Релігія й Віра – поняття близькі за значенням, але не тотожні, і різняться між собою з найдавніших часів. Недарма існують такі вирази як «віросповідання» та «релігійні уподобання» чи «релігійні переконання». Тобто релігію можна вибрати за тими чи іншими ознаками і прилучитися до неї за власним бажанням чи бути прилученим до неї переконливими доказами, а Віру не обирають: вона присутня, або відсутня в людській душі. Віра, як етнічна ознака того чи іншого народу, надається людині у спадок від народження. Це підсвідома категорія, яку можна висловити як «голос крові». Інакше кажучи, Віра – це етнічна пам’ять поколінь.
    Певна річ, при насильницькому запровадженні чужинської релігія, поняття релігії й віри навмисно ототожнюють, щоби завуалювати акт насильства. Проте час від часу людина усвідомлює різницю тих понять і рано чи пісно відчуває той внутрішній голос, що підказує істинність рідного спадку та хибність релігійних нашарувань чужинського етносу.
    Етимологічна скарбниця українського народу зберегла ще одне релігійне поняття – «Віда», яке дивовижним чином поясню різницю між релігією й вірою. У словнику відповідник слова «віда» означає «знання». Тобто людина не просто вірить беззастережно – а достовірно знає, у що вона вірить. До того ж, так званий «внутрішній голос» підказує їй єдино вірні рішення й вчинки. Відання – це стан душі, при якому вчинки людини погоджені з його світоглядом і гармонійно узгоджуються з навколишнім середовищем. Коли людина не відає, що робить, це означає, що вона робить щось невідповідне, непритаманне своєму роду, – її вчинки йдуть усупереч рідним звичаям та віруванням свого народу. Це найстрашніше, що може спіткати людину на життєвому шляху. Адже зречення рідних звичаїв веде до звиродніння нації, до розпорошення споконвічних надбань свого народу, що вирізняють цей народ у всесвітній спільноті.
    Ніщо так єднає людей, як звичаї рідного краю. Це звичаєве право, тобто усне, неписане, яке споконвік слугувало українцям у значені законів і передавалося як спадок поколінь. Предківські святині згуртовують націю, надихають на звитяжні справи, проймають покликом до національно-визвольної боротьби проти нищівної чужинської ідеології. Натомість знищення національних надбань призводить до роз’єднання нації та її краху. Втрата духовного зв’язку зі своїми праотцями руйнує духовну силу будь-якого народу. Відсутність етнічної, суто національної спадщини, веде народ до звиродніння; бо то вже не народ – а стадо, яке не знає ані свого походження, ані свого історичного місця на землі. Саме для цього – для духовного знищення усіх нежидівських народів – була винайдена і запроваджена християнська релігія.
    Кривава доба знищення історичної спадщини слав'янських народів розпочалася з першого дня історичного вилуплення християнства на світ, про що свідчить указ візантійського імператора Костянтина: «Придати вогню усі єретичні книги, а тим, хто їх утаює, відсікати голову». Єретичними книгами вважалися усі книги, написані не християнами, тобто не жидами. "Історії достеменно відомо, як світській, так і християнській, що одним з найбільших варварських актів християнства по відношенню до нехристиянської культури було знищення Олександрійської бібліотеки. Не менш варварським було знищення першого університету світу в Єгипті (в Мусейоні). Очолили цю акцію патріарх Кирило (Олександрійський, 412-444) та єпископ Феофіл. В наслідку цих варварських злодіянь християнського духовенства, устійнювалась монополія на інтелектуальну освіту, яка врешті дісталась церковникам, та й сама освіта на тому прибрала богословський (іудо-християнський) характер (В.Еременко "В поисках исторической истины", с.198). "Маємо відомості про те, які книги волхвів знищувалися служителями церкви: "Острологія", "Звездочот", "Громовник", "Колядник", "Сносудець", "Волховник", "Путник", "Лічебник", "Травник", "Зілейник", "Цвітник". Ці предковічні знання муляли очі церковникам, які, не маючи чого протиставити народному досвіду (бо були переважно чужинцями в наших краях), жорстоко розправлялися з волхвами та їхніми книжками" (Г. Лозко "Українське язичництво", с.39).
    Християнське знищення інтелектуальних надбань слав'янських народів повергло Європу в суцільних морок жидівського неуцтва. Іван Тиктор у "Великій історії України" з прикрістю констатує: "Середньовіччя, яке було справжньою темрявою в розвитку людської думки, пішло далеко взад поза досягнення греко-римської науки: середньовічні «вчені» впевняли, що находжений у землі доісторичний посуд, це… природні плоди землі, які родяться в ній і ростуть аж до розмірів і форм, пригожих до вжитку". Безглуздя християнського світогляду, а головне – його цілковита невідповідність традиційному світобачення слав'янських народів засвідчена в багатьох жидівських новаціях, зокрема й святкування Нового року 1 вересня. Після насильницького запровадження християнства в Київській Русі церква зажадала змінити дату Нового року – перенести з весни на осінь. Але зламати віковічні традиції українців-русичів було нелегко. Це підтверджує той факт, що митрополит Феогностій 1342 року розповсюдив церковний циркуляр, згідно з яким всіх зобов’язували святкувати Новий рік у вересні. Як відомо, вересневий Новий рік побутував у жидів, тому й християнство, як суто жидівська релігія, наставляло жидівські традиції по усій Європі. Недарма доба Середньовічної Європи названа розгулом мракобісся.
