поема подається в VІІІ частинах
  ПАМ'ЯТІ  ПРЕДКІВ  ПОСВЯЧУЄТЬСЯ...

    Дан  Берест

"ЗАПОВІТ  МОВЧАННЯ"


З М І С Т
 відкрити всю поему

Вступ   –  ДЕРЕВО   ЖИТТЯ
Частина І  –  АНТИ
Частина ІІ  – ТАЄМНА  ВЕЧЕРЯ
Частина ІІІ  – ЧОРНІ   ЖУПАНИ
Частина ІV  – ЧОРНОРЯСНИК
Частина V  –  МИРОТВОРЕЦЬ
Частина VІ  –  ПРОРОЦТВО
Частина VІІ  – ДІДОВА  СУБОТА
Частина VІІІ  – ЧОРНЕ   ВІЧЕ
Авторські  примітки  ===>>  відкрити примітки у новому вікні
        __________________

  Т А Є М Н А     В Е Ч Е Р Я

Ще як Ісус Христос новітній
Ні сном ні духом не витав,
А про вчення новозавітне
І поготів ніхто не знав,
Бо вся тодішня Іудея
Під римським наглядом була
І з П’ятикнижжя Моісея
Пайду колишню не брала.
Ет, тілько й думалося їм,
Як то перехитрити Рим.

Ця думка скрушно, невблаганно
Стовбичила зо дня на дні,
Ночами спати не давала,
Гвіздком стриміла в голові.
Всіх рабинів перетіпала,
У покруч бідолах звела,
Покіль розраду відшукала
І хитрим наміром зросла:
Відногою піти по світу
Із іудейського завіту. 40

Отак для звеличання свого
Розрадили на інший лад
Новий Завіт попри Старого,
Щоб нагилити грошенят.
На це Мойсеїв люд завзятий,
А галасливий! – що й казать:
Не зичать хисту вихвалятись,
Себе – за пуп землі подать.
Ще й цим утерти римських пих –
На шпильку взяти розум їх.

Тож іудейська ієрея,
Що звикла жити задарма,
Таємну скликала вечерю
Порадитися крадькома.
А раду мали й совітання –
Як сина божого творить
І як до Вітхого Писання
Його появу притулить.
Та щоб не впорати дурниць –
Не вгавити значних дрібниць.

Взяв Іоан переднє слово,
Пустив ману з медових вуст:
– Як з Ягве утворивсь Єгова, 41
Отак утвориться й Ісус.
Бач, оріяни суть всевишню
У триєдинстві визнають,
Чи ми за оріїв дурніші,
Щоб трьох богів собі не втнуть?
Оце й узгодимося: – хай
Придбає сина Адонай.

Ісуса будемо творити
На гречне назвисько "Христос"
Від "хрио" (грецького "мастити"),
Як слушний дієслова стос.
А поміж нами, зрозуміло,
Назореянин златоуст –
Призвістка на гебрайське чтиво:
"Спасіння в Ягве" (це "ІСУС"). 42
А хитрість цю ніхто не вбачить,
Бо наш іврит не розтлумачить.

– Але хіба в таке повірять, –
Не віруючи, зрік Хома.
Йому ж на те: – Хай перевірять!
Аж свідків не було й нема!
Розповімо все як відбуте
Десь поза сто років тому,
Неначебто давно забуте,
Отож байдуже хоч кому.
Приємна думка взагалі –
Хто взнає: був Христос, чи ні?

Бо ж не одного лиходія
Тягли на дибу розпинать,
Майнув і той, хто мов месія
Хулив єрусалимську знать. 43
Отож хай диба нам прислужить, –
Погодилися всі жерці, –
А Ягве люто не осудить
За гріх святий на манівці,
Бо в храм з бастарда божества
Додасться харчу і питва.

Господній гріх хай син спокута
Своїм розп’яттям на взірець,
Аби-но всім була наука,
Щоб бачили, як сам творець
Свій власний перелюб карає.
Натомість вбачиться і те,
Що бог про нас не забуває,
І діло рук його святе
Нам буде як нове спасіння:
Старої Пасхи воскресіння. 44

А щоб точилася жалоба
З безхитрісних людських сердець,
Христу, як страднику, на лоба
Терновий додамо вінець.
І без кимвал, під жоломійку
Складемо пісню про Христа,
У білий світ, як у копійку,
Вразливо влучить пісня та.
Широким світом піде смуток
Наточувати нам прибуток.

