу" у 5509 році до нашої доби, – ця дата офіційно затверджена на VІ Вселенському Соборі в Костянтинополі у 681р. (тобто відлік починається з 1 дня 5508 року; це число "5508" запроваджено для обрахунку християнського літочислення).

    Незважаючи на здоровий глузд і наукові свідчення про існування на землі рослинного і тваринного світу десятки мільйонів років, християнські проповідники продовжують запевняти людство, буцімто земля існує всього п’ять тисяч років, і стоять на цьому з тією ж непохитною упертістю, як за часів Миколи Коперніка (1473-1543), коли християнська церква запевняла, що земля має форму коржа, і на доказ цього твердження звинуватила Джордано Бруно в єресі і спалила його живцем на інквізиторському вогнищі посеред Риму в 1600 році за переконання, що земля кругла і обертається навколо сонця. Тепер це зрозуміло кожному школярику, як зрозуміло і те, що час біблійного "сутворіння світу" залишається одним з наріжних каменів християнської релігії, без якого християнство не втримається на землі. Настав час усвідомити, що ця "безневинна" на вигляд релігія насправді вкрай жорстока й оманлива, бо
християнська релігія заснована на іудейській омані, сповідує іудейську оману і спонукає людей закривати очі на правду.

    На сьогодні в прадавньому придніпровському святилищі Шу-нун (Кам’яна Могила) вже знайдені свідчення найстародавнішої в світі української релігії, датовані ХІІ тисячоліттям до н.д.. "Найстародавнішою з розшифрованих і прочитаних дат Кам’яної Могили є 11582 рік до н.д. (НЦдив. скорочення с.236). В цьому святилищі віднайдені і вже оприлюдненні письмові докази першої в світі міждержавної письмової угоди древньоукраїнців з шумерами у 6200 р. до н.д., що знаменує початок всесвітньої цивілізації задовго до іудейського зубожілого "сутворіння світу" і до появи перших кочових племен семітів (пращурів жидів*) на терені Шумерської держави. На сьогодні вже доведено багатьма вченими світу, що саме з шумерських клинописів жиди-іудаїсти списали давньоукраїнські релігійні засади створення світу до свого Вітхого завіту. А шумерське місто Ур, звідки юдеї почалапали у чужу (ханаанську) Палестину ( 11/31), було розбудоване у 5662-5622 роках до н.д., тобто за півтора століття до біблійного "сутворіння світу". До речі й Палестину обітували наші предки давньоукраїнці, яких іудеї звали "ханаани". Щодо держави Шумер, то: "Вже тоді шумери створили для своїх дітей школи, – пише Л. Силенко ("Мага Віра") і додає: – Учні вивчали (уміймо відчути, що ці школи були п’ять тисяч років тому!) математику, географію, астрономію, зоологію, мінералогію, граматику".

{* Згадані назви іудейського народу (російськомовне - євреї чи українське - жиди) стосуються часів минулої доби та першого тисячоліття н.д. і не мають відношення до сучасних представників жидівської нації (прим. автора)}.

    На жаль, більшість християн (зокрема й українці), напучені оповідками християнських проповідників, ніколи не читали біблію, де з перших сторінок вбачається, що іудейська релігія (іудаїзм і спадкоємне християнство) не має під собою власного історичного підгрунтя. Воно й зрозуміло, бо пращури юдеїв – семіти – вигулькнули у всесвітній історії як невеличке плем’я неписьменних кочових скотарів, звідки ж їм було знати, що перед них відбулось на Землі. Отут і зароджується передчуття істини: – якщо людство існувало на Землі до іудейського "сутворіння світу", то іудейський бог – не той Бог, що створив увесь світ.

    Безумовно, простому громадянину нелегко розібратись в релігійних хитрощах християнства, але напевне кожен вбачає непорозуміння в тому, що за біблією іудеї буцімто були похрещені в Йордані разом з Ісусом Христом (згідно євангеліїв: Матвія (3 розділ), Марка (1), Іоана (1), Луки (3)), це сказано однозначно: "хрестився весь народ (іудейський) і Ісус" (Лука 3/21), а насправді іудеї (жиди, євреї) ніколи не хрестилися, бо нехрещені й досі, і ходять молитися Ягве-Єгові у синагогу – а не в християнські церкви. Впадає в око непорозуміння і в тому, що український народ примушений вклонятися іудейському богу – а не власному, українському. А справа в тім, що ошукані християни потрапили в пастку, яку налаштували рабини іудейської релігії, вірники біблійного язичницького бога Ягве-Єгови, за його наказами з Вітхого завіту: "Слухай, Ізраелю: Господь, Бог наш – один!" (5М 6/4). "Хай не буде тобі інших богів при Мені" (5М 5/7). "І ти винищиш всі ті народи, що Господь, Бог твій, дає тобі, – не змилосердиться око твоє над ними, і не будеш служити їхнім богам, бо то пастка для тебе" (5М 7/16) [витяги з біблії: 5 книга Мойсеядив. скорочення, 5-7 розділи (вказані речення)].

    Ці витяги з біблії свідчать про те, що служіння чужим богам – це пастка, але пастка не тільки для жидів-іудаїстів, але й для всіх народів світу, що сповідують чужинську релігію. Саме таку пастку під назвою "християнство" створили жерці іудаїзму і подарували людству в Новому завіті. Збагнути призначення християнства зовсім просто, лиш варто замислитись: навіщо жиди створили християнську релігію – а самі її не визнають?!!

    Невизнання релігії самими засновниками – неспростовний доказ хибності християнської релігії. Власне християнство своїм сповіданням покори та непротивлення злу сприяє його розповсюдженню, що й призвело до занепаду України-Русі і тисячолітнього знедолення українців. Саме цим і пояснюється потужна хвиля християнської агітації, що хлинула на Україну з перших років Незалежності, щоби український народ не вирвався з лабетів знедолення, не прилучився до високодуховної та життєдайної релігії своїх прадідів – святої української релігії, що відкриє шлях до духовного відродження українців з усвідомленням свого чільного місця під сонцем і свого незбагненно древнього та героїчного минулого, як нащадків Царства Антів (дохристиянська назва України-Русі). Саме християнство започаткувало плюндрування історії України і української релігії, служителі якої (волхви) сповідували СПАСІННЯ ЛЮДСТВА ще за часів Орати ("Аратты") – наддніпрянської першодержави світу, коли прадавні українські святилища-кургани височіли по всій Європі. {"Протягом ІV-ІІІ тис. до н.д. зазначена система культових святилищ-обсерваторій розповсюдилась від українських Буртів і Козаровичів – найбільш досліджених святилищ-обсерваторій під Чигирином і Києвом – до англійського Стоунгенджу, а на початку ІІ тис. до н.д. – зауральського Аркаїма (під Челябінськом). Ця міжнародна календарно-обрядова служба... стала кістяком індоєвропейської релігії. Її традиції добре простежуються в капищах і Скандинавії, і Прусії, і України... Утвердження християнства знищило їх. На Київщині залишки тієї прадавньої служби було зруйновано за наказом Володимира – разом зі святилищем Перуна та інших Богів. Тоді ж урвалась і започаткована в Ораті писемність" (КУдив. скорочення с.111)}.

    Українці, як і всі християни світу, з великим сумом мають усвідомити, що відійшовши від святинь рідної релігії, вони прилучились не до якоїсь високо-духовної релігії Ісуса Христа, а до самої звичайнісінької язичницької віри жидів у свою обраність. Адже жиди у свого бога є "вибраним народом зо всіх народів, що на поверхні землі" (5М 7/6). Звідси зазіхання ідеологів іудейської релігії панувати над усіма народами і врешті успадкувати увесь світ, що призвело до їх об’єднання в 1897 році на засадах войовничого шовінізму у "Всесвітню сіоністську організацію", за що й спіткали протидію людства під назвою антисемітизм. Саме за так звану "обраність" та зазіхання на право панувати над усіма народами світу співається хвалебне Ягве-Єгові у вітхозавітному Псалтирі, який запопадливо припасовано до Нового завіту, хоча всі псалми написані задовго до написання Нового завіту, коли за християнство, тим пак за Ісуса Христа, не те що мови не було, а навіть не було й гадки.