    Християнство, як суто варварська релігія, було лукавим знаряддям жидівського племені, котре поступалося перед нашими праотцями (українцями-русичами) не тільки військовою, але й духовною силою. Щодо військової сили, то її можна врешті надолужити, чого не скажеш про силу духовну. Її не можна зміцнити за бажанням правителя того чи іншого народу, бо вона базується на релігійному підгрунті. Єдина можливість піднесення духовно-убогого народу над іншими – це приниження й знищення духовної сили іншого народу. Цією можливістю скористалось жидівське плем’я, ступивши на шлях духовного знищення слав’янських народів, що складали основу Старого Світу (Середньовічної Європи).
    Винайшовши християнство, жиди запровадили цю тлінну релігію поміж слав’янських народів для їхнього духовного та фізичного знищення. І треба віддати належне: це їм вдалося. В сучасній Європі вже не визначити жидів у етносі того чи іншого народу, але саме вони зацікавленні у зверхності християнства над усіма іншими етнічними релігіями. Відтак, християнська релігія, яка була створення для об’єднання нечистокровних жидів і укорінення їх поміж слав'янських народів, панує у сучасній Європі безроздільно.
    Призначення християнства, як об’єднуючої релігії нечистокровних (мішаних) жидів, засвідчене словами І.Христа: "Я прийшов, щоби розсіяних по довкіллю чад Божих Ягве-Єгови зібрати воєдино" (Єв. Іоана 11/52). "Я – пастир досвідчений і знаю Моїх овечок дому Ізраелевого, і Мої знають Мене. Як Отець Ягве-Єгова знає Мене, так і Я знаю Отця, і кладу життя Моє за овець Ізраелевих" (Єв. Іоана 10/14-15). А щодо удаваної миротворчої діяльності християнства, про яку неугавно просторікують лукаві «просвітителі» народу, нагадаємо свідчення І.Христа: "Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч" (Єв. Матвія 10/34).
    Злочинна релігія жидівського племені дійсно принесла меч в Середньовічну Європу, заливши її ріками людської крові. Переслідування й гоніння іновірців, покарання незгодних і спалення у вогні нескорених, знищення етнічних реліквій і всесвітньо відомих бібліотек у Римі й Олександрії, де зберігалися найдревніші письмена, літописи, манускрипти, артефакти, філософські і наукові праці мислителів найстародавніших часів, – усі споконвічні надбання людства були знищені поборниками християнства, котрі вдають з себе безневинних овечок аж до сьогодні.
    Знищення достеменної історії європейських народів було скоєно задля впровадження нового історичного викладу, де жидівський нарід виводив себе на чільне місце, як основоположник всесвітньої цивілізації. Це зухвала жидівська брехня розноситься християнами по усьому світу і викладається в багатьох учбових закладах, незважаючи на всю її сміхотворність. І горе тому, хто наважується спростувати жидівські вигадки, закарбовані в християнській релігії. Непримиримість до викривальників християнської омани засягає будь-якого сміливця, незважаючи на його віросповідання. Достатньо згадати всесвітньо відомого нідерландського філософа Бенедикта Спінозу, котрий за критику християнства був проклятий і вигнаний з жидівської общини Амстердама у 1656 році. Наголосимо: – вигнаний не з християнської общини, а з жидівської! Вигнання спіткало Спінозу лише за те, що він виклав вчення, згідно якого Природа – це Бог. Тобто жид Спіноза підтвердив пантеїстичну віру наших слав’янських Предків.
    Щоби не погрішити проти істини, маємо зазначити, що жиди досягли запланованого результату, а саме: етнічна релігія слав’янських народів була знищена по усій Європі повністю, принаймні офіційно. Але чи стала Європа краще почуватися від того? Ні. Жоден європейський народ не став краще за часи християнства. Війни з велелюдними жертвами постійно потрясали християнізовану Європу. Чого варта лише 30-літня Європейська війна 1618-1648 років, котра велася виключно за перерозподіл сфери релігійного впливу, що наточував церковні прибутки. Єдине, що відрізняє Середньовічну Європу від сучасної, це наявність завуальованих жидів, котрі вільно почуваються в слав’янському середовищі завдяки християнству і виконують своє біблійне призначення: накопичування капіталу, за допомогою якого планують заволодіти світом. До цього причетний навіть «святий» престол папи римського, що заплямував себе зговором з фашизмом (зокрема з фашистським урядом Муссоліні) та погруз у фінансових аферах і торговельних операціях, цинічно збагачуючись зо дня на день.