Тут знявся лемент на всю хату,
На думці кожен собі пан:
Розпочина гараздувати
Та розсупонює гаман.
Почувши братні теревені,
Хома сердешний аж зітхнув:
– Ну збрешемо на дві-три жмені,
Як ніби світ брехні не чув.
А далі що? – скажіть будь ласка. –
Як вийде з того гречна казка?

Ну аж ніяк життя Христоса
Ми не опишемо гаразд,
Бо від натуги булька з носа
Хіба що вискочить нараз.
Адже три вози набрехати,
Це вам, панове, не пусте,
Не дулі горобцям сотати.
Чи спроможімось на таке?
Хіба ж ми висмокчемо з пальця
Бувальщину для свого бранця?

– Ти тут дурниці не базікай, –
Петро нагримав на Хому. –
Наш Іоан – не просторіка,
Отож довіримось йому.
Проте, щоб мізки нам не виїв
Лаштунок мандрувань Христа,
Лише народження сподієм
Та шлях Христосів до хреста.
Все інше хай іде народу
На власний пересуд і додум.

Крім того додамо словами,
Що це таке "Ісус Христос",
Щоб розумівся межи нами
Ісусовий метаморфоз:
"В ім’я творця і всіх пророків,
Що склали біблії обіт,
Не мир понести між народів,
А меч!  Та наш Старий Завіт!
Ісус гряде як наш спаситель –
Біблійного письма учитель". 45

Великій справі на догоду
Ісусу бгали родовід
З казок Мойсейвого народу,
Що увійшли в Старий Завіт. 46
Аж тут "святі" пересварились –
Кому нести Ісусів стяг;
У сварці мало не побились,
На себе кожен ковдру тяг,
Кричав, як різаний: "Бодай
Всім скопом грець вас забирай".

Адже апостолів дванадцять,
Як іудеєвих родів,
Отож і заходились хвацьки
Ісусу зичити дідів.
Усяк апостол з свого роду
Завбачно предків лаштував,
Як гречний шеляг від народу
Під спід Христосу закладав.
Ото вже скажуть: "Молодець:
І швець, і жнець, і в дудку грець!"

Одначе як не сперечались,
А згоди так і не дійшли,
Урешті-решт перестарались:
Два родоводи наплели.
Цю ахінею не розплутав
Ні папа римський, ні дяки,
Бо кожен лиш очима лупав
З писань Матвія і Луки.
Так і красуються гарненькі
Новозавітні побрехеньки. 47

Тож, мабуть, всі євангелії
Переглядімо як на те,
Придивимось: чи не крізніє
В "святих" писаннях несвяте?
Бо аніхто з тих іудеїв,
Що тайну раду почали,
Не змовив слова за шумерів,
Чий карб семіти потягли.
Карб українського народу –
Святе Письмо Святого Роду. 48

З семітських намірів зловісних
Над миром грізний меч піднявсь,
З шумерських текстів клинописних
Завіт Мойсеєвий зобгавсь, –
Так звівся бовван їх пророка,
Що бовваніє відтіля,
Мов чорна мара, що до строку
Вкорочує людське життя.
Мойсей – дух Ягве утілив,
Всім люту кару провістив. 49

А щоби кара почалася
Та всі страхання в світ пішли,
Таємна рада відбулася
І Ягві сина приплели.
Порадились лукаві діти,
Кому що до ладу брехать,
Та й подались по всьому світу
Євангелії викладать.
А ще й прославитися тим
І вдертися у самий Рим. 50

Відтак юдеям і вдалося
Вселити в Рим розтління дух;
Сидить там ідол Ягве досі,
Тне павутиння як павук.
Його напучення із Риму
У проповідях в світ повзе,
Лаштує пастку всім незриму
І пригорщами сіє зле.
То з біблії іде завіт,
Як виманіжувати світ. 51

Адже Христа благодіяння
Ніхто не бачив аж до днесь,
Лише біблійні лжеписання
Йому таку наслали честь.
А він абиде хоч одному
Бодай абияк допоміг, –
Аніде не пішло по йому
Ані слівця, хоча б на сміх;
Ні згадки, ні побіжних слів
Нема й в літописах жидів. 52