    Стосовно головного біблійного бога Ягве (Єгови) існує загальновідоме пояснення: "Іудеї настільки боялися свого бога Ягве, що іменували вголос лише "Адонай" – "господь мій". Коли в древньо-єврейський консонантний текст біблії були введені голосні літери (у V - Х ст. н.д.), ім’я цього бога почало звучати в традиційній вимові Єгова" (АД с.17). На жаль, це примітивне пояснення стало популярним завдяки своїй толерантності. В дійсності термін "Єгова" означає "військо юдейського бога", тобто "Ізраель", дослівно "Civ'ot Jehova" (2М, 12/37-41).

    Не зайве нагадати, що біблія (від грецького ВІВLІА – книги) – це збірка різних за часом написання казок і міфів (500 р. до н.д. – 500 р. н.д.), які християни визнають священними, а жиди-іудаїсти, що писали ці книги, визнають священним лише Вітхий завіт, а все інше (євангелії, дослівно "винагорода за благу вість", та послання апостолів) на їх думку писане не від бога, тобто побрехеньки "сина людського". Тож біблію треба розглядати не як "святе письмо", а як звичайну книгу, написану звичайними людьми – жидами-рабинами, до того ж написану з певною метою: вважатися першим народом на землі з вигаданим родоводом від вигаданого "першоюдея Адама", нібито створеного Ягве-Єговою на шостий день вигаданого іудейського "сутворіння світу".

    {"Старий завіт вміщує велику кількість древніх казок і міфів. Сюди треба віднести і перші 11 книг Буття, і міфи за родоначальників жидівського народу – "патріархів" Аврама, Ісака, Якова і його 12 синів, і міф про "законодавця" Мойсея, перебування жидів в Єгипті, в пустелі Синайській, і міф про вторгнення жидів в Палестину... і багато іншого" (ССдив. скорочення с.316). До речі, жидівська релігія (як іудаїзм, так і християнство) грунтується не на єдинобожжі, бо жиди вклонялись багатьом богам, наприклад – Ягве і Елохім, а міфи Ягвістів та Елохістів, породили протиріччя біблії (там же с.318). До того ж існують древні свідчення про безліч родових божеств, яким жиди вклонялися, і навіть "патріархи" жидів Аврам, Ісак та Яків вклонялись стихійним силам природи, обожнювали різні "священні" предмети. За обожнення Місяця свідчать древні свята жидів і молитви, що наявні у віруючих жидів дотепер (там же с.194). Згідно іудейської книги Буття, Світ для юдеїв створив не один бог, а боги; натомість суд над іудеями вершить Елоха, війну веде Саваоф, карає юдеїв за гріхи Шаддай, а милує юдеїв Ягве (там же с.340). Боротьба за централізацію культу Ягве-Єгови з визнанням його єдиним богом продовжувалась довго (там же с.194)}.

    Наголосимо ще раз, що християнська релігія теж язичницька, бо має усі ат-рибути язичництва: багатобожжя (Бог-батько та Бог-син), віра в духа (Святих дух божий) та жертвоприношення (при обрізанні Ісуса були принесені в жертву «по реченому в законі Господньому, пару горлиць» (Єв. Лука 2/24).

    {"Нині відомо, хто був справжнім автором перших біблійних книг. Це рабин Езекіел, який взяв у шумерів основні богознавчі концепції, законодавчі основи, оповідання про сотворіння світу, світовий потоп. Він також скомпонував "Божі заповіді Мойсея", які запозичив із шумерських законів... Другим творцем, продовжувачем справи Езекіела, став Ездра з касти рабинів-садукеїв (жерців). Він збудував храм Єгови в Єрусалимі (на руїнах храму Соломона), де в 444р. до н.д. зачитав свої писання, назвавши їх Мойсеєвими. Отже, – як пише Лев Силенко ("Мага Віра"), – жидівські сини Езекіел та Ездра зуміли поставити свій народ у центрі світу"}.

    Безперечно, віра жидів у свою обраність – це їх власна справа. Але навіщо українцям жидівська віра і релігія, яка не принесла українському народу нічого крім знедолення? Адже християнський бог в дійсності є жидівським богом, і піклується він звісно за кого – за жидів! Тож нам, українцям, більш доречно вірити у власного Бога, якого навіть не всі знають, настільки щільно заступає Його християнська релігія. Вона прибрала собі не тільки всі свята нашої рідної української релігії, але й назву – Православ'я, що означає "Право славити". Це поняття, як і триєдність бога, запозичене з древнього світогляду українців про поділ навколишнього світу на три складові, узгоджені у Праві – законі створення всесвіту, Яві – реальному, сущому світі, і Наві – потойбічному світі. З дохристиянського Православ'я запозичене й поняття про Небесний Рай (Вирій, Ірій, Ір), де й досі перебувають душі наших славних прадідів – Антів, чиє ім'я вшановане людством у назві епохи "Античний Світ".

    Виникає закономірне питання: заради чого християнські ідеологи нищили наше рідне дохристиянське Православ'я? Навіщо пускали на загладу незбагненно древню історію українського народу, натомість насаджали нову, врізану історію Києвської Русі словами християнських літописців "Повісті минулих літ": "У рік 852, коли почав Михайло цесарювати, стала називатися – Руська Земля... Тим-то і звідси почнемо, і числа положимо... Од першого року цесарювання Михайла сього...", начебто українці-руси і мають початок історії свого народу саме звідси – від першого року царювання візантійського імператора Михайла?

    На всі запитання та непорозуміння щодо історії України дає відповідь християнство, що виокремилось з іудаїзму як віднога, аби пропагувати вітхозавітні засади біблії і нищити все невідповідне іудейській релігії. Згідно цього, українці мусять знати лише ті історичні події, які славлять іудейську релігію, а все інше має бути вилучене, замовчане, знищене. Воно й зрозуміло, бо якщо український народ дізнається, що Україна за часів дохристиянського Православ'я була славетною і могутньою державою, перед якою візантійська імперія схиляла голову і платила данину за оренду земель під свої городи-колонії в північному Надчорномор'ї (по узбережжю України-Русі), а після насильницького запровадження християнства увесь український народ зазнав знедолення й рабство, то постане закономірне питання: навіщо Україні чужинська релігія Ісуса Христа?! Відтак християнство й замовчує історичні відомості за Україну-Русь, нібито їх немає зовсім, а попи та диякони, єпископи та митрополити, як служки іудаїзму, вподовж тисячоліття (Х – ХХ вв.) торують шлях іудейській релігії та втоптують в землю українську історію, релігію, культуру за погрозою іудейського бога Ягве-Єгови з Вітхого завіту: "Повигублюю їх, відірву від людей їхню пам'ять" ( 32/26).

    Отож аби не бути "вигубленим" народом, мусимо пам'ятати, що Ягве-Єгова не той бог, що створив увесь світ. Бог-Творець Всесвіту і всіх народів єдиний, Його ім'я – Род. А нам, українцям, Він благословив одного з улюблених своїх синів – русого блакитноокого 28-річного Дажбога. Відтак ми онуки Дажбожі, як неодноразово зазначено в "Слові о полку Ігореві", і саме образ Дажбога перенесли в своїй уяві одурені українці на підстаркуватого 46-літнього Ісуса Христа (вік за євангеліями див. далі). Проте не забудьмо, що у свого Бога українці визнаються дітьми–онуками, а у жидівського бога – рабами!