    Не відстають від «святого» престолу і помісні (автокефальні) церкви та й усі служителі христові. Єпископи й митрополити, попи та ксьондзи обзавелися маєтками та престижними іномарками, сповідуючи нетлінну заповідь І.Христа – збагачуватись, збагачуватись і ще раз збагачуватись за рахунок знедолення одурених народів. Бо ж його словами сказано: "Кожному, хто має, то додасться йому, хто ж не має, – забереться від нього й останнє" (Єв. Матвія 25/29, Єв. Луки 19/26).
    Позбувшись елементарної совісті та докору сумління (характерної ознаки порядної людини), сучасні апологети християнства зболеними голосами оповідають про акти вандалізму з боку радянської влади (1917-1991) по відношенню до християнських монастирів і церков. Сльозливе багатослів’я підкріплюється численними прикладами утисків і відвертого вандалізму радянських активістів по відношенню до християнської релігії. Замовчується лишень головне: християнська релігія назнала те ж саме, що чинили сама по відношенню до Рідної Віри українського народу. З часів насильницького запровадження християнства на Україні-Русі (Х-ХІ ст.) христові служителі вподовж багатьох віків з ревним фанатизмом трощили храми й божниці українців-русичів, з завзяттям інквізиторів вишукували і палили усі книги й літописи дохристиянських часів, а кожного, хто приховав будь-яку пам'ятку предківської доби, засуджували на смерть.
    Відтак, усі лицемірні нарікання християн на безчинства й гоніння укладаються в загальновідоме прислів’я: «Собаці – собача смерть».
    Що ж спричинило відродження християнства в часи Незалежності України? Чому так швидко відродилася й досягла небаченого розквіту не Рідна Українська Віра – а жидівська релігія? Задля чого новітня українська влада докладає зусиль до відродження християнства і мовчить, мов глухоніма, коли йдеться про відродження етнічної релігії українського народу?
    Відповідь на болючі питання, що деморалізують етнічні верстви суспільства, в самій сутності чужинської Релігії і етнічної Віри:
    Рідна Віра сповідує рівність людей перед рідним Богом, адже для слав'янських народів рідний Бог – це праотець, що дбає про своїх дітей і визнає їх своїми онуками, натомість у жидівському християнстві кожен слав'янин визнається рабом жидівського бога;
    Рідна Віра проголошує рівність між людьми, натомість жидівське християнство розділяє людей на господарів і підлеглих, проголошуючи правителя народу як намісника жидівського бога на землі;
    Рідна Віра закликає не шкодуючи життя боронити себе й свою землю від загарбників, натомість жидівське християнство закликає коритися чужинському поневолення і уповати на милість жидівського бога;
    Рідна Віра наточує життєдайну силу й життєрадісність, натомість жидівське християнство пропагує ницість і самознищення шляхом зреченням усіх благ мирських;
    Рідна Віра єднає людей перед рідним Богом, а жидівське християнство роз’єднує вигаданим «спасінням», котре кожен мусить вимолювати у жидівського бога для себе особисто;
    Рідна Віра плекає працелюбство й заохочує піднесення добробуту шляхом чесної праці, натомість жидівське християнство заохочує шахрайство та обкрадання ближнього;
    Рідна Віра утверджує хліборобські свята узгоджено з річними змінами природи, натомість християнство закликає возвеличувати імена жидів, котрі уславилися нищівними справами скасування світогляду землеробів;
    Рідна Віра проголошує загально-громадське володіння землею з шанобливим ставлення до рідної землі як джерела всенародного добробуту, натомість жидівське християнство утверджує право власності на землю як приватне майно;
    Рідна Віра наточує духовну силу нації споконвічними високоморальними чеснотами, натомість жидівське християнство деморалізує націю жидівським прагненням матеріальних здобутків;
    Рідна Віра – це релігія найширших соціальних верст народу, натомість жидівське християнство – це релігія незначної купки можновладців, що тимчасово перебувають при владі і поспіхом збагачуються шляхом обкрадання й знедолення народу;
    Рідна Українська Віра – це релігія щирих українців, натомість жидівське християнство – це релігія україножерів, що дотримуються повчання І.Христа: «Кожному, хто має, то додасться йому, хто ж не має, – забереться від нього й останнє».
    Вагомим доказом незаперечності наведених викладів можуть служити сучасні постанови Церкви І.Христа: Ватиканська конгрегація декретом від 01.07.1949 відлучила від церкви усіх, хто підтримує заклики до соціальної рівності усіх верств населення. В квітні 1959 р. Ватикан навіть заборонив діяльність християнських організацій, які сприяють звільненню «робочої сили» з-під гніту приватновласників, себто олігархів та олігархічних кланів. Тож маємо усвідомити, що сучасна українська влада україножерів тому й підтримує християнство, бо християнство, як віднога юдейської релігії з усіма її шовіністичними нахилами, сповідує україножерство.
    Врешті-решт усвідомимо ворожість і ницість, лицемірство й тисячолітню оману християнської релігії, яка за всіх часів прислужувалась панівному класу як знаряддя гноблення широких верст населення будь-якої країни.

Дан Берест (07.12.2007)

---