Христос, як і Мойсей гріховний,
Собою Ягве заступав,
Від п’ят до маківки намовний
Лише жидам рай-долю ткав,
А всі навколишні народи
Губив не на старий манір:
Не різав їх, а вряди-годи
Звертав од предковічних вір,
Щоби позбавлені богів
Пішли на милість ворогів. 53

Руйнуючи всіх вір устої,
Поневіряючи людей,
Христос жене їх до недолі,
Немов покірливий ботей,
Та ставить пастиря над ними,
Аби-но добре пильнував
Та щоби жодної вівчини
Нікому інде не віддав.
Бо знає будь-який пастух:
З овечки – постриг і кожух.

Але ми славу не складали
Чужим богам собі до згуб,
З нас велич пращурів здирали
Як з дерева живого луб;
Щоби смирення в душі взяли,
Приспали волю, гідність, честь,
Принишкли і колінкували,
Не піднімаючись до днесь.
Щоб згинці привести до згину
Непереможену країну.

А щоб знеславились краяни,
Пустили чутку: ніби там
Промандрував Андрій "незваний"
Та провістив Кий-град полян; 54
Неначе й славляться від того,
Що їх апостол навістив,
І все їм надійшло від бога,
Як їх Андрій благословив.
Відтак цю релігійну плітку
Несли як божу оповідку.

Мовляв, то не з свого гатунку
Звели поляни Києград,
З Ісусівського обладунку
Той град удіявся на лад;
Немов завбачене віками
Юдеям в граді тім сидіть.
Бо хто вони такі: поляни? –
Якихось кімерійців віть.
Взялись галь-паль, і нате – враз
Підняли Києв на гаразд.

Егеньки, дзуськи, не без бога
Стають великими малі;
І у чернечих всіх чертогах
Усі прислужники олжі
Засіли за біблійні книги
І ну – гортати сторінки,
Аби апостольські вериги
На град слав'янський натягти.
А в біблії, ну як на зло,
Апостолив один Петро.

І той з громадою своєю
В Єрусалим прийшов і сів,
А поза чільний град юдеїв
Вони не витнули й носів;
Немов їх апостолювання
До того й зводиться якраз,
Щоб після богопрославляння
До столу шпарко сісти враз.
То каже біблія сама:
Ходінь апостолів нема. 55

Усе, на що вони вдалися,
Оті "господні" посланці, –
Побіля столу розлягтися
І умочати в мед млинці,
Та всіх повчати з тої тризни:
– Ви мусите все нам віддать
І вдовольнитися з мализни
В обмін на божу благодать.
За тих, хто здасть в громаду все,
До Ягве змовимо слівце.

А щоб ніхто не смів брехати
Та ані драхми не втаїв,
Петро мав змогу показати
Свій суто християнський гнів:
Так, чоловік, ім’ям Ананій,
Продав маєток за Христа
І вмер за це, бо при дізнанні
Не все віддав у гурт Петра.
Та й жіночку його взяли –
Вперед ногами понесли. 56

Тут перелякані прочани
Віддали все що не було:
– Цур, йому пек! – усі кричали,
Аж поза храмами гуло.
– Не треба нам ні благодаті,
Ані спасіння заслужить,
Задарма ладні все віддати,
Аби Христоса не гнівить.
То від Христоса і пішло –
В громаду цупити майно.

Апостоли дари приймали,
Не тужно, бігме, зажили:
Усю громаду оббирали,
Задарма їли і пили,
Та Ягвові псалми співали
Покіль Петро їх не встидав:
– Оце допіру схарчували,
Що нам Христос з юдеї дав.
Тож слід дияконів набрати
І з прозелітів дань збирати.

– Та це ж Христосом зацуране, –
Згадав збентежений Хома, –
Юдея – наше поле бранне,
Десь інде ходу нам нема. 57
Йому, як довбню: – Чи не чуєш?
Не нам же йти кудись на сміх,
Петро нам істинно толкує:
Дияконів пошлемо всіх.
Ми ж будемо псалми співати
Та зачужа все узурпати.