    Немає сумніву, що кожен розуміє різницю між поняттями "діти божі" і "раби божі", – що й зумовлює різний рівень свідомості вільної людини і раба. Отут і варто розібратись: навіщо рабини іудейської релігії створили і "подарували" людству нову християнську релігію – а самі її не прийняли?!!


Р О З В І Н Ч А Н Е   П Р О Р О Ц Т В О

    Загальновідома думка про християнство, як безневинну нову релігію погнобленого римлянами жидівського народу, грунтується на припущені, що в рабському знедолені іудеї винайшли собі на втіху новозавітні засади покори та непротивлення злу. Але це припущення спростовується наступним перебігом подій, а саме: прилучення до віри в Ісуса Христа іновірців та відсторонення від Ісуса Христа самих іудеїв, які визнають лише вітхозавітні (семітські) засади іудаїзму. Отже маємо підстави до висновку, що християнство задумане і створене жидами не для власного користування, а як знаряддя іудаїзму для досягнення вітхозавітної мети.

    Знаменно, що християнство визнає Вітхий завіт, де викладена мета іудаїзму: всесвітнє панування іудеїв, і Новий завіт, де викладені засоби досягнення тієї мети. Відтак юдеї визнають мету, а засоби – упровадили поміж народами всього світу.

    Християни всього світу ще мають усвідомити, що потрапили в пастку, яку налаштували рабини іудейської релігії, вірники свого язичницького бога Ягве-Єгови, за його наказами з Вітхого завіту: "Слухай, Ізраелю: Господь, Бог наш – один (Ягве-Єгова)!" (5М 6/4). "Хай не буде тобі інших богів (і Ісуса Христа) при Мені" (5М 5/7). "І ти винищиш всі ті народи, що Господь, Бог твій, дає тобі, – не змилосердиться око твоє над ними, і не будеш служити їхнім богам (і Ісусу Христу), бо то пастка для тебе" (5М 7/16) [витяги з біблії: 5 книга Мойсеядив. скорочення, 5-7 розділи і вказані речення з поясненням прописом].

    Ці витяги з біблії красномовно свідчать про те, що служіння чужим богам – це пастка, але пастка не тільки для жидів-іудаїстів, а й для всіх народів світу, що сповідують чужинську релігію, зокрема християнство. Розглянемо наступні витяги з біблії, які засвідчують це, хоча й без того збагнути призначення християнства зовсім просто, якщо замислитись: навіщо жиди створили християнську релігію, а самі її не визнали?!

    Як наголошувалось, невизнання християнської релігії самими засновниками – неспростовний доказ хибності християнства. Крім того, про це оголошено в Новому завіті, хоча й здається неймовірним. Але саме вірник Ісуса Христа, Іоан Богослов в своїх "Об'явах" інформує братів по вірі про те, що християнство насправді є хибною і несамостійною релігією, а лиш прислуговує іудаїзму, як тимчасовий засіб розповсюдження вітхозавітних засад.

    Доречно внести роз'яснення, що автори Нового завіту ніколи не бачили Ісуса Христа, тим паче – якихось його діянь, бо жили набагато пізніше тих подій, про які писали, але правомірно називають себе його учнями, бо виконували єдину місію – творили Новий завіт у повній відповідності до Вітхого завіту. "Вчені давно встановили, що не Старий завіт провіщає події Нового, а навпаки: Новий завіт упорядковувався як виконання Старого. Автори новозавітних книг... вишукували тексти Старого завіту... і по ним створювали легенди про Ісуса" (ССдив. скорочення с.323). Крім того не забуваймо, що затвердження Нового завіту як канонізованого доповнення до Вітхого завіту відбулось аж... через півтори тисячі років: "Католицька церква прийняла таке рішення у 1546 році на Тридентському соборі, а грецька й Руська православна затвердила його у 1679 році в Єрусалимі" (ВЕ с.9). Іншими словами, лише ХVІ столітті людство почало усвідомлювати – що таке християнство, однак остаточно не усвідомило й досі.
    Реальне усвідомлення християнства можливе лише тоді, коли буде розвіяна ідеологічна омана, якою християнська релігія дбайливо огорнула першоджерело свого походження. Для утаємнення витоків християнства були спрямовані зусилля незліченної армади церковнослужителів на чолі з видатними ідеологами християнства, що удостоєні звання "святих". Їх зусиллями було замінено ім'я стародавнього юдейського бога Ягве на більш благозвучне Єгова, та й сама назва юдейської біблії "Вітхий завіт" перекручена на більш принагідне для сприйняття – "Старий завіт". Але новітня назва юдейської біблії не несе ніякого ідеологічного змісту, крім ознаки давності, в той час як назва "Вітхий завіт" надає можливість доступитися до древніх ідеологічних витоків юдейської релігії.
    Назва "Вітхого завіту", а точніше "Завіту Вітхого", походить від стародавнього імені юдейського бога – "Вітхий"; це одне з наймень Ягве-Єгови, що означає дослівно: "Вітхий (слабкий) вдень, але сильний вночі". Тобто наймення "Вітхий" означує могутнього Демона Ночі – чоловіче уособлення Чорної сили. Жіноче уособлення Чорної сили означене іменем Мара, лукаво трансформоване в милозвучне ім'я Марія. Об'єднана потуга цих сил породили нове божества, звеличене християнською релігію і оспіване в Новому завіті під іменем Ісус Христос.
    Відтак розглянемо останню книгу Нового завіту, власне "Пророцтво Іоана" – загальновідомий твір видатного ідеолога християнства Йоханаана Златоуста (347-407), візантійського патріарха 398-404 років.

А П О К А Л І П С И С
    Близько двох тисячоліть лишалося нерозгаданим так зване "пророцтво Іоана", викладене у Новому завіті в "Об'явах Іоана" ("Апокаліпсис" чи юдейське "Армагеддон"). Таїна цього "пророцтва" зумовлена тим, що впродовж двох тисяч років мільярди людей не припускали можливості такого гучноголосого плюндрування християнства самими апостолами. Але якщо уважно прочитати "Об'яви Іоана", 1–22 розділи, звідки й наведені витяги тексту, то постає вочевидь, що ця книга є не що інше, як повідомлення іудеям про неприйняття християнства як релігії. Це повідомляється жерцям 7-ми церков-діаспор, а кожне повідомлення супроводжується обов'язковим наголосом на підтекст: "Хто має вухо, нехай чує, що Дух говорить церквам". Зрозуміло, що задля того, аби збити з пантелику іновірців та новонавернених християн, Іоан Богослов пише багато несуттєвого, отож звернемо особливу увагу на абзаци й речення з наголосом на підтекст. А саме:
    до Ефеської – "Отож, пам'ятай, з якої висоти ти спадав, і покайся, і твори попередні діла (2/5); Переможцеві дам їсти від дерева життя" (2/7);
    до Смірнської – "переможець не зазнає шкоди від другої смерті" (2/11);
    до Пергамської – "переможцеві дам їсти сокровенну манну і дам йому білий камінь, а на камені написане нове ім'я, котрого ніхто не знає, крім того, хто одержує його" (2/17);
    до Фіятирської – "Тільки те, що маєте, тримайте міцно, аж поки прийду. А хто перемагає і виконує Мою волю до кінця, тому дам владу над язичниками, і буде пасти їх залізним жезлом; і як посуд глиняний вони покрушаться" (2/25-27);
    до Сардійської – "Переможець зодягнеться в білу одежу, і не викреслю імені його з книги життя" (3/5) [поки що церковники зодягнені в чорну одежу];
    до Філадельфійської – "Ось прийду скоро: тримай, що маєш... Переможця зроблю стовпом у храмі Бога Мого, і він уже не вийде звідти; і напишу на ньому ім'я Бога Мого і ім'я міста Бога Мого – Новий Єрусалим, що сходить з неба від Бога Мого; і ім'я Моє нове" (3/11-12) [пояснення за "нове ім'я" див. далі];
    до Лаодикійської – "Переможцеві дозволю сісти зі Мною на престолі Моїм, як і Я переміг і сів з Отцем Моїм на престолі Його" (3/21). Мається на увазі не Ісус Христос, а "Дух" божий! Бо саме він звертається до церков. І в розділах 1-3 викладено не все, що "Дух говорить церквам", бо він "говоритиме" й далі до самого кінця "Об'яв Іоана".

    Книга "Об'яви Іоана" ввібрала в себе зміст попередніх книг біблії. Це підтверджується алегоричним повідомленням про те, як Іоан "з'їв книгу Ангела", тобто біблію, перетравив її гіркоту (зрозумів увесь гіркий зміст) і вирік нове пророкування (10/9-11). Важливість нового змісту, який закладено в "Об'яви Іоана", супроводжується осторогою в кінці книги: "Якщо хтось додасть щось до цього, то кладе на того Бог покарання, про які написано в книзі цій. Якщо ж хто відійме щось від слів книги пророцтва цього, в того відійме Бог участь у книзі життя і в святому місті, і в тому, що написано в книзі цій" (22/18-19).

    Жодна з книг Нового завіту не вміщує попередження "не додати і не відняти", оскільки там усілякі відсебеньки Сина Людського, до яких дозволяється як "додавати", так і "віднімати", тобто редагувати текст. Але саме книга "Об'яв Іоана" повинна залишитися без змін на віки, бо має зовсім інше призначення – не дурити язичників-іновірців та новонавернених християн, а донести до своїх, до жидів, підтекст цієї книги у неушкодженому вигляді. Адже Іоан добре розумів, що при переписах біблії та перекладах на інші мови, рабини потроху прибріхують щось від себе, отже кожне наступне видання біблії все далі віддаляється від змісту першоджерела, як те й притаманне кожній побрехеньці (біблії без посилання на Синодальне видання краще взагалі не читати, як вишукану брехню). Отож аби присікти відсебеньки Сина Людського, який за своєї нерозсудливості може "передати куті меду" і ненавмисне перекрутити увесь зміст цієї книги, Іоан і вносить пересторогу, наведену вище. Таким чином і досягається мета, аби той "Хто має вухо, почув, що Дух говорить церквам". Бо це повідомлення йде безпосередньо від самого жидівського бога-духа Ягве-Єгови, і саме від того бога-духа, який тримає іудейську "книгу життя", де записані "144 тисячі від усіх племен Ізраеля" (7/4). Наводиться і виклад усіх тих племен (7/5-8), що йдуть з глибин юдейської релігії ( 6(14-25) та в інших книгах); тобто це виключно родовиті жиди-іудаїсти, а не християни, на голови яких Іоан і ллє помиї гніву божого, а заразом і на всі невинні тварі земні, які разом з людьми потерпають від тих кар, що насилає на всю землю спраглий до крові та ненаситний на вбивства юдейський язичницький бог Ягве-Єгова у 8-9 розділах.

    Хто має сумнів у тому, що після тих кар аніхто, крім жидів, не залишиться на землі, нехай перегорне кілька сторінок і поцікавиться, що ж буде після того "кінця світу" і хто увійде у так зване "Царство Господнє", яке зображується як спущений з неба Новий Єрусалим (21/2), на брамах якого "написані імена дванадцяти колін (племен) синів Ізраелевих" (21/12). Отут і вбачаємо, що християнам нема на що сподіватись, бо ввійдуть в те місто "тільки ті, котрі записані в книзі життя у Агнця" (21/27). Саме у того "Агнця, заколеного від створіння світу" (13/8), коли за Ісуса Христа не було й спомину!!!

    Щодо Агнця, який має право знімати печатки на так званій книзі життя і який "стоїть наче заколений, що має сім рогів і сім очей" (5/6), – то це НЕ Ісус Христос, як тлумачать церковники своїм прочанам, – це Агнець, заколений на пожертву ще за часів Мойсея ( 29/10 – і далі), це пастор 144 тисяч пропечатаних сіоністів (14/1), тобто це алегоричне уособлення служителів Іудаїзму, зокрема рабинів, з їх культовим обрядом пожертв біля семи жертовників (4М 23/1).

    Щодо Змія-Дракона Червоного, який згадується у "пророцтві", то спершу про Змія взагалі. Змій-Дракон в широкому розумінні – це персоніфікація духовності, що вбачається в багатьох релігіях світу. В Іудаїзмі він також має давній релігійний підтекст, починаючи з "палиці-змія" Мойсея, як свідоцтва бога (2М 4/2-5), і того давнього жидівського оберегу – Мідяного Змія, який повертає їм життя: "І зробив Мойсей мідяного змія, і виставив його на жердині. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяного змія – і жив!" (4М 21/9). Тобто Змій взагалі не страшний, навпаки, він вбирає в себе традиційне уявлення жидів про причетність до Ягве-Єгови, як одне з його найдавніших свідоцтв. Отож згадка Іоана про велетенського червоного Змія-Дракона є не що інше, як персоніфікація іудейської релігії. Та й сам Іоан при "хрещені" жидів в Йордані каже фарисеям та садукеям: "Роде зміїний, хто навчив вас..." (Єв. Матвія 3/7) {садукеї та фарисеї – відповідно вища і нижча касти рабинів іудаїзму, творців біблії}.

    Що ж до червоного кольору змія, то це його помастили кров'ю згідно язичницького обряду іудейського бога Ягве-Єгови, кровожерливість якого вбачаємо з перших сторінок біблії: "А тільки я буду жадати вашу кров... Я буду жадати душу людську" (1М 9/5). До речі, біблія – неперевершена в цьому розумінні збірка книг, стосовно згадки про кров, яку Ягве-Єгова сприймає як найголовніший атрибут релігії. Саме кров'ю жиди мастять свої жертовники (2М 29/12), і мало не вмиваються нею, коли кроплять одне одного (2М 29/20-21) та мастять одвірки на спомин про Пасху в Єгипті (2М 12/21-27), яку перебрехав Ісус Христос в Новому завіті (Єв. Луки 22/19-20), аби християни тисячоліттями не знали, що Пасха – це язичницький жидівський обряд на крові у подяку за те, що Ягве-Єгова повбивав усіх первородних дітей єгиптян (2М 12/29), після чого фараон і потурив жидів з Єгипту. До речі, з Єгипту, а точніше з книги Мойсея "Вихід" і повелося число 10, як число божих кар, насланих на Єгипет, що у "Об'явах Іоана" утілено в 10 рогів Змія-Дракона і Звіра. Адже ще Мойсеєм були зазначені роги як знаряддя кари іудаїзму: "а роги його (Ягве-Єгови) – роги буйвола, – ними буде колоти всі народи разом, аж до кінців землі" (5М 33/17).

    Щодо Пасхи, то всім одуреним християнам варто пригадати, що сам Ісус Христос святкував Пасху і це описано в Новому завіті: "У перший день Опрісноків учні підійшли до Ісуса і запитали: "Де накажеш нам приготувати тобі пасху?" Він відповів "Підіть у місто до такого-то і скажіть йому:... в тебе справлю пасху з учнями моїми". Учні зробили, як Ісус звелів їм, і приготували пасху" (Матвій 26/17-19). Отож немає потреби пояснювати, що Пасха не має ніякого відношення до так званого "воскресіння" Ісуса Христа, адже він аніяк не міг святкувати власне "воскресіння". А все, що верзуть християнські проповідники про "пасхальне воскресіння" – це хитра вигадка для того, щоби люди не знали, що таке Пасха насправді.