Здолаймо всіх у кволий спосіб,
Бо наша зброя – це слова,
І наш духовний меч Христосів
Немогою перемага. 58
Релігія Христа потрохи
Притупить нехристів мечі;
Ще й дружно нам поповнять льохи
Новохрищені постачі.
Нехай Христосовій нозі
Вклоняться кесарі й князі.

Збадьорились богопомази,
Покликали сімох прочан
І надали свої укази:
"Йдіть на терени язичан.
Бо всі ті землі від Мойсея
Нам заповів Старий Завіт
Для переселення юдеїв
Обіцяний нам цілий світ –
До моря, до останнього,
До краю, аж до крайнього. 59

Готуйте місце під Юдею,
Лаштуйте храми під Іллю,
Кріпіться поміччю Мойсея
До виходу ІЗРАЕЛЮ!
Громада наша далі піде,
Бо тут замало нам землі,
Тут горобцю і згадить ніде,
В такенній сидимо тісні.
А нам поширше стати слід –
Всіх підвернуть собі під спід.

І будемо ми те робити,
Як наш Мойсей заповідав:
Перш, ніж якийсь народ скорити,
Треба, щоб там наш бог постав.
Місіонери, як месії,
Несуть у світ покори хрест,
І наміри Христа святії
Усім державам в їх реєстр.
А там вже ІЗРАЕЛЬ зведеться –
Бороти всіх, де з ким зіткнеться". 60

Тож бо апостоли в дорогу
Благословили посланців:
"Ідіть та сійте славу божу,
Щоб помножалось вихристів.
Та не беріть в дорогу клунків;
Вам бог подасть!" – І, як велось,
Хреста дали для поцілунків,
Щоб слово Ягве з них лилось
Та щоб хлистало через край,
Бо стануть перші в черзі в рай. 61

Диякони – Павло й Варнава
В Средземне море попливли,
Від них і почалась та справа,
Яку юдеї повели.
Не ладні силою узяти –
Христили, щоби поза тим
Від похрищених дурнів слати
Побори у Єрусалим 62
Та мором зводити мирян,
Як Йосиф зводив єгиптян.

Хто про голодомор не знає,
Той біблію не відкривав;
Тож хай уважно почитає,
Як Йосиф голод учиняв:
До житниць звіз зерна багацько,
Що люд єгипетський зібрав,
І їм продав, вчинивши рабство, 63
А гроші в ІЗРАЕЛЬ віддав.
До речі, назва «Із Ра Ель» –
Це «богоборець» іудей.

З тії юдейської науки
В Талмуд зібрали всі слова,
Своїх богів звели докупи
Та приховали імена. 64
А в біблії імен багато
Прибрав собі юдейський бог:
Елоха, Іре, Ніссі, Рафа,
Шидай, Єгова, Саваоф.
Є і Ісус – Єгошуа,
Це все із біблії слова.

І перше, ніж Христу вклонятись
Як баламутні витії,
Доречніше було б дізнатись:
Чи він родився взагалі?
Бо перед тим, як воскреситись
Із домовини всім на страх,
Було б не зайве народитись,
Аби дурити посіпак
Та підіймати, як на бога,
Багато галасу з нічого.

За "матір божу" вже по мові:
Багатодітною була,
Як кажуть вірники Христові
Ще пак за Ірода царя.
Та ще Христосик не зачався,
Щоб божий викупити гріх,
Як Ірод з миром попрощався
І в землю спочивати ліг, 65
Поки Єгова блуд чинив –
Жидівку заміжню покрив.

Отож від кого до Єгипту
Втекли з Христосиком батьки?
Невже цар Ірод з того світу
Затявся немовлят товкти?
За краще б не дітей він різав
В новозавітних балачках,
А тих апостолів зосібна,
Що вмисно наганяли страх.
Мойсеїв люд брехать мастак,
А вже як збреше – то усмак!

От хоч Кирило та Мефодій:
Мовляв, абетку нам дали,
Хоча ми і без тих добродій
Своїм письмом правік жили. 66
А ті "кириломефодії" –
Уславленні брати-старці –
Переклад біблії скроїли,
Та звісне як (були ж ченці):
Збрехали біблію, ще й так,
Що з дулі аж осипавсь мак!

Отож тепер, а хоч довіку
Переклад біблії читай,
Не віднайдеш Єгови лику, –
Лиш Елохім чи Ель-Шидай.
Адже його наймення звідти
Юдейські тлумачі звели,
Як біблію в Септуагінти
В сімдесятьох переплели. 67
Дух Ягве схований за тим
І досі входить в кожен дім.

Зате й псалми в Новім Завіті
Всі зі Старого потягли,
Щоб вихристи по всьому світу
Співали Ягвові хвали.
Бо він в три іпостасі вбраний:
Юдейський Ягве – "дух святий",
Єгова – "батько-бог" поганів,
Христос – лукавий "син людський".
Це через нього всі в омані
Про хрещення жидів в Йордані. 68

А щодо іпостасей бога –
В юдеїв тями не було,
Бо те з начала світового
Задовго перед них пройшло.
Хіба що те шумери знали,
Бо мали згадку про потоп,
Який жиди перебрехали
Під свій, під Ноєвий народ.
Насправді ж, як потоп почавсь,
Жидів і помин не торкавсь. 69

Оманливе біблійне слово
Блукає досі по світах,
Нема там ані дзинь святого,
Нема й пророцтва ні на шаг.
Бо забігання за майбутнє
Складалось волхвами з зірниць,
А в біблії – не самобутнє,
Там крадене з чужих скарбниць,
Як Соломона "Піснь Пісень"
З "Аменхотепа поучень". 70

Юдеї збрешуть що завгодно,
Аби набити свій гаман
Та надурити інородних
Навернутих парафіян.
Тож їхні всі "закони божі"
Почнем уважніше читать,
Перш ніж обітниці негожі
Собі і дітям нав’язать.
Бо нам з Єговиного сина
Добра не падає й краплина.

Та й між юдеїв чистокровних,
Як їхній "божий суд" згряде,
Не кожен, навіть родословний,
В "Єгове царство" попаде.
То як же нам туди попасти
Між пропечатаних жидів,
Якщо і яблуку не впасти
У натовп тисячних рядів.
Бо в рай ввійде за тої віри
Лиш тисяч 144. 71

А вихристам усіх народів
Лиш тільки облизня спіймать
У іудейському поході
В так звану "божу благодать".
Для того всім і набрехали
Христа, як бога, на віки,
Щоби повинність відбували
Та данину несли в церкви.
Бо й нині з християн не кожен
Взнав десять заповідей "божих". 72

За це апостоли подбали:
Мовляв, щоб не лякати вас,
Старі завіти приховали
(Й приховують аж по цей час).
Апостоли прийшли до згоди:
– Із заповідей десятьох
Для всіх околишніх народів
Достатньо буде і шістьох.
Та й ті, як будем викладати,
Доречно ще й перебрехати. 73

Тож перша заповідь для пастви
Поднесь – як для глухого грім!
Отак Христосове лукавство
Забило пантелики всім.
А все, що він повідав люду,
До нього знали з давніх днів:
Не вбий, не знайся перелюбу,
Не крадь, та поважай батьків;
І не лжесвідчи на свого –
Себто на ближнього твого!

А хто ж для іудея ближній?
Та звісно хто – лише юдей!
Тож і слова Христа тодішні
Стосуються не всіх людей.
Бо з біблії іде повчання,
Як неюдея обібрать
Та як вчиняти позичання,
Щоб з вихриста три шкури драть.
Ну-бо читайте, люди рідні,
Як біблія зніма з вас спідні.

Натомість вчить синів Мойсея,
Як вам здохлятину продать,
Щоб навіть з падла іудеям
Гаман грошима набивать;
Не позичати й сніг торішній –
Лише з відсотком на борги,
Щоби з лихви за тими грішми
На лоба очі поповзли.
Жмикрути ледь не з’їли нас,
Як Мономаха був указ. 74

На жаль не все тоді збагнули,
Бо щиросердними були,
Та й про Старий Завіт не чули,
Як під Розп'яття побрели.
Назнали тільки-но Христове,
Довірившись "святим отцям",
До серця брали кожне слово
І вірили його словам:
"Рідню зненавидіти треба,
Тоді лиш прилучу до себе". 75

Щоб ліпше наточить оману,
Христос ще й не такому вчив:
"Складайте дяку і пошану
Тому, хто в пику вам вцідив".
В той час Єгова вчить юдеїв:
"За око – око! Зуб за зуб!" –
Щоб по Христовій епопеї
Весь світ юдеям пав до рук
Без праведних святих Богів,
Як най-найперших ворогів. 76

Так і справляється задума,
Що за Христосом повели:
Наслати в душі рабські думи
І тим прибити до ноги;
Посилити обманом віру,
Буцім Христос усіх спасе,
Хоча лиш кривду понад міру
Всім неюдеям він несе,
А хоч би як поклони клали –
Чолом долівку пробивали.