    Між іншим, Пасха – єдине свято, що мали християни у першому тисячолітті, допоки не прибрали до рук усі свята нашої української релігії, котрі тепер християнська церква безсоромно видає як свої власні, починаючи з Різдва – символічного народження нового Сонця (25/12 зимовий сонцеворот), що святкувалося на Україні за тисячі і тисячі років до байки про християнського лже-спасителя, 46-літнього Ісуса Христа. Його вік вбачаємо в Єв. Іоана: "сказали Йому іудеї: Тобі немає ще й п'ятидесяти років" (8/57), – отже Ісусу Христу було більше сорока років! (інакше вираз "немає ще й 50-ти" – неправомірний), і далі: "Ісус відповів їм: зруйнуйте храм сей (храм тіла Мого, тобто вбийте Мене), і Я за три дні поставлю його (тобто воскресну). На це сказали іудеї: цей храм будувався сорок шість років, а Ти за три дні поставиш його? Але Він говорив про храм Тіла Свого" (2/19-21). А щодо Різдва, то скрізь по світі відомо: "Вибір на 25 грудня був зроблений за часів візантійського імператора Костянтина у IV ст. і був пов'язаний з древнім обрядом вшанування сонця. Що наше різдво походить від культу сонця, це факт незаперечний" (АД с.64).

    Доречно нагадати, що в Новому завіті неодноразова вказівка на те, що Ісус Христос є Син Людський, теж має давнє релігійне підгрунтя: "Бог – не чоловік, щоб неправду казати, і Він не син людський, щоб Йому жалкувати. Чи ж бо Він був казав – і не зробить, чи ж Він говорив – та й не виконає?" ( 23/19). Тут чітко і однозначно вказано, що "Син Людський" може пообіцяти – і не виконати! Саме цим і керувалися юдеї, коли писали Новий завіт від імені "Сина Людського"!

    Відверта брехня про родовід Ісуса Христа вбачається при порівнянні Єв. Матвія 1/1-17 і Єв. Луки 3/23-38; та й сам вираз "Ісус Христос" – хибний і неприйнятний у жидів. Пояснення можна знайти у працях багатьох дослідників, зокрема А.Доніні пояснює зміст древньо-юдейських слів івриту: Ісус – це скорочена форма Єгошуа, що означає по-жидівськи "Ягве є спасіння" (АД с.45); а Христос – це дія помазання від дієслова "хрио" (грецька транскрипція Khristos від "khrio" - мастити). Отож, де йдеться у "Об'явах Іоана" за "господа і христа його" (20/6), треба читати "господа і помазання його", а "свідчення Ісусове" (19/10) – це свідчення не Ісуса Христа, а "Ягве є спасіння". Це й має на увазі Іоан, коли пише: "Богу поклонись (Ягве-Єгові)! Бо свідчення Ісусове ("тобто: Ягве є спасіння") – це дух пророцтва" (19/10). Адже в інших розділах біблії, де потрібно дурити віруючих, жиди не стидаються називати повне ім'я "Ісус Христос", та ще й "син божий". Але в "Об'явах Іоана" посилання на "Ісуса Христа" наводяться лише на початку і... аж геть в останньому реченні книги, як заставка, аби дурити голови віруючим, оскільки в самих "Об'явах" ніякого Ісуса Христа немає зовсім, як непричетного до спасіння від покарань вітхозавітного іудейського бога Ягве-Єгови!

    Отже треба пам'ятати, що кожна істота в оповідці Іоана має своє власне і однозначне ім'я, відповідне своєму образу в іудейській релігії. Іншими словами, все те, що незрозуміле для вихристів-християн, а для жидів – давно відоме релігійне підгрунтя, на якому нове пророцтво Іоана цілком зрозуміле.

    Відтак повернемося до Іоана, який здійснює нове пророцтво, як ми вже знаємо, у спосіб з'їдання книги, після чого "в вустах його вона стає солодка, як мед" (10/10), і у перетравленому вигляді виходить як підсумок всього того, що Новий завіт мався заподіяти. На цьому й наголошує ангел, звертаючись до Іоана: "Тобі належить знову
(заново) пророкувати про народи, племена, язики і про царів багатьох"(10/11).

    Це НОВЕ пророкування викладене Іоаном в алегоричній формі і розділене на три етапи:

    1 етап – започаткування християнства з іудаїзму, що у подобі Змія-дракона потрапив на землю і полює на вагітну жінку, сина якої буде забрано на небо. Це алегоричний виклад того, як іудаїзм намагався подолати древню українську релігію Бога-Сонця і віднайдення способу подолання: утворення ідола нової християнської релігії – "дитя чоловічої статі" від жінки, яка "одягнена в сонце (сонце – символ української релігії, звідки жиди поцупили релігійні засади до своєї біблії), а на голові її вінець з 12 зірок" (12/1), – тобто додаються 12 майбутніх апостолів, які і розправляться з нею в 17 розділі: "спалять її у вогні" (17/16), – тобто знищать усі свідчення української релігії. Адже її так і не вполював "древній змій, названий дияволом і сатаною" (12/9). Тобто Змій – це не диявол і сатана, це його так назвали з певною метою, бо Древній Змій – це алегоричний образ самої іудейської релігії, іудаїзму, що не визнає християнство, і це підтверджується намірами Змія: "І змій розлютувався на жінку (древню українську релігію) і пішов, щоб вступити в бій з іншими від насіння її (новонаверненими християнами
), що вони бережуть заповіді Божі Ягве-Єгови і мають свідчення Ісуса Христа" (12/17). Зверніть увагу: це не "свідчення Ісусове" як попередньо, а саме Ісуса Христа (тобто йдеться за християн); до того ж "бережуть" заповіді – не означає "виконують" їх! – бо християни "бережуть" десять вітхозавітних заповідей, а виконують лише шість (див.далі). А ще звернемо увагу на вигляд цього Древнього Змія, що полював на жінку, – він "з сімома головами і десятьма рогами, і на головах його сім вінців" (12/3).

    2 етап – формування і становлення християнської релігії як "звіра з сімома головами і десятьма рогами, що виходив з моря; на рогах його було десять вінців" (13/1). Як бачимо, сутність Змія-Дракона і Звіра однакова – як похідні одної релігії; бо голови (жертовники, вони ж церкви) і роги (кари) притаманні обом в однаковій кількості, лише вінці (святість самої суті релігії) переносяться з голів на роги, як на знаряддя покарання людей, чим і є насправді християнська релігія. Її спадкоємність потверджена словами: "дракон дав йому (Семиголовому Звіру) силу свою, і престол свій, і велику владу" (13/2). Вказано і час формування та утвердження концепції християнської релігії, яка боролася з існуючою релігією культу сонця (образ жінки) і здужала у термін "часу, часів і півчасу" (12/14), що розшифровується так: одного часу, двох часів і півчасу, тобто рік, два роки і півроку (всього 3,5 роки), ті ж "1260 днів переховування Жінки" (12/6), що складає 42 місяці з тодішнім терміном по 30 днів – час устійнення релігії Звіра, бо "дана йому влада діяти 42 місяці" (13/5), – власне термін тогочасного Вселенського собору, що зазвичай розділено на 4 сесії, по одній на рік, тобто більше 3 років. А хибність релігії Звіра на ім'я "християнство", успадкованого з іудаїзму, у словах: "І поклоняться йому (Семиголовому Звіру) всі, що живуть на землі, імена яких не записані в книзі життя Агнця, заколеного від сотворіння світу" (13/8). І додається вже відомий наголос на підтекст: "Хто має вухо, нехай слухає!" (13/9).