Бо у Єгови є укази –
Хто в "царство боже" попаде,
А хто від мору, чи прокази,
Чи в катаклізмі пропаде.
Нежид аніде не спасеться,
Бо ІЗРАЕЛЬ його ковтне,
Або ж "біблійний суд" почнеться –
Геєна огненна спече.
Христос, якщо й лаштує спас,
То для юдеїв – не для нас. 77

Старозавітнії пророки
Здавна навчали іудей,
Як їм "по-легко і по-трохи"
Винищувати всіх людей. 78
Мойсей в біблійнім божевіллі
Криваву долю людству рік,
І, власне, з тої веремії
Почався інквізицій вік,
Як люта спадщина Єгови,
Утілена судом Христовим.

Бо саме церква з образами
Байдужого до нас Христа
Страшними вславилась ділами:
Людей в вогні живцем пекла,
В ім’я Ісуса катувала
Та нівечила на калік,
Христову віру карбувала
Розжареним тавром навік.
А хто Христа не визнавав –
В вогні як єретик палав.

Не менше десяти мільйонів
Живцем спалили у вогні,
А скільки зойків, сліз, прокльонів
Лишили люди в тій добі.
Бо інквізитори Христові
Всіх мордували від душі,
Ото вже упилися крові –
Як упирі на шабаші!
Наш світ не знав завбільше зла,
Ніж людству біблія дала.  79

Біблійне слово ніде діти:
Жидів кривавий гріх покрив,
Як плакали невинні діти,
Котрих Єгова погубив.
Це вбивство всі раби Єгови
Як свято Пасхи визнають,
Відтак і вірники Христові
Ганьбу лиходіянь несуть.
О, люди добрі, схаменіться:
Від дітовбивця відступіться!

І християнство теж язичне,
Як і усі з відомих вір,
Але оманне, людовбивче,
Як явлений біблійний звір.
А хто із християн гадає,
Що сповнен святістю учень,
Хай біблію перечитає –
Там святість вирізана впень!
Як жертви до жертовних днів,
Щоб кров’ю покропить синів. 80

А все, що нам Христос лаштує, –
У Іоана відповіт:
Його Армагеддон віщує,
Як згине християнський світ.
Усіх Єгова покарає
(Як головний юдейський бог),
Хто десять заповідей має,
Але тримається шістьох.
За все питатиметься з вас,
Бо Син для Батька – не указ. 81

Не плутаймо поняття різні:
Є Віра Праотців свята,
А є простий церковний бізнес
Новозавітного Христа.
Будьмо дітьми у свого Бога,
Як радить Праотців Завіт,
А не рабами – у чужого,
Як намовля чужий обіт.
Адже усе, що має ваду,
Дає, як вовк теляті, раду. 82

А чи потрібні нам обіти
Якихось кочових племен,
Що досі никають по світу
І гомонять про наш Едем;
Шануються Єрусалимом,
Що наші праотці звели,
Та вигаданим "божим сином",
Поза яким у світ пішли,
Як безпритульні злидарі
Без спадку власної землі? 83

Оце доконче ми пізнали,
Що іудеї утяли:
Усім Христа подарували,
Однак собі не узяли.
Великодушна їм подяка:
Для нас Розп'яття, а собі
Давида зірку на відзнаку
За непогрішність у божбі.
Адже усі ікони славні
Прокляв Єгова у прадавні. 84

Еге... спасибі вам, юдеї,
За брезклий вам Новий Завіт,
За ваші чорнії киреї,
Що заступили сонця світ.
Візьміть свого Христа до себе
Та й возвеличуйте його,
А нам чужих богів не треба,
Ми Бога маємо свого!
І богообраність народу
Нам притаманна ще від Роду! 85

Продовження