    3 етап – поширення християнства через апостолів, дияконів, які втілено в образ іншої звірини, "що виходила з землі. І вона мала два роги, подібні ягнячим, і говорила, як змій" (13/11). Ці слова вказують на приналежність цієї звірини, як і Агнця, до служків іудейської релігії. Те, що ця звірина з ріжками, подібними до ягнячих, є не що інше, як апостоли, свідчить наступний виклад: "І дано було їй (звірині) вкласти дух в образ звіра (Семиголового), щоби образ звіра міг говорити і діяти так, щоб усі, хто не поклоняться образу звіра, були вбиті" (13/15). І знову вбачаємо наголос: "Тут мудрість. Хто має розум, нехай порахує число звіра, бо це число людське, а число його 666" (13/18).

    Щодо числа 666, то вказівка "число людське" свідчить, що це число безпосередньо пов'язане з людьми, а оскільки йдеться за жидівську біблію, то мова йде не за всіх людей, а лише за причетних до написання жидівської біблії, зокрема Нового завіту від імені "сина людського". Тобто це не чиєсь приховане ім'я і не закодований підсумок цифрових показників літер іудейських слів, як наприклад "руах алегхім" ("дух господа", число 300), – це новозавітне число 666 – загальна кількість законів-наказів у Старому і Новому завітах, що повністю визнають християни, на відміну від жидів-іудаїстів, котрі визнають лише Вітхого завіт, де всього 613 законів-наказів Мойсея, про що й каже Ягве-Єгова: "Я буду промовляти до тебе (Мойсея) кожну заповідь, і постанови, і закони, що будеш навчати їх (жидів).., щоб жили ви (жиди) і було вам добре, і щоб довгі були ваші дні в краї, що ви оволодієте" (5М 5/31-32). і щоби довгими були ваші дні в краї, котрим ви оволодієте" (5М 5/31-32). Тобто 666 законів-наказів християнської релігії створять благодатні умови «в новому краї» для проживання жидів, котрі визнають лише 613 законів-наказів і мають більшу ступінь свободи для здійснення своїх вчинків.

    Якщо останній витяг про Звіра (13/15) викласти не алегорично, а називаючи все своїми іменами, то прочитаємо: "І дано було апостолам вкласти дух божий в християнську релігію, щоби вона мала святість діяти так, щоб усі, хто не поклоняться образу Ісуса Христа, були вбиті". Що й робила християнська інквізиція – звірствувала вподовж тисячоліть при насильницькому запроваджені релігії Звіра на ім'я Християнство серед народів усього світу!

    Аби надати "новому пророцтву" більшої вагомості, Іоан описує в 17-19 розділах відомі на той час історичні події, підвертаючи їх під спід іудейської релігії. Мова йде про Вавилон, зруйнований землетрусом, – столицю імперії О. Македонського (IVст. до н.д.), що пригноблював жидів, а також про Рим, що подавив повстання жидів у 67-73 роках. До речі, велика пожежа в Римі у 64 році та зруйнування м. Помпеї від виверження вулкану Везувій у 79 році сприяло страханню римлян та навертання їх до віри в Ісуса Христа, після чого падіння Римської Імперії не забарилось, як і падіння Царства Антів (України-Русі) після насильницького запровадження християнства, що вп'ялося в Україну і всіма правдами й неправдами тримається досі.

    З'ясувавши втілення алегоричних образів "Об'яв Іоана", читач зможе сам простежити долю християн, яка настільки ж сумна, наскільки й повчальна. Адже сказано у 1 Посланні Іоана 2(4): "Хто каже: "я пізнав Його" (юдейського Ягве-Єгову), а не виконує (всіх) заповідей Його, той неправдомовець і нема в ньому правди". А саме Ісус Христос у Новому завіті задурив усім голови щодо засад жидівської релігії, аби згодом постинати всіх одурених християн як відступників, які лише на словах визнають всі 10 заповідей, а насправді (від незнання) не дотримались багатьох з них. Адже в Новому завіті замовчані чотири перші заповіді Ягве-Єгови, а саме: 1) "Хай не буде тобі інших богів при мені! (отож і Ісуса Христа); – 2) Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм (отож і іконам) і не служи їм, бо я – господь, бог твій, бог заздрісний;– 3) Не призивай імення господа, бога твого, надаремно, бо не помилує; – 4) Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй..., а сьомий – субота для господа, бога твого: не роби жодної праці" (5М 5/7-21; 2М 20/3-17).

    Для порівняння наведемо слова Ісуса Христа, якими він переповідає останні 6 заповідей: «– 5) Не убивай; – 6) Не чини перелюбу; – 7) Не кради; – 8) Не лжесвідчи; – 9) Поважай батька й матір; – 10) Люби ближнього твого (іудея), як самого себе (Єв. Матвій 19/18-19), при тому перебріхує останню десяту заповідь «батька свого» Ягве-Єгови: "Не бажай нічого, що є у ближнього твого (іудея)", і повністю замовчує 3 й 4 заповіді, а дві перші, найголовніші заповіді «батька свого» Ягве-Єгови, перебріхує такими словами: "Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всім розумом твоїм; Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: Люби ближнього твого (іудея), як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і пророки" (Єв. Матвій 22/37-40). Треба наголосити, що на цій омані утверджується вся християнська релігія, яка тримає за дурнів усіх віруючих по всьому світу ще й досі. А те, що одурені християни будуть покарані на смерть, як відступники, зазначив Іоан в своїх "Об'явах": "І поглянув я, і ось біла хмара, а на хмарі сидить подібний до Сина Людського, на голові Його вінець, а в руці Його гострий серп. І другий Ангел вийшов з храму і кликнув гучним голосом до Сидячого на хмарі: Метни серп свій і жни, бо прийшла для тебе година жатви, тому що жниво на землі дозріло! І, Сидячий на хмарі, кинув серп свій на землю – і земля була пожата" (14/14-16).

    От і вірте після цього обіцянкам про спасіння на тім світі, бо ніякого спасіння від "Сина Людського", ніякого божого царства Ісуса Христа ані ми, українці, ані усі інші нежиди не діждуться ніколи! Бо іудейське "царство боже" вготоване лише сіоністам, що були присутні на горі Сіон, як сказано у Іоана: "Агнець стоїть на горі Сіоні, і з Ним сто сорок чотири тисячі, у яких ім'я Отця Його (Агнця = Ізраель) написане на чолах" (14/1). Невже не зрозуміло, що християн на тій горі Сіон не було й близько! Адже християнська релігія виникла набагато пізніше!

    До того ж "юдейське царство боже" не на Небі, як замріяно гадають одурені християни за згадкою про Небесний Рай свого Бога Рода;
юдейське "царство боже" лаштується на Землі – Новий Єрусалим для іудеїв, після того, як християнство остаточно виконає свою місію Троянського Коня. Бо "Новий Єрусалим" у вигляді держави Ізраель вже "спустився з неба" в 1948 році завдяки християнству і тільки християнству, яке розповсюдило по світу вітхозавітні засади Іудаїзму. Зокрема й вигадку про те, буцімто Ягве-Єгова пообіцяв жидам "землю обітовану", та ще й "сина свого" Ісуса Христа з тією ж метою надіслав на землю. В цьому й полягає пояснення нахабного зазіхання жидів-іудаїстів на усю землю кулю як на божу обіцянку...

    Та повернемося до "пророцтва", бо тут починається найцікавіше!!

    Якщо Семиголовий Звір у "пророцтві" Іоана діє так, "щоб усі, хто не поклоняться образу звіра, були вбиті" (13/15), то і усі хто поклоняться йому, теж будуть вбиті!.. – але зробить те Ягве-Єгова. На це прямо і однозначно вказує Іоан: "І хто не був записаним у книгу життя, той був кинутий в озеро вогненне" (20/15). А ті, що з Агнцем на горі Сіон, радітимуть: "І вони співають нову пісню перед престолом.., і ніхто не міг навчитися тієї пісні, крім цих 144 тисяч відкуплених від землі" (14/3).

    Таким чином все, про що йшлося в Новому завіті від "бога-сина", перекреслив "батько-бог" словами до Іоана: "Ось творю все нове. І сказав мені (Іоану): Запиши, бо слова ці істині і вірні" (21/5). І далі ще раз: "І сказав мені: Ці слова вірні і істині; і Господь святих пророків, послав ангела Свого показати (жидам-іудаїстам) рабам Своїм те, чому належить бути невдовзі. Ось прийду скоро! Блаженний, хто додержує слова пророцтва книги цієї" (22/6-7). Ці слова означають, що треба додержуватися тільки пророцтва книги "Об'яв Іоана", бо слова цієї книги єдино істині і вірні, а всі інші книги в біблії, зокрема Новий завіт з підступними засадами християнства – брехня, не варта уваги. Останній витяг знаменний ще й тим, що там, де мовляться слова істині і вірні, ані Ісуса Христа, ані апостолів і духу немає!

    Отож українці, як і християни всього світу, мають замислитись над доречністю віри у іудейського бога з язичницькими обрядами на крові та "цілоспалення" жертв у вогні з часів вигаданого Ноя: "І спорудив Ной жертовник Господу. І взяв... (од кожної тварі по парі), і приніс на жертовнику цілоспалення. І почув Господь пахощі любі" (Буття 1М 8(20). Але саме жахливе у християнстві те, що в жертву богу Ягве-Єгові по обряду цілоспалення приносяться ЛЮДИ: "І промовив Господь (до Аврама): "Візьми свого сина... та й піди до краю Морія, і принеси там його в цілоспалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі" (1М 22/2). "Жертвопринесення Ісака Аврамом засвідчує наявність людських пожертв жидівському богу і стає більш зрозумілим після розкопок на висотах Палестини кістяків дітей та рабів, котрі явно були принесені в жертву" (КП с.11див. скорочення). Ці людовбивства вбачаємо навіть у царів: "І він узяв свого перворідного сина, що мав царювати замість нього, і приніс його цілоспаленням" (ІІ Книга Царів 3/27).

    До уваги і той факт, що жертви були не тільки чоловічої статі, але й жіночої; наприклад: "І обіцяв Їфтар обітницю Господові: — що вийде з дверей мого дому напроти мене, коли я вертатимусь... то буде він для Господа, і я принесу його в цілоспалення... І прийшов Їфтар до дому свого, аж ось виходить напроти нього дочка його... І сталося — він учинив над нею свою обітницю... І сталося це звичаєм в Ізраелі" (Книга Суддів 11/30–39). Зауважимо, що це стало звичаєм не тільки в Ізраелі, але і у християн. Адже іудейське християнство успадкувало з іудаїзму цю жорстоку звичку – спалення людей живцем у вогні!

    Оце й усвідомлюємо, що християнська церква прийняла на себе жахливу місію покарання і з благословення Ісуса Христа поралася на тому вподовж тисячоліть! – палила людей живцем, як спалила професора Празького університету Яна Гуса у 1415р., Джордано Бруно у Римі в 1600р., а загалом кривоприсяжний церковний суд християнської інквізиції засудив на страту лише в Європі ДЕСЯТЬ мільйонів за їх небажання вклонятися зависному та мстивому іудейському богу Ягве-Єгові та його віроломному і жорстокому сину Ісусу Христу. "Загальна кількість жертв цього воістину диявольського банкету християнської церкви сягає десяти мільйонів чоловік. Чого варті муки одного розіп'ятого на хресті проти катування цих десяти мільйонів, спалених в ім'я його людей, котрим вподовж багатьох місяців перед тим роздирали тіла і трощили кості! – всі вони, мільйони безіменних мучеників, закатовані безвинно!" – проголошує М. Геннінг у монографічному дослідженні із суто лаконічною назвою – "Диявол".

    Як бачимо, побутуюча думка про "доброго" Ісуса Христа, що нібито сповідував так зване "християнське милосердя", навіяна хитрими провідниками, а сутність Ісуса Христа засвідчена в біблії його словами до своїх учнів: "Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей" (Єв. Матвія 4/19); "Не думайте, що Я прийшов порушити закон чи пророків Вітхого завіту, не прийшов Я порушити, а виконати" (Єв. Матвія 5/17); "Чи думаєте ви, що Я прийшов принести мир на землю? ні, кажу вам" (Єв. Луки 12/51); "Я прийшов в ім'я Отця Мого вітхозавітного Ягве-Єгови" (Єв. Іоана 5/43); "прийшов, щоб спасти загинуле – вітхозавітний іудаїзм" (Єв. Матвія 18/11, Луки 19/10); "
Якщо Я не творю справу Отця Мого Ягве-Єгови, не вірте Мені" (Єв. Іоана 10/37); "Хто не зі Мною, той проти Мене" (Єв. Матвія 12/30, Луки 11/23); "А ворогів моїх... приведіть сюди і побийте переді мною" (Єв. Луки 19/27); "Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч" (Єв. Матвія 10(34).

    Цей меч вбачаємо в "Об'явах Іоана" в алегоричному порівнянні "слова божого" з мечем обосічним: "з уст Його (духу божого, Ягве) меч обосічний виходив" (1/16). Дедалі стає зрозумілішим, що то за меч і що то за нове ім'я, проголошене до церков, бо наприкінці книги Іоан вже прямо вказує – той меч є "слово боже", а вражати тим мечем – призначення християнства: "І побачив я (Іоан) небо відкрите, і ось кінь білий, і сидячий на ньому називається Вірний і Істинний, Котрий праведно судить і воює. Очі в Нього як полум'я вогняне, і на голові Його багато діадем. Він мав ім'я написане, якого ніхто не знав, крім Його самого. Він був зодягнений в одежу, обагрену кров'ю, а ім'я Йому: Слово Боже... З уст же Його виходить гострий меч, щоб ним поражати народи. Він пасе їх залізним жезлом" (19/11-15). Зауважимо, що мова йде не за Ісуса Христа, а за вітхозавітного бога-духа Ягве, бо тільки його слова зазначені Іоаном як "вірні і істині". Що ж до пафосу викладу: "слово боже – на коні", – це звичний вислів щодо переможця.

    Відносно цього "меча обосічного", що обернувся для людства звірствами християнської інквізиції і стратив мільйони ні в чому не повинних людей, крім того ще й згубив мільярди аборигенів по світу, навернутих до християнства, маємо підстави до висновку, що християнство не просто меч,
Християнство – кривавий меч Іудаїзму!

    Тож нехай собі християнські проповідники цокотять без упину, буцімто Ісус Христос своєю смертю "викупив" якісь гріхи людства, проте їх старання марні і безпідставні: –
   
по-перше: ніяких гріхів перед іудейським богом людство не мало на час написання біблії;
   
по-друге: біблійні "гріхи" продовження роду, за які Ягве-Єгова згубив все живе на землі за часів біблійного Ноя, – "гріхи" лепсько вигадані, бо за біблійною забороною "гріхопадіння" всі "безгрішні", не маючи нащадків, швиденько вимруть, вивільнивши землю для безтурботного проживання "овечок дому Ізраелевого" навіть без втручання жидівського бога;
   
по-третє: якщо "син божий" Ісус Христос спокутував якісь гріхи – то передусім гріх "батька-бога" Ягве-Єгови за перелюб з заміжньою біблійною жидівкою Марією, а затим і свій власний гріх "бога-сина" неправдомовця, перебріхувача "батьківських" заповідей;
   
по-четверте, і це найголовніше!Ісус Христос прийшов тільки до синів Ізраелевих і, якщо й спасав, то тільки синів Ізраелевих і більш нікого! Це зазначається в біблії неодноразово [Єв. Матвія 4(23), 13(54); Марка 1(39); Луки 4(44)], і коли мовиться в Єв. Іоана 11(51), що "Ісус помре за народ", то розуміється – за жидів-іудаїстів! І не лише за присутніх в Ізраелі, "але щоби розсіяних по довкіллю жидів-іудаїстів чад Божих Ягве-Єгови зібрати воєдино" (Єв. Іоана 11/52). Аж сам Ісус Христос каже: "Я – пастир досвідчений і знаю Моїх овечок дому Ізраелевого, і Мої знають Мене. Як Отець Ягве-Єгова знає Мене, так і Я знаю Отця, і кладу життя Моє за овець Ізраелевих" (Єв. Іоана 10/14-15). Крім того Ісус Христос навіть апостолам забороняв творити благодіяння не синам Ізраеля: "до язичників не ходіть... а ідіть до загублених овечок дому Ізраелевого. А ходячи, проповідуйте, що наблизилось Царство Небесне. Зціляйте недужих, очищайте прокажених" (Єв. Матвія 10/5-8).

    Отож, якщо Ісус Христос усі свої "божественні" походжання провадив виключно серед юдеїв і усі свої справи "чудодійні" творив виключно для юдеїв, то нехай виключно юдеї і вірять у все написане ними в Новому завіті! Адже жоден інший народ не назнав ніяких чудес Ісуса Христа, і в жодному літописі (навіть у іудейському!) нема ніяких підтверджень біблійним вигадкам. "Не дивна і відсутність яких-небудь згадок за Ісуса Христа в історичних працях жида Йосифа Флавія... в часи іудейської війни 67-73рр. н.д.. Однак не раніше початку ІІ ст. н.д. заповзяття віруючих призвело до вигадки декотрого Ісуса, що згодом прибрало видимість достовірності, сподобилась свого роду ”брехні в ім'я благочестя” "(АД с.18). Отож не дивуймося, чому жиди не вірять в побрехеньки про Ісуса Христа і ходять молитися своєму богу в синагогу, а не в християнські церкви до Розп'ятого (так наші прадіди-українці називали християнство – "релігія Розп'ятого").

    То чи не досить вже українцям, та й усім християнам світу, вклонятися вигаданому Ісусу Христу та бути посміховиськом для жидів, які поглядають на нас та знай собі усміхаються з одурених і щиросердих. Саме для цього "Син Людський" (Ісус Христос) перебрехав язичницьку жидівську віру (іудаїзм) – для одурення всіх народів світу і навернення їх до служіння іудейському богу та надання коштів, пожертвувань на користь засновників тієї релігії. Навіть саме тлумачення слова "апостоли" означає не що інше як посланці, яким доручено доставляти в Єрусалим пожертвування на підтримку храму.

    А якщо хтось з християн має сумнів у тому, що стоїть по коліна у крові язичницької іудейської релігії Ягве-Єгови, нехай ознайомиться зі своїм "святим письмом" не зі слів попів та проповідників, а безпосередньо з Вітхого завіту, де кров ллється у кожній книзі, хіба що не на кожній сторінці (зокрема язичницькі жертви: 2М 20(24); 4М 28-29 розділи, і таке інше). Саме кров'ю жахає біблія, і навіть у Новому завіті в день обрізання Ісуса Христа виконується язичницький обряд: приношення в жертву пару голубів по "закону господньому" (Єв. Лука 2/24).

    А ще всім християнам доречно назнати, що християнська церква визнає іудейський Вітхий завіт не тільки повністю, а ще й з додатками, які припадають відповідно: 436 додатки на Буття, 359 – Вихід, 113 – Левіт, 150 – Числа, 293 – Повторення Закону, 222 – Ісуса Навина (Єгошуї)... і так далі в кожній книзі, аби досконаліше задурити голови всім наверненим до іудейської релігії (ССдив. скорочення с.304). Принагідно зазначити, що засмічена додатками лише біблія християн, бо для себе юдеї перерахували у Вітхому завіті не тільки слова, а й всі літери, щоби всі настанови Ягве-Єгови переказувати нащадкам непохибно: бодай чогось не випало та не було переінакшено в писанні.

    На превеликий жаль, українці, як і всі інші народи світу, задурені юдейським християнством, забули власних Богів, які піклувалися за їх добробут і не допустили б того поневіряння, що назнав український люд в християнському безбожжі, де за поняттям "бога" розуміється бозна-що, як наприклад: Ісус Христос – хитромовне сполучення чужинських слів. Навіщо ж славити невідомо що чужинськими словами неусвідомленого змісту? Адже самі проповідники стверджують: "Кожна фраза з Біблії завжди означає більше, ніж складові слова. Інакше кажучи, за межею формального змісту існує зміст ще більш значущий" (КП с.13), як наприклад: "алілуя" – жидівське: "прославляйте Ягве" або "амінь" – жидівське: "хай буде так, як повелів Ягве". Подібними словами християни всього світу примножують жидівську віру і їхню так звану "обраність" та прокладають шлях жидам до всесвітнього панування.

    Хіба не краще славити те, що зрозуміло, словами суто рідної мови, а хитро-кручене християнство повернути лукавим творцям? Невже ми позбавлені здорового глузду, щоби не збагнути, що християнська релігія й на подзвін не дбає за український народ, як і за інші народи світу. То чи не краще нам бути під опікою свого істинного Бога-Творця, який чекає на своїх онуків, що пішли світ за очі і блукають у мороку чужої релігії одурені і ошукані аж доднесь.

    Отож шануймося власною спадщиною, а не запозиченою у когось. І нехай собі жиди підносять свою біблію задля розголосу своєї історії, натомість і ми, українці, представники велелюдної слав'янскої спільноти, повинні підносити свою власну історію, яка набагато благородніша і достовірніша за побрехеньки іудейських кочових племен, що навіть не мали певного місця проживання, кочуючи як перекоти-поле по обітованій нашими пращурами землі та засмічуючи її своєю язичницькою вірою у свою так звану "обраність". Не забуваймо, що кожен народ – є обраним народом перед своїм рідним Богом. І кому, як не нам, нащадкам Славіїв пишатися своїм Родом і з гідністю усвідомлювати своє чільне місце під Сонцем.

Дан Берест,1998р.

=============       *       *       *       =============

  Умовні скорочення   (повернення до тексту: Alt/Ü)

  АД – А.Донини "У истоков Христианства", Москва,1989.
  ВЕ – В.Еременко "В поисках исторической истины", Днепр-ск,1989.
  МБ – М.Брайчевский "Утверждение Христианства на Руси", К,1989.
  НЦ – "Начала цивилизации" (В.Даниленко "Космогония...", Ю.Шилов "Праистория Руси"), М,1999.
  КУ – "Космос древньої України" (VI тис.до н.е.- І тис.н.е.), К,1992, Indoeurope.
  КП – "Ключ к пониманию св. Писания", переиздание 1982г. (с разрешения церковных властей).
  СС – ред. акад. С.Сказкин "Настольная книга атеиста", М,1985.
  НЗ – Новий завіт біблії (передрук з Синодального видання).
  СЗ – Старий (Вітхий) завіт біблії (© United Bible Societies, 1990). Скорочення у викладі: 1М 2/3 – 1 книга Мойсея, 2 розділ, 3 речення.

*               *               *

Книга  відвідувачів >Ваш відгук за статтю:

Hosted by uCoz